Глава 6 недійсність шлюбу

Під недійсним треба розуміти шлюб, зареєстрований у держав­ному органі РАЦСу за відсутності хоча б однієї з передбачених законом умов його укладення або за наявності принаймні однієї зі встановлених законом перешкод до цього. Він не породжує прав та обов'язків подружжя. Визнання шлюбу недійсним озна­чає анулювання останнього з моменту його укладення. Це вид сімейно-правової санкції, яка застосовується у разі порушення передбачених законом умов укладення шлюбу.

Іншої думки дотримується М. Кротов, який вважає, що визнання шлюбу недійсним — це не захід відповідальності й не захід захисту. Основна мета цього заходу — констатація того, що сторони не досягли бажаного правового результату¹. З таким поглядом навряд чи можна погодитись. Адже у разі ук­ладення недійсного шлюбу має місце вчинення протиправних дій особами, які одружилися. Тому більш правильною є по­зиція М. Антокольської, згідно з якою визнання шлюбу не­дійсним є санкцією, застосовуваною за порушення сімейного законодавства особами (або однією з них) під час його ук­ладення. Водночас не можна повністю погодитися з твердженням М. Антокольської про те, що у разі укладення шлюбу з пору­шенням принципу моногамії може не бути вини особи, яка його порушила, наприклад, тоді, коли вона вважала свій попе­редній шлюб припиненим через смерть дружини, чоловіка, а вона, він виявилися живими².

Як вже зазначалось, відповідно до п. 4.1 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні особи, які раніше перебували

¹ Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С. 339.

² Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С. 117—118.

123

у шлюбі, можуть зареєструвати новий шлюб лише у разі пред'явлення документів, які підтверджують припинення по­передніх шлюбних відносин (Свідоцтво про розірвання шлюбу, Свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним). Особа, яка перебуває у нерозір-ваному шлюбі, не може вважати його припиненим.

Вини осіб, які уклали недійсний шлюб, може не бути, якщо вони не знали про наявність між ними близького споріднення (наприклад, про те, що вони є двоюрідними братом та сестрою) або якщо один з подружжя не був поінформований про недієз­датність другого. У тих випадках, коли наявна вина хоча б одного з подружжя, визнання шлюбу недійсним треба розгляда­ти як захід відповідальності. За відсутності вини обох сторін таке визнання є заходом захисту, що застосовується за об'єк­тивно протиправну поведінку¹.

Згідно зі ст. 38 СК підставами недійсності шлюбу є пору­шення вимог, встановлених статтями 22, 24—26 цього Кодексу, тобто укладення шлюбу з порушенням вимог закону щодо шлюбного віку (ст. 22), добровільної згоди на вступ у нього, його реєстрації з особою, визнаною недієздатною, або з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними (ст. 24), додержання принципу одношлюбності (ст. 25), осіб, які не можуть перебувати у шлюбі між собою (ст. 26). При цьому треба зазначити, що серед підстав визнання шлюбу недійсним у ст. 38 СК не фігурує прихован­ня одним з подружжя тяжкої хвороби, а також хвороби, небез­печної для другого з них, їх нащадків, хоч така підстава й передбачена ч. 5 ст. ЗО СК.

Зіставлення змісту статей 37 і 39—41 СК дозволяє вважати, що у цьому Кодексі закріплено три види підстав визнання шлюбу недійсним: 1) істотні порушення умов укладення шлюбу, внаслідок яких останній має вважатися недійсним і без рішення суду (у випадках, передбачених ст. 39 СК, рішення про анулювання актового запису про шлюб приймає орган РАЦСу); 2) обов'язковість визнання шлюбу недійсним за рішенням суду (ст. 40); 3) можливість визнання шлюбу недійсним за судовим рішенням (ст. 41).

У реєстраційному порядку недійсним визнається шлюб, укла­дений з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстро­ваному шлюбі; шлюб між особами, які є родичами прямої лінії

¹ Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С. 118; Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України. — К., 2003. — С 66.

