9.2. План семінарського заняття

1. Передпланові наукові розробки раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища.

2. Територіальні комплексні схеми охорони природи та етапи їхніх розробок.

3. Принципи планування раціонального природокористування та охорони довкілля.

4. Методи планування раціонального природокористування та охорони довкілля.

5. Основні показники розділу охорони природи і раціонального природокористування у плані соціального та економічного розвитку.

9. 3. Навчальні завдання

1. Проаналізуйте, яку роль виконує комплексне територіальне планування в системі господарського управління, регулювання процесу раціонального природокористування та охорони природи.

2. Чому виникла необхідність реконструкції системи планування в Україні? В чому її сутність?

3. Порівняйте принципи планування і принципи раціонального природокористування. Знайдіть спільні та відмінні риси.

4. Ознайомтеся з основними показниками комплексного терито­ріального плану в царині: а) раціонального землекористування; б) ра­ціонального використання водних ресурсів; в) охорони надр і раціонального використання ресурсів; г) охорони рослинного і тваринного світу; д) впровадження в дію природоохоронних об’єктів; е) капітало­вкладень у сферу охорони навколишнього природного середовища.

Див. Сахаєв В. Г., Щербицький Б. В. Экономика природопользования и охрана окружающей среды. К., 1987. — С. 138 — 164.

Стеченко Д. Н. Комплексне територіальне планування народного господарства. — К., 1988. — С. 85 — 105.

9.4. Завдання для перевірки знань

1. Які документи враховують перспективний розвиток території на 15 — 20 років?

2. Що таке територіальні комплексні схеми охорони природи і чим вони відрізняються від інших прогнозних розробок?

3. Розкрийте сутність принципів природно-господарської збалансованості. Наведіть приклади, де відбувалося розміщення продуктивних сил усупереч цьому принципу.

4. У чому полягає сутність принципу комплексності? Наведіть приклади регіонів, де його не беруть до уваги.

5. Що лежить в основі принципу економічної зацікавленості? Розкрийте його сутність.

6. Які методи планування можуть підвищити точність розрахункових показників комплексного територіального плану?

7. Які показники комплексного територіального плану враховують раціональне використання земельних, водних, мінеральних та інших ресурсів?

Література

30 — с. 138 — 164; 31 — с. 118 — 143.

Тема 10. Науково-технічний прогрес та економіка природокористування

10.1. Методичні вказівки

Науково-технічний прогрес здійснюється у двох взаємообумов­лених формах: 1) еволюційній, яка означає порівняно повільне і часткове вдосконалення традиційних основ науки і техніки; 2) революційній, яка має вигляд науково-технічної революції та веде до докорінного перетворення продуктивних сил суспільства.

Технічний прогрес сприяє зниженню потреб у паливі та матеріалах, зменшує залежність розміщення обробної промисловості від природних умов і ресурсів. Відбуваються деякі зрушення в розміщенні індустрії, пов’язані з подорожчанням сировини, робочої сили, земельних площ, необхідністю дорогої охорони навколишнього середовища.

Відмінною рисою сучасного стану науково-технічного прогресу стало загострення проблем природокористування і навколишнього середовища. Його вплив може мати двоїстий характер: з одного боку, позитивно впливати на екологічний стан території, а з іншого — вести до погіршення, деградації, руйнування.

Нині в усіх країнах різко зріс обсяг капіталовкладень на природоохоронні заходи. Так, у валовому внутрішньому продукті США та Японії вони перевищують 2 %, а в країнах Західної Європи становлять 1,2 — 1,8 %. Кошти, що виділяються на природоохоронні заходи, частково витрачаються на будівництво очисних споруд. Проте останні не можуть бути основними засобами для вирішення екологічних проблем у регіонах, оскільки вони: а) надзвичайно дорогі — в середньому вартість їх спорудження та експлуатації сягає 30 % та більше від вартості основних промислово-виробничих фондів; б) відсоткового очищення досягають рідко і не в усіх галузях промисловості воно є технічно можливим; в) уловлювання викидів не вирішує проблем відходів, а лише переводить їх у безпечнішу для навколишнього середовища форму. Тому хоча можливості очисних споруд не вичерпано, вони не можуть відігравати головної ролі.

З огляду на це на початку 70-х років у всьому світі переважного розвитку набула стратегія споживання відходів виробництва і споживання, ресурсо- та енергозбереження.

