1.5. Еволюція торговельних відносин у країнах з перехідною економікою

Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ). Торговельні відносини країн соціалістичного табору після Другої світової війни розвивалися здебільшого в рамках Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). Це економічна організація, яка проіснувала з 1949 до 1991 року й об’єднувала Радянський Союз (СРСР), Болгарію, Чехословаччину, Угорщину, Польщу, Румунію, Німецьку Демократичну Республіку (1950-1990), Монголію (з 1962), Кубу (з 1972) і В’єтнам (з 1978). Югославія мала статус асоційованого члена, а Албанія належала до цієї організації з 1949 до 1961 року. Соціалістичні країни на чолі з СРСР заснували РЕВ на противагу Плану Маршалла, який передбачав відновлення економік країн Західної Європи. РЕВ формально припинила існування у липні 1991 р. Цілями організації було визначено обмін економічним досвідом, розширення технічної допомоги, надання взаємодопомоги у питаннях сировинних матеріалів, продовольчих продуктів, машин та обладнання тощо. В різні періоди функціонування РЕВ діяльність її членів називали “взаємодопомога”, “співробітництво” чи “інтеграція”. Інтеграційні процеси в рамках РЕВ передбачали врівноваження відмінностей щодо дефіциту відповідних товарів і послуг між країнами шляхом ліквідації торговельних бар’єрів та інших форм взаємодії.

Організаційна структура РЕВ. Це міждержавна організація, в рамках якої країни-члени намагалися координувати економічну діяльність у спільних інтересах і розвивати багатосторонні економічні, наукові, технічні зв’язки. Відповідно до Хартії РЕВ, всі країни-члени мали однакові репрезентаційні права та один голос у всіх органах РЕВ, не дивлячись на економічну потужність країни чи внесків до бюджету РЕВ.

Найважливішим органом РЕВ була Конференція Перших Секретарів комуністичних і робітничих партій, а також глав урядів країн-членів. Конференції відбувалися регулярно, де обговорювалися питання, які представляли спільний інтерес. В організаційній ієрархії РЕВ були: Сесії РЕВ, Виконавчий комітет, секретаріат, чотири дорадчі комітети, декілька постійних комісій, міждержавних конференцій, наукових інститутів, асоційованих організацій. Сесія – офіційно найвищий орган РЕВ, на якій вирішували фундаментальні проблеми інтеграції соціалістичних економік, керували діяльністю секретаріату та іншими підлеглими організаціями. На Сесіях були присутні делегації країн-членів, які зустрічалися в другому кварталі кожного року в столицях країн-членів на засадах ротації. Виконавчий комітет – найвищий виконавчий орган, розробляв рекомендації щодо економічної політики та супроводжував їх імплементацію у країнах-членах, координував багато напрямів співробітництва.

Порівняння РЕВ та Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Між цими організаціями можна відзначити суттєві відмінності. Хоча обидві організації провадили економічну інтеграцію, їхня економічна структура, розмір, збалансованість та вплив всередині організації, значно відрізнявся. ЄEС охоплювало 270 млн населення Західної Європи в економічне об’єднання через міждержавні угоди для максимізації прибутку та економічної ефективності у національному та міжнародному масштабі. Члени ЄЕС знаходилися на відносно однаковому рівні розвитку і вважалися рівними торговельними партнерами. ЄЕС – це об’єднання, мотивом якого було регіональне співробітництво. ЄEC – наднаціональна структура, яка могла приймати рішення щодо лібералізації торгівлі й вводити їх в дію. Діяльність членів направлена на стимулювання підприємництва та розвиток ринку, і ринок, у свою чергу, суттєво впливав на діяльність ЄЕС.

РЕВ об’єднувала 450 млн населення в десяти країнах на трьох континентах. Рівень промислового розвитку відрізнявся значно між країнами-членами. Зокрема, Куба, Монголія, В’єтнам розвивали переважно сільське господарство. Ці три країни мали спеціальні відносини з іншими семи країнами. Країни РЕВ отримували непропорційно більше політичних, ніж економічних вигод. РЕВ не мав наднаціональних структур, хоча відповідно до Програми науково-технічного прогресу до 2000 р., яка була прийнята у 1985 р., передбачала створення наднаціональних інститутів. Її рекомендації приймалися сторонами лише при повному співпадінні інтересів і вони не стосувалися тих країн, які не виявляли зацікавленості в них.

Основні тенденції розвитку РЕВ. Система взаємної кооперації в рамках РЕВ, яка об’єднувала країни з плановою економікою, з часом ставала багатограннішою, складнішою. Інституційний розвиток РЕВ відображав зміни та розширення цілей. Першопочаткова мета – обмін досвідом, надання технічної допомоги та інші форми взаємодопомоги – розширилися до інтеграції багатьох аспектів економічної діяльності та координації зовнішньоекономічної політики членів, а також їхніх відносин з іншими країнами та такими організаціями, як ЄЕС та ООН. Країни-члени РЕВ стали головними торговельними партнерами один для одного.

У першій половині 1980-х рр. спостерігалася тенденція посилення співробітництва РЕВ з ЄЕС та Японією з метою розвитку науки та технології. У 1987 р. Офіційно відновлено співпрацю з ЄЕС. Проте це з часом призвело до розпаду РЕВ, оскільки посилення співпраці з Заходом все більше віддаляло країни Східної та Центральної Європи від Радянського Союзу. У 1990 р. було прийнято рішення щодо ринкових засад торгівлі в рамках РЕВ. У 1991 р. ця організація припинила існування у зв’язку з переходом країн Східної та Центральної Європи до програми реформування економіки на ринкових засадах, а також розпадом Радянського Союзу та соціалістичного табору загалом. Надалі всі країни РЕВ (крім Куби) почали активну інтеграцію до багатосторонньої торговельної системи ГАТТ. Деяк і країни РЕВ до 1991 р. вже були учасниками ГАТТ (Польща, Румунія та Угорщина), інші впродовж наступних кількох років подали заявки на приєднання до ГАТТ/СОТ і більшість з них вже активно завершила цей процес.

Список літератури

1. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ /Кер. авт. кол. і наук. ред. Т. М. Циганкова. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 13–18.

2. Дюмулен И. И. Всемирная торговая организация. – М.: Экономика, 2003.– 271 с.

3. Осика С. Г., Пятницький В. Т. Свiтова органiзацiя торгiвлi: Пiдручник. –К.: К.I.С., 2001. – 488 с.

4. Офіційна веб-сторінка СОТ. – <http://www.wto.org>.

5. Результати Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів: Тексти офіційних документів. – К.: Вимір, Секретаріат Міжвідомчої комісії з питань вступу України до СОТ, 1998. – 520 с.

6. Trade Training Program. Module 1: Thinking About Trade Policy. Catapult Network. Centre for Trade Policy and Law, Ottawa, Canada.

7. Trebilcock M. J., Howse R. The Regulation of International Trade. –London, New York: Routledge, 1999. – Р. 17–24.

14