124

споріднення, а також між рідними братом і сестрою; шлюб з особою, яка визнана недієздатною. У зазначених випадках ор­ган РАЦСу за заявою заінтересованої особи анулює актовий запис про шлюб. Якщо шлюб зареєстровано з особою, яка вже перебуває у шлюбі, у разі припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу останній стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу.

Актовий запис про шлюб у перелічених вище випадках ану­люється незалежно від смерті осіб, з якими його було зареєст­ровано, а також розірвання шлюбу. При визнанні недійсним шлюбу, розірваного за постановою органу РАЦСу (статті 106 і 107 СК) нею ж має бути анульований актовий запис про нього. Треба зазначити, що при визнанні шлюбу недійсним з підстав, передбачених ст. 39 СК, необхідні дослідження й оцінка доказів, що може робити суд. Тому з урахуванням положення ст. 124 Конституції, відповідно до якого юрисдикція судів поширю­ється на всі правовідносини, що виникають у державі, уявля­ється, що вирішення питання про визнання шлюбу недійсним в усіх випадках треба було б передавати на розгляд суду. Проте ст. 39 СК передбачає підвідомчість цього питання і органом РАЦСу. Правда, постанови останніх про анулювання актового запису про шлюб або про відмову в цьому можуть бути оскар­жені до суду з додержанням вимог гл. 31-А ЦПК.

Залежно від підстав визнання шлюбу у судовому порядку недійсним можна виділити випадки, коли суд за наявності заз­начених у законі підстав зобов'язаний визнати це, й ті, коли він може визнати шлюб недійсним.

Підстави, за наявності яких суд зобов'язаний визнати шлюб недійсним, перелічені у ст. 40 СК. Це відсутність вільної згоди жінки або чоловіка, а також фіктивність шлюбу. Останній є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав і обов'язків подружжя. При цьому зовнішнє волевиявлення особи або осіб, які уклали шлюб, суперечить їх волі. Як вже зазначалося, однією з умов дійсності шлюбу є наявність вільної згоди осіб, які бажають його укласти, спрямованої на створення сім'ї. За фік­тивного шлюбу, як зазначають деякі автори, ця умова від­сутня¹. Тому такий шлюб має визнаватися недійсним. У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосу­вання судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" підкреслено, що для визнання шлюбу фіктивним достатньо,

Д ив.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С 143.

щоб хоча б одна з осіб, які одружуються, не бажала створити сім'ю.

Фіктивний шлюб треба відрізняти від шлюбу, укладеного з корисливих мотивів (бажання отримати житлову площу, спад­щину). Причому якщо після укладення останнього виникають сімейні відносини, він не може бути визнаний фіктивним.

Під час розгляду справ про визнання шлюбу недійсним через наявність підстав, закріплених у ст. 40 СК, суд на основі до­слідження та оцінки доказів, поданих сторонами або стороною (статті 15 і ЗО ЦПК), має дійти висновку про наявність або відсутність таких підстав і навести відповідне мотивування. Висновок повинен бути викладений у рішенні суду. Згідно з ч. З ст. 40 СК шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, що засвід­чували відсутність згоди особи на вступ у шлюб або її неба­жання створити сім'ю.

Як вже зазначалося, перешкоди до укладення шлюбу можна поділити на абсолютні, за наявності яких шлюб обов'язково має визнаватись недійсним, та відносні, за яких він може визнаватись недійсним. Ці перешкоди наведені у частинах 3 і 4 ст. 26, ч. 5 ст. 30 і ч. 1 ст. 41 СК.

У ст. 41 СК перелічені підстави, за наявності яких суд може визнати шлюб недійсним. У зазначених у ній випадках визнання шлюбу недійсним є правом, а не обов'язком суду. Відповідно до цієї статті шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований: 1) між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, з порушенням вимог, встановлених ч. 4 ст. 26 СК; 2) між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею; 3) з особою, яка приховала тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для друго­го з подружжя, їх нащадків; 4) з особою, яка не досягла шлюб­ного віку і якій не було надано право на шлюб.