За визначенням європейської економічної комісії ООН, «безвід­ходна технологія — це такий спосіб виробництва продукції (процес, підприємство, територіально-виробничий комплекс), за якого найра­ціональніше і комплексно використовуються сировина та енергія в циклі «сировинні ресурси — виробництво — споживання — вторинні ресурси» в такий спосіб, що будь-який вплив на навколишнє середовище не порушує його нормального функціонування».

В основу концепції безвідходних технологій лягли три основні положення. Перше — безвідходне виробництво є практично замкненою системою, організованою за аналогією з природними екосистемами. Друге — обов’язкове раціональне використання всіх компонентів сировини. Третє — безвідходне виробництво, неминуче впливаючи на навколишнє середовище, не порушує його функціонування, не завдає йому збитків.

Безвідходне виробництво передбачає встановлення повного контролю над рухом матеріальних ресурсів на всіх його стадіях: видобутку сировини, виробничої переробки її, споживання, утилізації відходів виробництва і споживання. Безвідходні технології стають ефективними навіть у тих випадках, коли собівартість одержаної продукції вища, ніж без її застосування. Проте необхідно, щоб перевитрати на затрати виробництва продукції в капіталовкладеннях були меншими, ніж економія на зменшенні збитків од забруднення навколишнього середовища.

До основних напрямів упровадження безвідходних технологій відносять: 1) комплексне використання сировини, 2) створення замкнених газо- і водооборотних систем, 3) розроблення принципово нових і вдосконалення діючих процесів і виробництв, 4) переробку та використання відходів виробництва і споживання.

Хоч би якого високого ступеня безвідходності досягали технологічні процеси і виробництва на рівні окремих регіонів, промислових комплексів, на народногосподарському рівні безвідходні технології — це, насамперед, залучення у виробництво вторинних ресурсів. Підвищення ефективності суспільного виробництва в економічно розвинених країнах відбувається через максимально можливе збереження в обробці вже добутих із природного середовища ресурсів.

До вторинних ресурсів відносять сукупність відходів виробництва і споживання. Джерелами утворення відходів виступають промислові підприємства будівництва, транспорту і зв’язку, сільського госпо­дарства, сфери послуг, житлово-комунального господарства та населення. До відходів виробництва належать залишки сировини, напівфабрикатів, відходи видобутку і збагачення корисних копалин тощо. Наприклад, відомо, що виплавляння металу супроводжується утворенням шлаків. Їх переробка визначає організацію безвідходного виробництва. Доменні шлаки використовуються для виробництва цементу, бетону, шлакоблоків у будівництві автошляхів. Флотаційні відходи збагачення вугілля використовуються для виробництва силікатної цегли, а відходи коксохімічного виробництва — для виробництва в’яжучих матеріалів. Відходи теплових електростанцій служать сировиною для будівництва будівельних матеріалів — бетонних блоків, панелей, шляхового покриття, силікатної цегли. У США вони використовуються з цією метою на 20 %, у Великобританії — на 60, у Франції — на 72, у Фінляндії — на 84 %.

Важливим джерелом сировини є відходи споживання — вироби й матеріали, що використовувалися населенням, втратили свої важливі якості та були викинуті населенням. Дослідження, проведені в Німеччині, показали, що на кожного жителя щорічно припадало 127 кг скла, 173 кг паперу і 1271 кг інших відходів побутового сміття або цінних матеріалів. Одне вибіркове обстеження населення м. Констанца (ФРН) показало, що за відокремленого збирання цінних побутових відходів та їх сортування ще вдома в залишковому смітті вагою 5160 кг містилося 607 кг паперу, 455 кг скла. У ФРН нині встановлено 100 тис. контейнерів для збору утильсировини. Завдяки відкриттю сміттєвої сировинної бази із вторинних ресурсів отримують 55 % сталі, 53,5 % паперу, 50,6 % свинцю, 43,2 % скла, 38,5 % міді, 38,34 % алюмінію, 20 % будівельних матеріалів. Побутове сміття стало істотним джерелом сировини в багатьох країнах, а це економить ліс, воду, енергію, паливо. Скажімо, якщо у виробництві скла додають 10 % розбитого, то витрати на енергію скорочуються на 2 %.

