Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Сімейне право - Червоний.doc
Скачиваний:
15
Добавлен:
06.05.2019
Размер:
2.87 Mб
Скачать

§ 2. Загальні підстави виникнення аліментних зобов'язань

Частина 1 ст. 75 СК зобов'язує дружину і чоловіка мате­ріально підтримувати одне одного. Як правило, вони роблять це добровільно. Однак у разі відмови одного з подружжя від надання матеріальної допомоги другому з них той, хто потребує її, за наявності певних встановлених законом умов має право на стягнення аліментів у примусовому порядку. Ці умови можуть бути також передбачені у договорі подружжя про надання утри­мання або у шлюбному договорі (статті 78 і 99 СК). Однією з умов є наявність зареєстрованого шлюбу, оскільки лише він породжує права та обов'язки подружжя (ч. 1 ст. 36 СК), хоч у статтях 74 і 91 СК передбачені винятки з цього правила. Необ­хідно також, щоб той з подружжя, хто вимагає аліменти, був непрацездатним і потребував матеріальної допомоги.

Під потребою у матеріальній допомозі треба розуміти від­сутність достатніх коштів для існування. Сам факт нижчого матеріального рівня життя того з подружжя, хто вимагає алі­менти, порівняно з рівнем життя другого з них не може бути підставою для визнання його особою, яка потребує матеріаль­ної допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 75 СК один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпе­чують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Непрацездатними вважаються інваліди І, II та III груп і особи, які досягай пенсійного віку (чоловіки — 60, а жінки — 55 років).

Для присудження судом одному з подружжя аліментів не­обхідно, щоб його непрацездатність і потреба у матеріальній допомозі існували на момент розгляду позову. При цьому не має значення, настала непрацездатність до чи у період шлюбу. Треба також, щоб той з подружжя, від якого вимагають алі­менти, незалежно від того, працездатний він чи ні, мав такий рівень матеріального забезпечення, який дозволяв би йому спла­чувати їх.

Таким чином, для виникнення аліментних зобов'язань под­ружжя необхідна наявність: 1) зареєстрованого шлюбу; 2) потре -

178

би у матеріалі чій допомозі та непрацездатності того з подруж­жя, хто вимагає аліменти; 3) матеріальної можливості у того з подружжя, від якого вимагають аліменти, сплачувати їх. Ці юридичні факти є елементами юридичного складу, необхід­ного для виникнення між дружиною й чоловіком аліментних правовідносин.

У шлюбному договорі можуть бути передбачені додаткові умови, за наявності яких один із подружжя зобов'язаний спла­чувати аліменти другому з них (ст. 99 СК).

Деякі автори, наприклад О. Іоффе, вважають, що характер­ною ознакою аліментних зобов'язань є їх встановлення за ви­никнення умов, які породжують необхідність примусового забез­печення виконання одним членом сім'ї його обов'язку нада­вати утримання іншим її членам1. На думку Д. Медведева, однією з підстав стягнення аліментів є судове рішення, що набрало законної сили2. З останньою точкою зору погодитись важко. Адже позов про стягнення аліментів є позовом про присудження, а не перетворювальним. Він підлягає задово­ленню за наявності фактів, зазначених у законі або договорі. Рішення суду про присудження аліментів не треба включати до юридичного складу, що породжує аліментні зобов'язання, оскільки воно спрямоване на захист вже існуючого суб'єктив­ного права, а не на його виникнення.

У літературі дискутується питання про те, чи має право той з подружжя, який тимчасово втратив працездатність, на одержан­ня аліментів від другого з них, якщо він потребує матеріальної допомоги, а другий з подружжя має можливість надавати її3.

Так, на думку В. Рясенцева, у разі тимчасової непрацездат­ності одного з подружжя він не має права на одержання алі­ментів від другого з них, оскільки ця непрацездатність рідко породжує потребу у матеріальній допомозі4. Інші автори дотри­муються протилежного погляду5. Наприклад, Ю. Заїка стверд­жує, що законодавець не виключає можливості виникнення аліментних зобов'язань при тимчасовій втраті працездатності.

1 Див.: Иоффе О.С. Советское гражданское право. — Ч. 3. — Л., 1965. — С. 260, 262.

2 Див.: Гражданское право. - Т. 3. - М., 1999. - С. 485.