Як випливає зі змісту ст. 41 СК, у перелічених вище випадках маються на увазі шлюби, укладені за наявності встановлених законом відносних перешкод до їх укладення (частини 3—5 ст. 26, ч. 5 ст. 30 СК), за винятком шлюбу, укладеного з особою, яка не досягла шлюбного віку. При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд має брати до уваги те, наскільки його укладенням було порушено права та інтереси конкретної особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їх взаємин та інші обставини, що мають істотне зна­чення. Згідно з ч. З ст. 41 СК шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини у

126

осіб, зазначених у пунктах 1, 2 і 4 ч. 1 цієї статті, або якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.

У гл. 5 СК "Недійсність шлюбу" нічого не сказано про наслідки укладення шлюбу між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були ним усиновлені, якщо зазначеним особам рішенням суду не було надано право вступу у шлюб (ч. 4 ст. 26 СК). Уявляється, що у таких випадках питання про визнання шлюбу недійсним може вирішуватися судом з урахуванням обставин, викладених у ч. 2 ст. 41 СК, відповідно до правила про аналогію закону, що мають розглядатися як відносна перешкода до його укла­дення (статті 10 і 26 СК).

Для визнання шлюбу недійсним необхідно звернутися до суду з відповідним позовом. У ст. 42 СК перелічені особи, які мають на це право. Так, позов про визнання недійсним шлюбу з недієздатною особою може пред'явити будь-хто з подружжя (той, хто є недієздатним, у разі визнання його дієздатним (ст. 260 ЦПК), опікун недієздатної особи, орган опіки та піклу­вання, прокурор), а з особою, яка не досягла шлюбного віку і не мала дозволу суду на вступ у шлюб — ця особа, оскільки згідно з ч. 1 ст. 18 СК кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Однак укладення шлюбу особою, яка не досягла шлюбного віку, без дозволу суду не веде до набуття нею повної цивільної дієздатності. Тому позов можуть пред'явити також її батьки, усиновлювачі, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор.

Позов про визнання недійсним шлюбу, укладеного без вільної згоди жінки і чоловіка, можуть подати той з подружжя, хто діяв добросовісно, і прокурор. У разі укладення фіктивного шлюбу позов може пред'явити будь-хто з подружжя. При укла­денні шлюбу з особою, яка приховала тяжку хворобу або хво­робу, небезпечну для другого з подружжя, їх нащадків, позов може пред'явити другий з подружжя.

Відповідно до ст. 42 СК право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають також особи, права яких порушено у зв'язку з його реєстрацією. Це можуть бути роди­чі особи, яка уклала недійсний шлюб. Згідно зі ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво нею інтересів гро­мадянина або держави полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних або інших дій, спрямованих на

127

захист у суді цих інтересів у випадках, передбачених законом. Тому прокурор може пред'явити позов про визнання шлюбу недійсним в усіх випадках, коли він вважає це за потрібне. Дане положення випливає також зі змісту ст. 121 ЦПК.

Органи опіки та піклування повинні брати участь у розгляді справ про визнання шлюбу недійсним у тих випадках, коли це необхідно для захисту прав та інтересів неповнолітньої або не­дієздатної особи, незалежно від того, хто звернувся з позовом (ст. 19 СК). Вони мають робити відповідний висновок. Треба зазначити, що у ст. 42 СК нічого не сказано про можливість пред'явлення позову про визнання шлюбу недійсним винною стороною. М. Антокольська слушно вважає, що незалежно від підстави визнання шлюбу недійсним особа, винна в укладенні такого шлюбу, не має права на визнання його недійсним¹. Уяв­ляється, що такий висновок відповідає ч. 9 ст. 7 СК, відповідно до якої сімейні відносини регулюються на засадах справедли­вості, добросовісності та розумності, згідно з моральними за­садами суспільства. Особа, винна в укладенні недійсного шлю­бу, може пред'явити позов про визнання його недійсним (ч. 2 ст. 4 ЦПК), однак права на його задоволення вона не має.

