§ 2. Загальні підстави виникнення аліментних зобов'язань

Частина 1 ст. 75 СК зобов'язує дружину і чоловіка мате­ріально підтримувати одне одного. Як правило, вони роблять це добровільно. Однак у разі відмови одного з подружжя від надання матеріальної допомоги другому з них той, хто потребує її, за наявності певних встановлених законом умов має право на стягнення аліментів у примусовому порядку. Ці умови можуть бути також передбачені у договорі подружжя про надання утри­мання або у шлюбному договорі (статті 78 і 99 СК). Однією з умов є наявність зареєстрованого шлюбу, оскільки лише він породжує права та обов'язки подружжя (ч. 1 ст. 36 СК), хоч у статтях 74 і 91 СК передбачені винятки з цього правила. Необ­хідно також, щоб той з подружжя, хто вимагає аліменти, був непрацездатним і потребував матеріальної допомоги.

Під потребою у матеріальній допомозі треба розуміти від­сутність достатніх коштів для існування. Сам факт нижчого матеріального рівня життя того з подружжя, хто вимагає алі­менти, порівняно з рівнем життя другого з них не може бути підставою для визнання його особою, яка потребує матеріаль­ної допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 75 СК один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпе­чують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Непрацездатними вважаються інваліди І, II та III груп і особи, які досягай пенсійного віку (чоловіки — 60, а жінки — 55 років).

Для присудження судом одному з подружжя аліментів не­обхідно, щоб його непрацездатність і потреба у матеріальній допомозі існували на момент розгляду позову. При цьому не має значення, настала непрацездатність до чи у період шлюбу. Треба також, щоб той з подружжя, від якого вимагають алі­менти, незалежно від того, працездатний він чи ні, мав такий рівень матеріального забезпечення, який дозволяв би йому спла­чувати їх.

Таким чином, для виникнення аліментних зобов'язань под­ружжя необхідна наявність: 1) зареєстрованого шлюбу; 2) потре -

178

би у матеріалі чій допомозі та непрацездатності того з подруж­жя, хто вимагає аліменти; 3) матеріальної можливості у того з подружжя, від якого вимагають аліменти, сплачувати їх. Ці юридичні факти є елементами юридичного складу, необхід­ного для виникнення між дружиною й чоловіком аліментних правовідносин.

У шлюбному договорі можуть бути передбачені додаткові умови, за наявності яких один із подружжя зобов'язаний спла­чувати аліменти другому з них (ст. 99 СК).

Деякі автори, наприклад О. Іоффе, вважають, що характер­ною ознакою аліментних зобов'язань є їх встановлення за ви­никнення умов, які породжують необхідність примусового забез­печення виконання одним членом сім'ї його обов'язку нада­вати утримання іншим її членам¹. На думку Д. Медведева, однією з підстав стягнення аліментів є судове рішення, що набрало законної сили². З останньою точкою зору погодитись важко. Адже позов про стягнення аліментів є позовом про присудження, а не перетворювальним. Він підлягає задово­ленню за наявності фактів, зазначених у законі або договорі. Рішення суду про присудження аліментів не треба включати до юридичного складу, що породжує аліментні зобов'язання, оскільки воно спрямоване на захист вже існуючого суб'єктив­ного права, а не на його виникнення.

У літературі дискутується питання про те, чи має право той з подружжя, який тимчасово втратив працездатність, на одержан­ня аліментів від другого з них, якщо він потребує матеріальної допомоги, а другий з подружжя має можливість надавати її³.

Так, на думку В. Рясенцева, у разі тимчасової непрацездат­ності одного з подружжя він не має права на одержання алі­ментів від другого з них, оскільки ця непрацездатність рідко породжує потребу у матеріальній допомозі⁴. Інші автори дотри­муються протилежного погляду⁵. Наприклад, Ю. Заїка стверд­жує, що законодавець не виключає можливості виникнення аліментних зобов'язань при тимчасовій втраті працездатності.

¹ Див.: Иоффе О.С. Советское гражданское право. — Ч. 3. — Л., 1965. — С. 260, 262.

² Див.: Гражданское право. - Т. 3. - М., 1999. - С. 485.

