§ 8. Право на утримання фактичного подружжя

Стаття 91 СК встановлює, що якщо жінка і чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім'єю, той з них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання відповідно до положень ст. 76 СК, які закріплюють право особи на утриман­ня після розірвання шлюбу, а також статей 84, 86 і 88 СК, що передбачають право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини, право чоловіка на утри­мання у разі проживання з ним дитини і право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина-інвалід.

Право фактичного подружжя на утримання припиняється за тих самих підстав, що й право на утримання жінки та чоло­віка, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Стаття 91 СК поширює на осіб, які не перебувають у шлюбі між собою, але проживають однією сім'єю, право на аліменти, тобто поло­ження СК, що регулюють аналогічні відносини між особами, які перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Наведені положення суперечать правилам ч. 2 ст. 21 СК, які встановлюють, що проживання однією сім'єю жінки та чоло­віка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Стаття 91 СК встановлює, що для застосування до відносин між фактичними дружиною та чоловіком правила ст. 76 СК, яке передбачає право колишнього подружжя на утримання після розірвання шлюбу, необхідно, щоб вони тривалий час про­живали однією сім'єю. Однак яким саме має бути строк, ця стаття не визначає. Оскільки згідно з ч. З ст. 76 СК жінка, чоловік, яким на момент розірвання шлюбу до досягнення пен­сійного віку залишилося не більш як п'ять років, мають право на одержання аліментів одне від одного після досягнення пен­сійного віку, якщо у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років, деякі автори вважають, що час тривалого про­живання має дорівнювати саме цьому строку¹. Однак у ст. 76 СК йдеться про право колишнього подружжя на аліменти у разі досягнення пенсійного віку. Тому це положення може засто-

Див.: Сімейне право України. — К., 2002. — С 195.

совуватись лише до тих фактичних дружини і чоловіка, які досягли цього віку.

При застосуванні правила ст. 91 СК дуже складним є вирі­шення питання про те, як бути, якщо один із фактичного под­ружжя перебуває у зареєстрованому шлюбі. У такому разі за наявності юридичних фактів, передбачених статтями 76 і 91 СК, він зобов'язаний сплачувати аліменти другому з фактич­ного подружжя, а за наявності юридичних фактів, передбачених ст. 75 СК, — тому з подружжя, з яким він перебуває у зареєст­рованому шлюбі, тобто фактично визнається можливість поліга­мії (багатошлюбності), що суперечить положенню ст. 25 СК.

Глава 10 шлюбний договір

§ 1. Поняття шлюбного договору

Вперше інститут шлюбного контракту був передбачений Законом України від 23 червня 1992 р. "Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України", згідно з яким до КлШС було включено ст. 27-1, що передбачала мож­ливість укладення цього контракту між особами, які вступають у шлюб.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 СК шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. У літературі питання про правову природу цього договору (до прийняття СК у сімейному законодавстві вживалося поняття "шлюбний контракт") є дискусійним. Одні автори (М. Антокольська, А. Іванов, І. Дзера) вважають, що цей документ є цивільно-правовим договором'. О. Дзера і Т. Ариванюк зазначають, що подібне твердження фактично межує з помилковим тлумаченням чинного законодавства. На їх погляд, є підстави розглядати цей документ як сімейно-правовий договір, якому притаманні усі ознаки цивільно-право­вого правочину². Проте зазначені автори суперечать самі собі, оскільки водночас підкреслюють, що згідно з загальною харак­теристикою шлюбного договору його належність до сімейного права є природною, юридично логічною і доцільною. І усе це

свідчить про правову доцільність врегулювання питань, пов я-заних зі шлюбним договором, нормами сімейного законодав­ства¹.

Є. Ульяненко вважає, що шлюбний договір за своєю пра­вовою природою є особливим видом цивільного договору, специфіка якого полягає в тому, що його суб'єктний склад визначається сімейним правом, а предметом регулювання є майнові відносини, основу яких становлять відносини влас­ності². З наведеним твердженням не можна погодитись. Шлюб­ний договір регулює не тільки відносини власності між подруж­жям, а й їх майнові права та обов'язки як батьків (ч. 2 ст. 93 СК). Згідно з ч. 1 ст. 99 СК дружина і чоловік можуть перед­бачити у шлюбному договорі додаткові умови надання утри­мання одним з подружжя другому з них. Правовий режим майна подружжя також має сімейно-правовий, а не цивільно-правовий характер.

І. Жилінкова зазначає, що шлюбний контракт є єдиним подружнім договором, вступ якого в силу пов'язаний з іншим юридичним фактом — реєстрацією шлюбу. Водночас вона по­годжується з М. Антокольською, яка, як вже зазначалося, від­носить шлюбний договір до цивільно-правових договорів³. Уяв­ляється, що шлюбний договір за своєю природою є сімейно-правовим договором. Його суб'єктами є лише подружжя. Набранню чинності шлюбним договором, як зазначають деякі автори, має передувати укладення шлюбу, тобто у цьому разі дістає вияв похідність регулювання майнових сімейних від­носин від регулювання особистих немайнових відносин, що характерно для відносин, які регулюються сімейним правом. Регулювання шлюбним договором шлюбних відносин між под­ружжям спрямоване на виконання завдань, передбачених ч. 2 ст. 1 СК.

Набрання ж чинності цивільно-правовим договором не за­лежить і не є похідним від правового регулювання особистих відносин між його учасниками. Правове регулювання відно­син, що виникають на підставі цивільно-правових договорів, має відповідати загальним принципам цивільного законодавс­тва, передбаченим ст. З ЦК, і не спрямоване на виконання завдань, наведених у ч. 2 ст. 1 СК.

¹ Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С 156; Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С. 371; Сімейне право України — К., 2002. - С. 44.

² Див.: Сімейне право України. — К., 2002. — С 177, 179.

194

¹ Див.: Там само. — С 181.

² Див.: Ульяненко Є.О. Шлюбний договір у сімейному праві України: Автореф. дис... канд. юрид. наук. — К., 2003. — С. 5, 22.

³ Див.: Жилинкова И.В. Правовой режим имущества членов семьи. — Харьков, 2000. - С. 239, 241.

т 195

Між членами сім'ї можуть також укладатися цивільно-правові договори (наприклад, договори дарування, купівлі-продажу, позички тощо). Однак вони на відміну від шлюбно­го договору не залежать від сімейно-правового становища їх учасників.

Водночас шлюбний договір є різновидом правочину. Тому для його дійсності, крім спеціальних умов, передбачених гл. 10 СК, необхідне додержання усіх умов чинності правочину, пе­редбачених частинами 1—5 ст. 203 ЦК.