Стаття 43 СК, як і ч. 6 ст. 39 цього Кодексу, передбачає, що смерть дружини або чоловіка чи розірвання шлюбу за рішенням суду не є перешкодою до визнання його недійсним. Водночас, як випливає з зіставлення змісту ч. 6 ст. 39 зі змістом ч. 2 ст. 43 СК, для визнання шлюбу, розірваного за постановою органу РАЦСу, недійсним не потрібне її скасування. У такому разі актовий запис анулюється за рішенням органу (суду або органу РАЦСу), що визнає шлюб недійсним. Якщо ж шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання його недійсним може бути пред'явлено лише після скасування зазначеного рішення. Це пояснюється тим, що рішенню суду, яке набрало законної сили, притаманні певні ознаки, зокрема винятковість, незапе­речність, обов'язковість. Винятковість зазначеного рішення означає неможливість розгляду в суді першої інстанції та в апеляційному порядку справи між тими самими сторонами, з приводу того самого предмета та за тими самими підставами (п. З ч. 2 ст. 136 ЦПК), незаперечність — неможливість запе­речення цього рішення в апеляційному порядку, обов'язко­вість — його обов'язковість для всіх органів, організацій, під­приємств (п. 9 ч. З ст. 129 Конституції). Рішення суду, що набрало законної сили, може бути скасоване лише у касацій-

Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С. 124.

ному порядку або за нововиявленими і винятковими обстави­нами (глави 41 і 42 ЦПК).

У передбаченому ч. 2 ст. 43 СК випадку рішення суду про розірвання шлюбу може бути переглянуте в касаційному по­рядку, якщо справу було розглянуто в апеляційному порядку і не було пропущено строк для оскарження рішення у касацій­ному порядку або якщо суд відновив строк для касаційного оскарження (статті 320 і 321 ЦПК). Крім того, для перегляду рішення суду про розірвання шлюбу у касаційному порядку необхідно, щоб той з подружжя, хто пред'явив позов про це, знав або повинен був знати, що шлюб, який він бажає розір­вати, є недійсним. Якщо ж ця особа у період розгляду позову не знала і не повинна була знати про недійсність шлюбу, який вона просить розірвати, рішення суду про розлучення підлягає перегляду відповідно до правил гл. 42 (п. 1 ч. 2 ст. 347-2) ЦПК, якщо не сплив час для подання заяви про перегляд рі­шення, що набрало законної сили, у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами (ч. 1 ст. 347-3 ЦПК).

Вже у момент укладення недійсного шлюбу порушується принаймні одна з умов цього (позитивна) або наявна хоча б одна з перешкод до укладення шлюбу (негативна умова) (статті 22, 24—26, 30 і 38 СК). Тому такий шлюб визнається недій­сним, як вже зазначалося, від дня його державної реєстрації. Рішення суду про визнання шлюбу недійсним або відповідна постанова органу РАЦСу має зворотну силу. Як правило, від­бувається анулювання усіх правових наслідків шлюбу (ст. 45 СК). Винятки з цього правила передбачені у статтях 46 і 47 СК. У цьому полягає одна з основних відмінностей визнання шлюбу недійсним від його розірвання. У разі розлучення пра­вовідносини між подружжям припиняються на майбутнє. Проте у них залишаються деякі права та обов'язки, що випливають з факту перебування у шлюбі: право на утримання (ст. 76), на майно, набуте за час шлюбу (ст. 68), на вибір прізвища (ст. 113 СК). При визнанні ж шлюбу недійсним відновлюється стано­вище, що існувало до його укладення. Особи, які перебували у недійсному шлюбі або у шлюбі, визнаному недійсним, як вже зазначалось, не набувають прав та обов'язків, що випливають з цього факту.

Оскільки визнання шлюбу недійсним означає анулювання останнього від дня його державної реєстрації, такий шлюб не є підставою для виникнення у осіб, які перебувають у ньому, прав та обов'язків подружжя, визначених СК, а також іншими законами України. Майно, набуте протягом недійсного шлюбу,

129

вважається таким, що належить особам, які перебували у такому шлюбі, на праві спільної часткової власності. Розмір часток кожної з зазначених осіб визначається залежно від їх участі у його придбанні своєю працею чи коштами. При регулюванні відносин, пов'язаних із цим майном, застосовуються норми не СК, а ЦК (статті 356—367). Якщо майно (жилий будинок, автомобіль тощо), набуте подружжям за час шлюбу, визнаного недійсним, було оформлене на ім'я одного з них, другий з подружжя може вимагати визнання за ним частки у праві влас­ності на це майно та його поділу, якщо доведе, що він брав участь у його придбанні своєю працею або коштами. Кожна ж річ, набута дружиною та чоловіком за час дійсного шлюбу, крім речей індивідуального користування, згідно з ч. 2 ст. 60 СК є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя незалежно від того, на ім'я кого з них вона оформлена.