Стратегію природокористування, спрямовану на збільшення темпів виробництва, якщо завдяки цьому стабілізуються або навіть сповільнюються темпи використання первинної сировини, називають ресурсозбереженням. Воно досягається за рахунок: а) упровадження нових технологій; б) переробки вторинних ресурсів.

Резерви утилізації відходів в Україні дуже значні; вона за багатьма показниками використання вторинної сировини відстає від розвинених країн світу. Так, частка макулатури у виробництві паперу й картону в Україні становить 20 %, а металу з металевого брухту — 17 %.

Одним із напрямів ресурсозбереження є енергозбереження. Цей напрям НТП дозволяє, насамперед, зменшити енергоємність одиниці продукції за модернізації процесів виробництва. Крім того, зменшення енергоємності виробництва відбувається й за оптимізації галузевої структури народного господарства, коли в ній підвищується частка галузей групи Б, які вирізняються меншою енергоємністю, ніж галузі групи А.

У всіх країнах вдаються до різних заходів у сфері економії енергії на виробництві та в побуті. До них належать: впровадження норм та обмежень витрат енергії, палива з відповідними системами штрафів за перевитрату; вилучення з експлуатації застарілих транспортних засобів із високими витратами палива, обмеження порожніх пробігів автомобілів, впровадження літнього часу, покращання теплоізоляції помешкань тощо.

Однак ресурсо- та енергозбереження дозволяють хіба що спо­вільнити темпи зростання виробництва електроенергії, але не зменшують її абсолютного виробництва, тому НТП має розвиватись із використанням екологічно безпечних джерел енергії.

Одним із напрямків безвідходного виробництва є створення водооборотних систем, в основі функціонування яких лежить багатократне використання води, після чого чисті води повертаються у водойми. Методи очищення водойм повинні забезпечувати одночасне вилучення та утилізацію цінних компонентів. Що більша кратність використання води, то досконаліша схема водопостачання. На окремих підприємствах Японії та США кратність використання водних ресурсів у промисловості становить 22 — 27 разів.

Одним із важливих напрямів НТП є біотехнології — комплекс біологічних знань і технічних засобів, що використовується з метою отримання продуктів життєдіяльності клітин.

Початком біотехнологій можна вважати дослідження властивостей мікроорганізмів і розроблення методів їх використання Луї Пастером у середині ХІХ ст. Але корені біотехнології сягають значно далі, коли було виготовлено дріжджі, молочнокислі бактерії тощо. Нині мікроорганізми дуже широко використовуються в промисловості, де з їхньою допомогою отримують гліцерин, ацетон, вітаміни, антибіотики, гормони, білково-вітамінні концентрати, амінокислоти. Клітини мікроорганізмів, передовсім бактерій і дріжджів, — зручний об’єкт для біотехнологій. Їхні переваги обумовлені швидким ростом, високими темпами збільшення біомаси, здатністю жити в екстремальних умовах та утилізувати різні речовини й матеріали — нафту, вугілля, метали, це­люлозу, пластмаси. Біомасу клітини організмів використовують як корми для худоби, продуктами їх життєдіяльності служать ферменти, антибіотики. Біохімічні властивості мікробів корисні для очищення стічних вод, вилуговування металів, вилучення домішок із вугілля.

У 70-х роках мікробіологічна промисловість зробила спробу синтезувати білок із рідких парафінів, що видаляються з нафти. Однієї тонни сировини достатньо для того, щоб отримати 600 кг кормового білка і вітаміни. Перше виробництво білково-вітамінних концентратів (БВК) було невдалим, бо супроводжувалося забрудненням повітря синтезованими білковими речовинами, а вони є алергенами. Крім того, споживання м’яса тварин, яким згодовували БВК, супроводжувалося зниженням імунітету, через що від промислового виробництва БВК багато країн відмовилися.

З допомогою мікробних ферментів створюються повноцінні замінники цукру (монелін, аспартам). Налагоджено випуск глюкозо-фруктозного продукту з кукурудзи, солодких сиропів із деревини.

Мікробіотехнології застосовуються в промисловості з метою утилізації металів із розчинів. Деякі бактерії накопичують до 17 % міді, 5 % свинцю, 8 % кадмію; існують мікроогранізми, здатні поглинати уран.

У сільському господарстві біотехнології дають змогу селекціонувати рослини з великою кількістю білка, азоту або такі рослини, що здатні виділяти отруту проти комах, а це може скоротити використання міндобрив і пестицидів.