3 Див.: Дзыба Р.А. Равноправие супругов — основной принцип советско­ го семейного права. — Казань, 1972. - С. 55; Маслов В.Ф. Имуществен­ ные отношения в семье. — Харьков, 1974. — С. 114.

4 Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 144.

5 Див.: Иванова Н.А., Королев Ю.А., Седугин П.И. Новое в законодатель­ стве о браке и семье. — М., 1977. — С. 139; Рабец A.M. Юридическая обязательность супругов по предоставлению содержания. — Томск, 1992. — С. 76.

179

Однак у такому разі реалізація права на аліменти недоцільна, оскільки фактичне надання допомоги має місце лише після поновлення працездатності конкретної особи1. Більш слушною уявляється перша точка зору.

Відповідно до ст. 90 СК дружина, чоловік взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя. Тому у такому разі немає необхідності стягувати аліменти.

На думку Л. Афанасьєвої, якщо один із подружжя є неповно­літнім, він має право на одержання аліментів від другого з них, оскільки його треба вважати непрацездатним2. З цією точ­кою зору навряд чи можна погодитися. Адже згідно зі ст. 21 Закону України "Про охорону дитинства" вік, з якого допуска­ється прийняття дитини на роботу, становить 16 років. Діти, які досягли 15-річного віку, можуть прийматися на роботу, яка не шкодить їх здоров'ю та навчанню, за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює. Отже, вік трудового повноліття — 16 років. Тому той з подружжя, хто є неповнолітнім і досяг 16 років, не є непрацездатним за віком і не має права на одержан­ня аліментів від другого з них. Проте неповнолітні чоловік або дружина, як і будь-яка неповнолітня дитина, мають право на одержання аліментів від батьків (ст. 180 СК).

Відповідно до ч. 5 ст. 75 СК права на утримання не має той з подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку зі вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом. При цьому мається на увазі негідна поведінка щодо другого з подружжя або дітей. Така ж поведінка чоловіка або дружини до їх вступу у шлюб не може бути юридичним фактом, що перешкоджає виникненню аліментних зобов'язань.

Факт негідної поведінки того з подружжя, хто вимагає аліменти, оцінюється судом. Однак другий з подружжя має довести цю обставину. Суд може розглянути документи (наприк­лад, постанови судових або інших органів) та інші докази. Закон не встановлює конкретних критеріїв, на підставі яких можна встановити негідну поведінку одного з подружжя у шлюбних відносинах, залишаючи оцінку цієї поведінки на розсуд суду. Уявляється, що свідченням негідної поведінки того з подруж­жя, хто вимагає аліменти, є систематичне пияцтво, вчинення у сім'ї скандалів, нанесення побоїв другому з подружжя або дітям,

1 Див.: Сімейне право України. — К., 2002. — С 190.

_.. ■ HUHV1111U П|ЛІ1ЛЛІІДІИ

дис... канд. юрид. наук. — Харків, 2002. — С. 5. 180

2 Див.: Афанасьева Л.В. Аліментні правовідносини в Україні: Автореф.

поширення неправдивих або таких відомостей, що ганьблять другого з подружжя. Фактами негідної поведінки можуть також бути визнані систематичні зради, що стали причиною розір­вання шлюбу.

Юридичним фактом, що перешкоджає виникненню алімент­них зобов'язань, як вже зазначалося, є також поява у того з них, хто вимагає аліменти, непрацездатності у зв'язку зі вчи­ненням ним умисного злочину. Це має бути встановлено вироком суду, що набрав законної сили. Стягнення аліментів на користь того з подружжя, у якого виникла непрацездатність у зв'язку зі вчиненням ним умисного злочину, суперечило б загальним принципам регулювання сімейних відносин, перед­баченим ст. 7 СК, ч. 9 якої, зокрема, закріплює положення про те, що вони мають регулюватися на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ч. 6 ст. 75 СК той з подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з них, має право на утримання незалежно від права на відшко­дування шкоди відповідно до ЦК (ст. 1167). У такому разі мають місце два зобов'язання, що виникають з різних підстав: 1) аліментне зобов'язання подружжя; 2) зобов'язання, що вини­кає із заподіяння шкоди. Наявність одного з них не виключає можливості існування другого, якщо є підстави для появи кож­ного з цих зобов'язань.