Непрацездатна і нужденна особа, яка перебувала у шлюбі, визнаному недійсним, позбавляється права на одержання аліментів від другого з подружжя. Оскільки, як зазначалося, цей шлюб вважається недійсним від дня його державної реєст­рації і не породжує прав та обов'язків подружжя, у винної зазначеної особи, тобто у такої, яка знала або повинна була знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, не виникає права на одержання аліментів. Тому якщо ця особа одержувала алімен­ти від особи, з якою вона перебувала у недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається одержаною без достат­ньої правової підстави і підлягає поверненню (ст. 1212 ЦК), але не більш як за останні три роки.

Особа, яка оселилася у житловому приміщенні іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набуває права на проживання у ньому і може бути виселена (ч. 4 ст. 45 СК). А відповідно до ч. 5 ст. 45 СК особа, яка у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, вважа­ється такою, що іменується цим прізвищем без достатньої право­вої підстави.

Якщо між особами, які перебувають у недійсному шлюбі, укладається шлюбний договір, він, як слушно зазначають де­які автори, є недійсним¹. Це пояснюється тим, що цей договір може укладатися лише між особами, які перебувають у шлюбі або збираються його взяти. Договір, укладений між особами, які збираються вступити у шлюб, вважається укладеним у день

¹ Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С. 126; Сімейне право України. — К., 2002. — С 71.

130

його реєстрації. Він не може існувати без шлюбу. Тому не­дійсність останнього спричиняє недійсність шлюбного договору.

Частина 1 ст. 45 СК передбачає, що недійсний шлюб, а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є під­ставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрова­ний, не тільки прав та обов'язків подружжя, передбачених нор­мами цього Кодексу, а й прав та обов'язків, встановлених для них іншими законами України. У ЦК закріплено право кожного з подружжя на спадкування за законом у разі смерті будь-кого з них. Той з подружжя, хто пережив померлого, є одним із спадкоємців першої черги (ст. 1261 ЦК). Особи, які перебували у шлюбі, визнаному недійсним, не мають права на спадкування. Смерть однієї з таких осіб не є перешкодою до анулювання актового запису про шлюб, якщо він є недійсним або його визнано недійсним (ст. 39 СК). Інші спадкоємці померлого (батьки, діти, утриманці тощо) можуть пред'явити позов про визнання шлюбу недійсним або у випадках, передбачених ст. 39 СК, звернутися до органу РАЦСу з заявою про анулю­вання актового запису про шлюб.

Перебування у недійсному шлюбі, як вже зазначалося, є триваючим правопорушенням. Тому до вимоги про визнання шлюбу недійсним зазвичай не застосовується позовна давність. Однак внаслідок смерті особи, яка перебувала у недійсному шлюбі, правопорушення припиняється. Тому в такому разі можуть бути застосовані положення про позовну давність, передбачені нормами ЦК (статті 256—268).

Під час застосування позовної давності її перебіг почина­ється від дня, коли особа, яка пред'явила позов про визнання шлюбу недійсним, дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав. При визнанні шлюбу недійсним (у реєстраційному порядку або за рішенням суду) спадкоємці того з подружжя, хто помер, мають право на задоволення позову про витребу­вання спадкового майна або його вартості.

Визнання шлюбу недійсним є санкцією за протиправну по­ведінку. У тих випадках, коли обидва з подружжя або один з них діяли винно, це може бути захід відповідальності, а у разі відсутності вини осіб, які зареєстрували недійсний шлюб, — захід захисту¹. Правові наслідки, передбачені частинами 2—5 ст. 45 СК, застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони та (або) від органу РАЦСу. У тих же випадках, коли одна з осіб, які

' Докладніше про це див.: Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України. — К., 2003. — С. 66.

