11.3 Методи визначення собівартості продукції

Методи визначення собівартості продукції умовно можна поді­лити на такі групи [18]:

1. Кошторисні. Собівартість товарної продукції визначають, дода­ючи до суми кошторису інші витрати, що відносяться на собівартість.

2. Підсумовування попередньо визначеної собівартості окре­мих виробів:

, (4.6)

де С – загальна собівартість товарної продукції;

п – кількість найменувань продукції;

С_і – собівартість одиниці продукції;

Q_i – загальний обсяг виробництва продукції i-го виду.

3. Пофакторний метод, за яким визначають собівартість продукції з урахуванням впливу різноманітних чинників на її формування.

, (4.7)

де C_б – собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду. Така собівартість називається розрахунковою;

т – кількість факторів, які впливають на собівартість продукції в плановому періоді;

С_j – зміна собівартості під виливом різноманітних факторів.

Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів обчислюється на плановий обсяг виробництва продукції як різниця витрат до і після впровадження заходів.

, (4.8)

де C – зміна собівартості внаслідок організаційно-технічних за­ходів;

C₂, C₁ – витрати на одиницю продукції відповідно після і до впро­вадження заходів;

Q₂ – обсяг виробництва даної продукції після впровадження за­ходів у плановому періоді.

У розрахунковій собівартості С_б умовно-постійні витрати обчис­лені на рівні базового періоду, а в плановому періоді обсяг виробниц­тва може змінитися, що відповідно вплине на собівартість продукції. Цю обставину треба враховувати як окремий фактор, тобто

, (4.9)

де – відносна зміна умовно-постійних витрат у плановому пе­ріоді;

С_пб – абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді;

В_пост, В – зміна в плановому періоді відповідно обсягу виробниц­тва та умовно-постійних витрат, %.

Собівартість реалізованої продукції обчислюється кори­гуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалі­зованої продукції:

, (4.10)

де С_рп – собівартість реалізованої продукції;

С_сп, С_ск ^— собівартість залишків товарної продукції на складі на початок і кінець розрахункового періоду;

С_вп, С_вк ^— собівартість залишків відвантаженої продукції на поча­ток та кінець розрахункового періоду, яка діє де перейшла у власність покупця.

11.4 Калькуляція собівартості

Калькуляція собівартості є визначенням витрат за статтями собівартості.

Об'єктом калькулювання є продукція чи послуги, чия собівартість обчислюється.

Калькуляційною одиницею є одиниця кількісного виміру продукції (штуки, тонни, метри тощо).

Розглянемо докладніше, як складається калькуляція собівартості [18].

Стаття І. Сировина та матеріали.

До цієї статті належать такі витрати:

– на сировину;

– на основні та допоміжні матеріали;

– на куповані вироби та напівфабрикати.

Усі ці витрати, як правило, можна обчислити на одиницю про­дукції виходячи з норм і цін.

Кількість матеріалів певного виду (М), яку слід закупити, ви­значається за формулою

М = М_в +М_зк + М_зв , (4.11)

де М_в – витрати матеріалів за розрахунковий період на виробниц­тво продукції;

М_зк, М_зв – перехідний запас матеріалів відповідно, на початок і кінець розрахункового періоду.

Витрати матеріалів на виробництво продукції визначаються так:

, (4.12)

де Q_i – обсяг випуску продукції і-го найменування в натуральному виразі;

п – кількість найменувань виготовленої продукції;

М_ві – норма витрат матеріалу на одиницю і-го виробу;

М_нв – витрати матеріалу на зміну залишків незавершеного ви­робництва.

Зазначимо, що величина М_нв обчислюється тоді, коли істотно змінюються залишки незавершеного виробництва. За інших випадків враховувати її за цією статтею не слід.

Щоб визначити витрати виробництва за цією статтею, від вар­тості сировини та матеріалів віднімається вартість відходів за ціною їх можливої реалізації. Тоді

, (4.13)

де В_м – витрати виробництва за статтею "Сировина і матеріали";

Ц_мі – ціна придбання сировини та матеріалів і-го виду;

Ц_відхі – ціна реалізації відходів сировини та матеріалів і-го виду;

М_відхі – витрати сировини та матеріалів і-го виду, що пішли у відходи;

n – кількість видів, сировини та матеріалів.

Стаття ІІ. Енергія технологічна.

Ця стаття охоплює витрати на всі види енергії, необхідної для виробництва продукції:

– паливо;

– електроенергію;

– пару;

– газ.

Зазначені види енергії безпосередньо використовуються в технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці (плав­лення, сушіння, зварювання, пошиття тощо). Витрати за цією статтею обчислюються за нормами витрат і тарифами на енергію за формулою:

, (4.14)

де Ц_ті – ціна-тариф на застосування і-го виду енергії;

С_ені – норми витрат і-го виду енергії;

п – кількість видів енергії.

Стаття III. Основна та додаткова заробітна платня виробничих робітників.

До цієї статті належать витрати на оплату праці робітників, які безпосередньо виготовляють продукцію.

Величина таких витрат обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на операції та виготовлення одиниці продукції.

До статті III належать і доплати та надбавки робітникам за ква­ліфікацію, за перевиконання плану, за роботу в святкові та вихідні дні, за виконання державних обов'язків, оплата відпусток та ін.

Стаття IV. Утримання та експлуатація машин і механізмів.

Стаття IV є комплексною. Вона охоплює витрати на:

– амортизаційні відрахування на відтворення машин та устатку­вання (А);

– електроенергію, пальне, мастильні матеріали для машин та устат­кування (С_ел);

– придбання технологічного інструменту, запасних частин та агре­гатів для устаткування (С_інс);

– ремонт та технологічне обслуговування (С_р );

– заробітну платню обслуговуючого персоналу (С_зоб).

Витрати за цією статтею собівартості можуть бути розраховані трьома методами: