4 Комуністична доктрина.

- Термін "комунізм" виник наприкінці ХУIII - початку ХIХ ст. (від латинського слова "загальний"). Першими проповідниками ко­мунізму стали представники французьких пролетарів-прихильники Е.Кабе, О.Бланкі, Т.Дезамі та ін.

- Проте більше сотні років комуністичні ідеї асоціювались перш за все з марксизмом. Таке ототожнення вчення К.Маркса і Ф.Енгельса з комуністичною ідеєю є не зовсім коректним. Справа в тому, що комуністичне суспільство К.Маркс і Ф.Энгельс розглядали лише в гіпо­тетичній формі, висловлюючи тільки найбільш загальні міркуван­ня. Вони не вважали себе теоретиками розбудови комунізму і називали спроби давати характеристику його конкретних рис прожектерством. І хоч К.Маркс і Ф.Енгельс не раз вживали термін "комунізм" стосовно до своєї теорії, проте свою увагу вони зосереджували на аналізі капіталізму ХIХ ст., його історичного місця в суспільному розвитку, а також на обгрунтуванні соціалізму, що мав утвердитись на базі досягнутого суспільством достатньо високого рівня роз­витку.

Саме тому, на наш погляд, мають рацію ті політологи, які харак­теризують марксистське вчення все-таки як одну із версій соціалістич­ної доктрини, хоча й досить специфічну .

- На основі досить грунтовного аналізу розвитку буржуазного суспільства в середині ХIХ століття К.Маркс і Ф.Енгельс розробили модель соціалізму, характерними рисами якого були:

- суспільна власність на засоби виробництва, ліквідація приватної власності;

- централізоване планове ведення господарства і усу­нення ринкових відносин;

- заперечення соціального, політичного й ідеологічного плюралізму;

- пріоритет суспільного над індивідуальним.

- Для переходу до соціалізму необхідно було здійснити:

- насильницький злам капіталізму шляхом пролетарської (соціалістичної) революції;

- встановлення диктатури пролетаріату.

- І все ж навіть така, досить радикальна і авторитарна, концепція переходу до соціалізму не могла стати ідеологічною основою практичних дій лідерів комуністичного руху, які на початку ХХ століття остаточно відмежувались від реформістського напряму, тобто від соціал-демократії. Уже в працях В.І.Леніна містилось обгрунтування ідейно-політичного монополізму і згортання демократії,а в умовах сталінщини марксистську ідеологію трансформували вже повністю в іншу, "марксистсько-ленінську", яка виконувала функції обслуговування то­талітарної моделі "державного соціалізму". Зроблено було це шляхом однобічного і тенденційного тлумачення марксизму,догматизації і канонізації тих його сторін, які могли бути використані для побудови суспільства, в умовах якого відбувалось відчуження людини від влади і власності, від результатів праці й культурних цінностей. І це в той час коли саме К.Маркс вважав, що подолання відчуженості людини є неодмінною умовою переходу до соціалізму.

- Навряд чи щось більше дискредитувало ідею соціалізму і зокрема, її марксистську версію, ніж спроби реалізувати цю ідею в життя і проголошення тоталітарного режиму "соціалізмом". Адже відомо, що К.Маркс і Ф.Енгельс неодноразово наголошували, що перехід до соціалізму може здійснитись лише на основі високого рівня розвитку продуктивних сил в розвинених, цивілізованих країнах. Намагання втілити в життя соціалістичну ідею волюнтаристським шляхом, без врахування об'єктивних умов породило різні варіанти "казарменного соціалізму", який у свій час піддавали нищівній критиці К.Маркс і Ф.Енгельс.

- Не випадково, що країни, де утвердилась така модель соціалізму, так і не змогли досягти декларованих цілей,свідченням чого став застій і відставання в економіці, низький життєвий рівень трудящих, відсутність демократії і фундаментальних прав і свобод, не­розв'язаність національного питання, одержавлення усіх сфер суспіль­ного життя, ідеологічний диктат і т.д.