5- 131

перебували у недійсному шлюбі, діяла невинно, була добросовіс­ною, застосування до неї зазначених санкцій суперечило б прин­ципу справедливості, який є одним з основних принципів регу­лювання сімейних правовідносин (ч. 9 ст. 7 СК). Тому ст. 46 СК передбачає право добросовісного чоловіка або дружини, тобто особи, яка не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу: 1) на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя; 2) на про­живання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом; 3) на аліменти відповідно до статей 75, 84, 86 і 88 СК; 4) на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу. Добросовісність однієї з осіб, які зареєстру­вали недійсний шлюб, як зазначає В. Рясенцев, частково паралі­зує негативні наслідки визнання шлюбу недійсним'.

Треба зазначити, що при визнанні шлюбу недійсним за добро­совісним чоловіком, дружиною за його, її бажанням можуть бути збережені лише права, передбачені ст. 46 СК. Інших прав, що випливають з факту перебування у шлюбі, наприклад, права на спадкування, він, вона не мають. Шлюбний договір стає недійсним незалежно від винності або невинності осіб, які укла­ли такий шлюб.

Стаття 46 СК збереження перелічених у ній прав добросо­вісного чоловіка, дружини ставить у залежність від його, її волевиявлення. Наприклад, якщо під час перебування конк­ретних осіб у недійсному шлюбі вклад до кредитної установи був зроблений на ім'я невинного чоловіка або дружини чи на ім'я одного з них був придбаний будинок, суд за бажанням однієї з цих осіб повинен застосувати норми ЦК про спільну часткову власність подружжя. Якщо ж зазначений вклад або будинок були оформлені на ім'я винного чоловіка чи дружини, суд за бажанням невинного чоловіка або дружини має застосу­вати норми СК про спільну сумісну власність подружжя.

Як випливає зі змісту ст. 47 СК, діти, народжені у недійсному шлюбі, мають такі самі права та обов'язки, що й діти, які народилися у дійсному шлюбі. Існує презумпція батьківства чоловіка матері дитини, якщо остання народилася під час шлюбу або протягом 300 днів від дня припинення останнього або визнання його недійсним (ст. 122 СК). Оспорювання батьків­ства, материнства при народженні дітей у недійсному шлюбі можливе за тими самими підставами, що й при народженні дітей у дійсному шлюбі (статті 136—138 СК).

Д ив.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 151.

Від визнання шлюбу недійсним треба відрізняти визнання його неукладеним. Як вже зазначалося, недійсним є шлюб, укладений за відсутності хоча б однієї з умов (позитивних) його реєстрації або за наявності хоча б однієї зі встановлених законом перешкод до цього (негативних умов). Визнання ж шлюбу неукладеним має місце у разі порушення порядку його укладення. Так, згідно з ч. 1 ст. 34 СК присутність нареченого та нареченої у момент реєстрації їх шлюбу є обов'язковою. Тому шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним. Проте його не можна визнавати недійсним. Адже зазначеного шлюбу в юридичному смислі немає. Запис про такий шлюб в органі РАЦСу анулю­ється за рішенням суду за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора.

Неукладеним треба також вважати шлюб, зареєстрований за підробленими документами або за документами, що не належать нареченому або нареченій. У судовій практиці був випадок, коли чоловік за викраденим паспортом зареєстрував шлюб з жінкою і оселився на її житловій площі. Підстав для визнання такого шлюбу недійсним немає. Адже при його розірванні у подружжя залишаються деякі права, що виникають зі шлюбу, зокрема право на житлову площу. Такий шлюб треба визнавати неукладеним.

Неукладений шлюб не породжує жодних прав та обов'язків. При цьому не існує презумпції батьківства чоловіка матері дити­ни. Якщо недійсний шлюб може за певних обставин визнава­тися дійсним (ч. 5 ст. 39, ч. З ст. 40, ч. З ст. 41 СК), то неукладений не може вважатися таким.