Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Сімейне право - Червоний.doc
Скачиваний:
17
Добавлен:
06.05.2019
Размер:
2.87 Mб
Скачать

§ 4. Припинення суб'єктивного права дитини на аліменти

Найпоширенішою підставою припинення суб'єктивного права дитини на аліменти є досягнення нею повноліття. За загальним правилом, встановленим законом, до того часу батьки зобов'язані утримувати дитину. А згідно зі ст. 199 СК якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребу­ють матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення ними 23 років за умови, що вони можуть нада­вати таку допомогу.

Друга підстава припинення суб'єктивного права дитини на аліменти передбачена ст. 188 СК, відповідно до якої батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо її дохід набагато перевищує дохід кожного з них і повністю забезпечує потреби дитини.

Право на звернення до суду з позовом про звільнення від обов'язку утримувати дитину належить обом батькам або од­ному з них. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, батьки (один з них) можуть посилатися на будь-які обставини, що мають значення для справедливого вирішення справи, зокрема на факти одержання дитиною майна у порядку спадкування, за договором дарування, заробітної плати за трудовим договором тощо.

Під час розгляду і вирішення справи за позовом батьків (одного з них) про звільнення їх від обов'язку утримувати дитину суд на підставі дослідження доказів, зазначених у ст. 27 ЦПК, має переконатися в тому, що дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з батьків і повністю забезпечує її потреби. У разі встановлення цієї обставини суд має задо­вольнити вимогу батьків (одного з них). І навпаки, якщо зазначена обставина не буде встановлена, суд повинен поста­новити рішення про відмову в задоволенні вимоги батьків (одного з них).

Третя підстава припинення суб'єктивного права дитини на аліменти передбачена ст. 190 СК. Згідно з ч. 1 цієї статті той з батьків, з ким проживає дитина, і той з них, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права дитини на аліменти у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно. Договір

293

укладається у письмовій формі і підлягає обов'язковому нота­ріальному посвідченню та державній реєстрації.

За своєю правовою природою зазначений договір належить до сімейно-правових договорів, оскільки його укладення та ви­конання породжують правові наслідки, передбачені нормами сімейного законодавства, — припинення права дитини на аліменти у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно.

Водночас цей договір має відповідати передбаченим ст. 203 ЦК загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Крім того, при його укладенні сторони повинні додержуватись норм права, закріплених у другому роз­ділі п'ятої книги ЦК, що визначають загальні положення про договір.

Дитина, яка досягла 14 років, бере участь в укладенні дого­вору. Набувачами права власності на нерухоме майно можуть бути як сама дитина, так і дитина і той з батьків, з ким вона проживає.

У другому випадку той з батьків, з ким проживає дитина, на підставі ст. 242 ЦК укладає договір як її законний пред­ставник.

Якщо ж у договорі як набувачі права власності на нерухоме майно фігурують дитина і той з батьків, з ким вона проживає, зазначені у ньому об'єкти переходять у спільну часткову влас­ність цих осіб.

Після укладення договору припиняється обов'язок того з батьків, хто проживає окремо від дитини, утримувати її, а у того з батьків, з ким проживає дитина, виникає такий обов'язок. Водночас укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо від дитини, від обов'язку брати участь у до­даткових витратах на неї, зумовлених особливими обставинами (ст. 185 СК).

У сімейному законодавстві передбачені певні заходи, спря­мовані на охорону майнових прав неповнолітньої дитини — власника нерухомого майна, одержаного нею за зазначеним договором. Так, закон забороняє звертати на нього стягнення. Крім того, таке майно може бути відчужене лише з дозволу органу опіки та піклування.

У ч. 6 ст. 190 СК передбачена можливість визнання судом договору про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно недійсним на вимогу відчужувача цього майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини. У такому

294

разі суд повинен визнати цей договір недійсним, оскільки вик­лючення імені певної особи як батька з актового запису про народження дитини означає відсутність кровного споріднення між нею і дитиною (ст. 136 СК). Після визнання договору недійсним у відчужувача нерухомого майна відновлюється право власності на нього.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 651 ЦК, за рішенням суду на вимогу однієї з сторін договір може бути розірвано у разі його істотного порушення другою стороною. Сімейне законодавство також виходить з визнання того, що невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов'язку утримувати її відповідно до договору про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно є його істотним порушенням, внаслідок чого у відчужувача нерухомого майна (батька, матері дитини) виникає право на звернення до суду з вимогою про розірвання такого договору. У разі задоволення цієї вимоги нерухоме майно повинно бути повернуто тому з батьків дитини, хто є його відчужувачем.