³ Див.: Дзыба Р.А. Равноправие супругов — основной принцип советско­ го семейного права. — Казань, 1972. - С. 55; Маслов В.Ф. Имуществен­ ные отношения в семье. — Харьков, 1974. — С. 114.

⁴ Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 144.

⁵ Див.: Иванова Н.А., Королев Ю.А., Седугин П.И. Новое в законодатель­ стве о браке и семье. — М., 1977. — С. 139; Рабец A.M. Юридическая обязательность супругов по предоставлению содержания. — Томск, 1992. — С. 76.

179

Однак у такому разі реалізація права на аліменти недоцільна, оскільки фактичне надання допомоги має місце лише після поновлення працездатності конкретної особи¹. Більш слушною уявляється перша точка зору.

Відповідно до ст. 90 СК дружина, чоловік взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя. Тому у такому разі немає необхідності стягувати аліменти.

На думку Л. Афанасьєвої, якщо один із подружжя є неповно­літнім, він має право на одержання аліментів від другого з них, оскільки його треба вважати непрацездатним². З цією точ­кою зору навряд чи можна погодитися. Адже згідно зі ст. 21 Закону України "Про охорону дитинства" вік, з якого допуска­ється прийняття дитини на роботу, становить 16 років. Діти, які досягли 15-річного віку, можуть прийматися на роботу, яка не шкодить їх здоров'ю та навчанню, за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює. Отже, вік трудового повноліття — 16 років. Тому той з подружжя, хто є неповнолітнім і досяг 16 років, не є непрацездатним за віком і не має права на одержан­ня аліментів від другого з них. Проте неповнолітні чоловік або дружина, як і будь-яка неповнолітня дитина, мають право на одержання аліментів від батьків (ст. 180 СК).

Відповідно до ч. 5 ст. 75 СК права на утримання не має той з подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку зі вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом. При цьому мається на увазі негідна поведінка щодо другого з подружжя або дітей. Така ж поведінка чоловіка або дружини до їх вступу у шлюб не може бути юридичним фактом, що перешкоджає виникненню аліментних зобов'язань.

Факт негідної поведінки того з подружжя, хто вимагає аліменти, оцінюється судом. Однак другий з подружжя має довести цю обставину. Суд може розглянути документи (наприк­лад, постанови судових або інших органів) та інші докази. Закон не встановлює конкретних критеріїв, на підставі яких можна встановити негідну поведінку одного з подружжя у шлюбних відносинах, залишаючи оцінку цієї поведінки на розсуд суду. Уявляється, що свідченням негідної поведінки того з подруж­жя, хто вимагає аліменти, є систематичне пияцтво, вчинення у сім'ї скандалів, нанесення побоїв другому з подружжя або дітям,

¹ Див.: Сімейне право України. — К., 2002. — С 190.

_.. ■ HUHV1111U П|ЛІ1ЛЛІІДІИ

дис... канд. юрид. наук. — Харків, 2002. — С. 5. 180

² Див.: Афанасьева Л.В. Аліментні правовідносини в Україні: Автореф.

поширення неправдивих або таких відомостей, що ганьблять другого з подружжя. Фактами негідної поведінки можуть також бути визнані систематичні зради, що стали причиною розір­вання шлюбу.

Юридичним фактом, що перешкоджає виникненню алімент­них зобов'язань, як вже зазначалося, є також поява у того з них, хто вимагає аліменти, непрацездатності у зв'язку зі вчи­ненням ним умисного злочину. Це має бути встановлено вироком суду, що набрав законної сили. Стягнення аліментів на користь того з подружжя, у якого виникла непрацездатність у зв'язку зі вчиненням ним умисного злочину, суперечило б загальним принципам регулювання сімейних відносин, перед­баченим ст. 7 СК, ч. 9 якої, зокрема, закріплює положення про те, що вони мають регулюватися на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ч. 6 ст. 75 СК той з подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з них, має право на утримання незалежно від права на відшко­дування шкоди відповідно до ЦК (ст. 1167). У такому разі мають місце два зобов'язання, що виникають з різних підстав: 1) аліментне зобов'язання подружжя; 2) зобов'язання, що вини­кає із заподіяння шкоди. Наявність одного з них не виключає можливості існування другого, якщо є підстави для появи кож­ного з цих зобов'язань.