Тема 9. Фондова біржа та біржові операції

1. Місце та стан розвитку фондового ринку в економічному просторі України.

2. Діяльність Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку в системі органів державної влади.

3. Класифікація фондових бірж та місце в них українських фондових бірж.

4. Фондова біржа – правове положення, організація і порядок роботи.

5. Види цінних паперів, які можуть випускатись і обертатись в Україні. Основні характеристики цінних паперів.

6. Учасники біржової торгівлі.

7. Види угод, які укладені на фондовій біржі. Членство на фондовій біржі.

8. Перспективи розвитку фондового ринку в Україні.

1. Місце та стан розвитку фондового ринку в економічному просторі України

Розвиток ефективно діючого фінан­сового ринку, здатного мобілізовувати та перерозподіляти інвестиційні ресур­си, є найважливішим завданнями ре­гулювання національної економіки. Тому розвиток фондового ринку як не­від'ємної частини фінансового ринку набуває першочергового значення.

Державне регулювання ринків фі­нансових послуг здійснюється:

• щодо ринку банківських послуг - Національним банком України;

• щодо ринків цінних паперів та по­хідних цінних паперів - Державною ко­місією з цінних паперів та фондового ринку;

• щодо інших ринків фінансових по­слуг - Державною комісією з регулю­вання ринків фінансових послуг Укра­їни (Держфінпослуг). До сфери держа­вного регулювання Держфінпослуг на­лежать ринок страхових послуг, ринок фінансових послуг, які надаються недержавними пенсійними фондами, кре­дитними спілками, ломбардами, лізи­нговими компаніями тощо.

У зв'язку з тим, що державне регу­лювання ринку цінних паперів здійс­нює Державна комісія з цінних папе­рів та фондового ринку, а інші держав­ні органи здійснюють контроль за дія­льністю учасників ринку цінних папе­рів у межах своїх повноважень, визна­чених чинним законодавством, розви­ток ринку цінних паперів України за­лежить від цілого ряду умов, створе­них цими органами, та від їх взаємо­дії.

У 2004 році відбулись наступні змі­ни у цьому секторі економіки:

• темп реального приросту ВВП на­був рекордного значення, склавши 12,1%, у тому числі за рахунок збіль­шення валової доданої вартості у будівництві на 22%, сільськогосподарського виробництва - на 19,1, оптовій та роз­дрібній торгівлі - на 19% та промисло­вому виробництві - на 12,5%, (у 2003 році темп зростання ВВП склав 9,3 відсотка). Це найбільше зростання ВВП се­ред країн СНД за 2004 рік. У Білорусі зростання ВВП за зазначений період ста­новило 11%, у Таджикистані - 10,6%, Азербайджані -- 10,2%, Вірменії -10,1%, Казахстані -- 9,4%, Грузії -8,4%, Молдові - 7,3%, Росії та Киргиз­стані - 7,1%. У 2004 році економічне становище всіх країн Співдружності помітно стабілізувалося, чому сприяла економічна кон'юнктура. Темпи зростан­ня основних макроекономічних показ­ників були відносно високими. Так, за оцінками експертів: приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) у серед­ньому в країнах Співдружності за 2004 рік становив 8%, як і у 2003;

• індекс промислового виробництва зріс на 12,5%;

• експорт товарів зріс на 43%, а ім­порт зріс майже на 30%;

• підвищився добробут населення, а саме, реальна заробітна плата одного працівника зросла на 23,8%;

• частка підприємств, результатом ді­яльності яких є прибуток, склала 66,3% від загальної кількості підприємств. Частка таких підприємств у фінансо­вій сфері становила 73,7%, у промис­ловості - 60,7%.

Зниження ставки податку на прибу­ток посилило його стимулюючу роль у збільшенні обсягу інвестицій. Виклю­чення України з «чорного списку» FATF та надання країні статусу з рин­ковою економікою сприяє скасуванню недовіри з боку зовнішніх інвесторів, підвищенню інвестиційного рейтингу нашої держави. Разом із тим, як ста­нуть більш прозорими фінансові пото­ки, відбуватиметься їх поступовий ви­хід із тіні, скорочуватиметься відтік капіталу із країни. Результатом цього є покращання інвестиційного іміджу країни, що, у свою чергу, сприятиме збільшенню обсягів прямих іноземних інвестицій та нарощенню обсягу капіталу для потреб внутрішнього ринку.

Протягом 2004 року найбільше (за сумами) угод укладалось у Київській, Запорізькій, Донецькій та Львівській областях, а найбільші обсяги угод були укладені з акціями ВАТ „Запорізький металургійний комбінат „Запоріжсталь”, їх сума становила 26,4 млн.грн.

Особливості ринку ЦП. Ринки цінних паперів є дійовим інструментом розподілу і перерозподілу капіталу корпорацій - це перша характерна особливість.

Друга, надзвичайно важлива особливість пов'язана з інформаційною функцією ринку. На відміну від товарних ринків, ринки ЦП з великою швидкістю сповіщають про найбільш загальні умови руху індивідуальних капіталів.

Третя особливість - здійснення контролю за ефективністю діяльності акціонерних товариств. Це важливо для „захисту" підприємництва від наслідків комерційного ризику.

Четверта риса - ринки ЦП (особливо короткострокові) відіграють важливу роль у регулюванні грошового обігу і кредиту.