- Правда, в інших країнах неодноразово робились спроби модернізувати доктрину "реального соціалізму", відійти від його радянської мо­делі. Так, наприклад, концепцію соціалізму, що значно відрізнялась від радянської, було розроблено в Югославії (принцип самовряду­вання, певна децентралізація, роздержавлення господарського життя, широке використання товарно-грошових відносин). Дещо відрізня­лась від радянської моделі концепція народної демократії, яка мала бути реалізована в країнах радянського блоку (намагання забез­печити наступність, збереження демократичних традицій, існування багатосекторної економіки, в т.ч. й приватного укладу господа­рювання, використання елементів парламентаризму і багатопартійності). Проте народно-демократична модель соціалізму так і залишилась нереалізованою. Спроби підкоректувати радянську модель соціалізму і навіть сформулювати свою концепцію соціалізму робились і пізніше.Так, зокрема, в колишній Чехословаччині керівництво КПЧ нама­галось втілити в життя ідею "соціалізму з людяним обличчям", але закінчилось це в 1968 р. введенням в Прагу танків Радянського Союзу, а також інших країн-членів Варшавського договору. Ще раніше подібна історія мала місце в Угорщині. Своєрідна доктрина соціалізму склалась в КНР (ринкові відносини, багатоукладна економіка). Робляться певні спроби модернізувати, "виправити" офіційну доктрину соціалізму і в інших країнах (В'єтнам, Куба та ін).

- Істотні зміни в концепцію соціалізму внесли компартії розвинених капіталістичних країн. Найбільш чітко це відображено в програм­них документах ІКП,КПФ і ряду інших партій (висновок про мирний шлях переходу до соціалізму на основі існуючих політичних інститутів і парламентської боротьби). В другій половині 70-х рр., як результат неприйняття компартіями Західної ґвропи практики т.з. "реального соціалізму", склалась доктрина єврокомунізму. Характерними рисами цієї доктрини є:

- ідея універсального значення політичної демок­ратії;

- концепція неділимості свободи;

- відмова від ідеї диктатури пролетаріату;

- багатопартійність;

- деідеологізований характер держави;

- поділ влади;

- змішана економіка.

- Сучасний марксизм вже не існує як цілісна, єдина доктрина. Поряд з " класичним марксизмом " виникли його численні "неортодоксальні" напрями. Більшість соціалістичних доктрин марксистської орієнтації і політичних партій, що їх дотримуються, здійснюють переоцінку багатьох постулатів вчення марксизму, осмислюють причини і уроки поразки соціального експерименту по створенню суспільства­альтернативи капіталізму.

- Грандіозна спроба взяти під контроль "об'єктивні, чужі сили, які панували до цих пір над історією" (Ф.Енгельс), була діянням, що за своїми масштабами і наслідками не мала аналогій в історії людства. Спроба ця, як відомо, закінчилась поразкою, оскільки практична реалізація гуманних цілей обернулась незліченними людськими трагедіями і розходилась з корінними інтересами людини.

- Проте всупереч волі і бажанням політиків, цей соціальний експеримент дав могутній імпульс глибоким перетворенням, великій рефор­мації ХХ століття. Йдеться, перш за все, про трансформацію капіталізму 30-х рр., коли для виходу з найтяжчої кризи він почав вміло й цілеспрямовано використовувати соціалізовані елементи й ме­ханізми. Зазнала краху колоніальна система і народи більше як сотні країн здобули незалежність. Іншими словами, страх перед мож­ливістю повторення соціалістичного експерименту примусив політичні еліти інших країн піти на досить істотну трансформацію суспіль­но-політичного устрою шляхом інтегрування в існуючу систему ряду важливих рис соціалізму. Знявши соціально-політичну напругу в суспільстві, така соціалізація (державне регулювання економіки, використання планових механізмів, розробка соціальних програм допомо­ги малозабезпеченим верствам населення і т.д.), стала початком нового етапу в розвитку цивілізації.

- Негативний результат соціального експерименту з соціалізмом, який не витримав перевірки практикою і закінчився поразкою, змусив прихильників соціалістичної ідеї зробити висновки з цього історичного уроку і відмовитись від казарменно-бюрократичної, державної моделі соціалізму. Але пошук шляхів до соціалізму як суспільства соціальної справедливості, без сумніву, триватиме. Переставши займати монопольне становище, марксизм все ж не втратив свого значення як вчення, що містить в собі немало цінних положень. Так, наприклад, виступаючи рішуче проти К.Маркса, класик німецької політології М.Вебер неодноразово застерігав проти відкидання марксизму, зокрема вчення про економічну обумовленість соціально-політичних явищ і про­цесів. Недопустимі лише абсолютизація марксистської доктрини, яка є однією з впливових течій соціалістичної думки.