На ринку ЦП:

• здійснюється емісія та купівля-продаж ЦП;

• формується ціна на них;

• урівноважується попит і пропозиція на ЦП;

• акумулюються грошові нагромадження кредитно-фінансових інститутів, корпорацій, фірм, держав, приватних осіб;

• спрямовуються ці нагромадження на виробниче і невиробниче вкладення капіталів.

Суб'єкти операцій на ринку ЦП:

• емітенти (продавці ЦП);

• інвестори (покупці ЦП);

• посередники.

У ролі емітентів виступають компанії, товариства, підприємства, держава (в особі національного уряду і місцевих органів управління). Відповідно ринок ЦП можна поділити:

• ринок ЦП, що випускаються юридичними особами;

• ринок державних ЦП.

Покупцями ЦП є: індивідуальні інвестори, інституційні інвестори - юридичні особи. Найбільші інституційні інвестори: пенсійні, ощадні фонди, банки, траст-компанії та інші фінансово-кредитні інститути. Вкладають кошти: корпорації, церкви, профспілки, університети тощо. Важливу роль на ринку ЦП відіграє Центральний банк держави. Разом з Міністерством фінансів (казначейством) він вирішує питання про доцільність випуску нових боргових зобов'язань, визначає умови їх обігу, розробляє заходи щодо забезпечення сталого курсу державних цінних паперів. Центральний банк впливає на розмір резервів комерційних банків, здійснюючи операції з цінними паперами на відкритому ринку, і таким чином впливає на розмір ресурсів позичкового фонду, а відповідно на стан кредиту та грошового обігу. Банк купує цінні папери, коли дотримується курсу на стимулювання кредитної діяльності комерційних банків і продає, коли має намір обмежити активність банків.

Залежно від стадії обігу ЦП розрізняють:

Первинний ринок – це ринок, на якому розміщуються вперше випущені емітовані) цінні папери, відбувається мобілізація-капіталів корпораціями, підприємствами, запозичення коштів ними та державою. Розміщення ЦП на ринку може здійснюватись: безпосередньо їх емітентом; через посередників; аукціонним способом. І. Розміщення ЦП на ринку безпосередньо емітентом - це прямий продаж, відбувається дуже рідко і головним чином тоді, коли емітент не тільки добре відомий, але й має зв'язки з можливими покупцями (найчастіше так реалізують корпоративні облігації). Продають ЦП без публічного оголошення, відкритої передплати, без попередньої купівлі. Прямий продаж дає можливість корпораціям уникнути витрат, пов'язаних зі складною процедурою публічних випусків та оплатою послуг дилерів. ІІ. Найпоширеніший спосіб розміщення ЦП - через посередників, інвестиційних дилерів, вони мають великий досвід проведення операцій на ринку. Емітент укладає угоду з інвестиційним дилером на розміщення ЦП нового випуску. Дилер здійснює аналіз випуску, що передбачається з точки зору вигідності. Якщо мова йде про випуск ЦП акціонерною компанією, він вивчає фінансовий стан компанії-емітента та перспективи її розвитку, аналізує стан галузі та економіки держави в цілому. Відносини між емітентом і дилером можуть будуватись по-різному: дилер виступає в ролі покупця з метою подальшого перепродажу; дилер виступає в ролі агента емітента- брокера, бере на комісію та намагається продати ЦП. III. Аукціонний спосіб. Інвестори подають заявки на купівлю ЦП із зазначенням ціни. Спочатку виконуються заявки тих, хто дає найвищу ціну, потім наступні заявки з нижчою ціною і т.д., поки не будуть продані ЦП (векселі, облігації).При аукціоні облігацій все відбувається так само, але покупець, який запропонував найнижчу ставку, одержує всю замовлену кількість ЦП, потім задовольняють заявку з вищим доходом.

Вторинний ринок - це ринок, де продаються і купуються ЦП, а також відбувається зміна їх власників. З точки зору організації вторинний ринок поділяється на: позабіржовий (вуличний); біржовий. Історично спочатку був позабіржовий ринок. Біржі виростали з вуличного ринку у міру того, як збільшувались масштаби фондових операцій, множились емітенти ЦП, вдосконалювалась техніка брокерської справи. На позабіржовому ринку обертались ЦП молодих мало відомих, невеликих компаній, які не одержали дозволу на проведення операцій на фондовій біржі. На цьому ринку можна зустріти і цінні папери відомих великих компаній, які з тієї чи іншої причини віддають перевагу позабіржовому ринку. Позабіржовий ринок являє собою мережу брокерських, дилерських фірм, які часто є членами біржі та пов'язані між собою і з найбільшими інституційними інвесторами телефоном, телетайпом, телексом. Є і автоматизовані системи позабіржової торгівлі. Отримавши від свого клієнта замовлення на купівлю чи продаж ЦП, посередницька фірма шукає відповідного продавця чи покупця паперів. Інформацію про заявки, ціни одержують головним чином один у одного по телефону чи комп'ютерній мережі. Здійснення операцій на позабіржовому ринку коштує дешевше, ніж на фондовій біржі, проте компанії, як правило, прагнуть до того, щоб їх цінними паперами торгували на біржі тому, що це: підвищує престиж фірми; полегшує купівлю-продаж на ринку (підвищує ліквідність); поліпшує умови кредитування під заставу ЦП; забезпечує високу надійність операцій.