1.3. Походження сучасної торговельної політики

Історичний аспект вільної торгівлі. Термін “вільна торгівля” вживається протягом багатьох століть для відображення торговельної діяльності між державами. Історики знайшли дані, що один з перших підписаних Договорів про вільну торгівлю датується 1027 р.: саме цього року король Англії Канют вирушив у паломництво до Риму. Перебуваючи у Римі, Канют відправив до Англії листа, повідомляючи, що він домовився з Папою про зниження плати, яку платили англійські архієпископи за мантію (частина ряси архієпископа), а також зменшення зборів і мит, які накладали на паломників і торговців на їх шляху до Риму. В епоху середньовіччя торгівлю розвивали морські держави такі як Англія, Португалія, Іспанія. В епоху промислової революції XVIII–XIX ст. торгівля інтенсифікувалася в результаті масового виробництва товарів і зростали стимули для вільної торгівлі. Наприкінці XIX ст. та на початку XX ст. у країнах Західної Європи превалювала політика вільної торгівлі, що дало змогу розширити її обсяги. Період між двома світовими війнами можна охарактеризувати як період переважання протекціоністської торговельної політики. Після Другої світової війни очевидним стала потреба відновлення відкритої економічної політики та, в першу чергу, вільнішої торгівлі, яка має позитивний вплив на зростання виробництва.

Концептуальний огляд – від ГАТТ до СОТ. Підґрунтям для розуміння сучасної комерційної дипломатії та торговельної політики є вивчення еволюції системи регулювання міжнародної торгівлі в рамках двох найважливіших інституцій у цій сфері: ГАТТ і СОТ. Після тривалого періоду (між двома світовими війнами) переважання політики протекціонізму країни усвідомили потребу в лібералізації міжнародної торгівлі для розширення виробництва та відбудови зруйнованих економік у ході Другої світової війни. Крім того, більш тісна інтеграція, відкритість та прозорість в економічній сфері розглядалась як запорука підтримки миру. Таким чином, країни з різними рівнями розвитку та політичними системами погодились, що їм потрібні нові торговельні правила, нехай навіть тимчасові. В результаті у 1947 р. було підписано Генеральну угоду з тарифів та торгівлі (ГАТТ).

Представники урядів повинні були зустрічатись для обговорення питань, пов’язаних з угодою ГАТТ, а також для ведення торговельних переговорів. Для цього необхідним був секретаріат і в результаті виникла тимчасова організація, яка проіснувала півстоліття. Так, ГАТТ функціонувала у двох формах:

1) міжнародної угоди, тобто документа, в якому перелічені правила регулювання та організації міжнародних торговельних відносин;

2) неформальної міжнародної організації, створеної пізніше з метою сприяння виконання угоди.

Текст документу виконував функції правової бази, а організація функціонувала одночасно як виконавчий орган і орган врегулювання торговельних суперечок.

Формальний організаційний механізм для реалізації угод у сфері міжнародної торгівлі був створений лише 1 січня 1995 р. у формі Світової організації торгівлі (СОТ), до якої на той час увійшли 121 країна-член. СОТ діє як єдиний пакет зобов’язань, охоплюючи різноманітні угоди та домовленості, додані до оригінального тексту ГАТТ 1947 р., а також угоди про торгівлю послугами, торговельні аспекти прав інтелектуальної власності та інші.

Розвиток світової торговельної системи від ГАТТ до СОТ можна описати двома словами: повільний і поступовий. Пояснити це просто. Багато домовленостей щодо глобальної кооперації у повоєнний час так і не були реалізовані, оскільки були надто амбітними, а країни-сторони ГАТТ не хотіли принести в жертву міжнародної співпраці державний суверенітет. Крім того, ГАТТ діяла на основі градуалізму (поступовості). Країни зобов’язувалися дотримуватися правил доти, доки вони не суперечили внутрішньодержавному законодавству. З часом, коли уряди держав усвідомили користь від лібералізації міжнародної торгівлі, вони знизили внутрішні торговельні бар’єри і прийняли міжнародні рамкові правила у багатьох сферах внутрішньої політики (див. також розділ 4.1).

Наполегливість приносить хороші плоди. За часів і відповідно до положень системи ГАТТ зміни хоч і відбувалися повільно, але (як в Езоповій байці про черепаху) просувалися невпинно, зокрема завдяки механізму зв’язування тарифів та їх постійному скороченню. Під час переговорів про скорочення тарифів країни погодилися зв’язувати їх на домовленому рівні. Зв’язування тарифу означає, що держава згідна не піднімати тарифи понад узгоджений рівень. Держави також домовилися поступово зменшувати всі тарифи згідно з розкладами поступок. Обидва механізми: зв’язування та поступове зменшення сприяли і сприяють поступу лібералізації, тому їх успішно застосовують для зменшення тарифних бар’єрів.

Вдалий вибір часу. Ще один ключ до успіху системи ГАТТ – вдалий збіг часу та умов у глобальній політичній економіці. У повоєнний період Сполучені Штати були дуже зацікавлені у впровадженні принципів вільної торгівлі, які вважали економічним додатком і доповненням до політичних цілей досягнення глобальної стабілізації шляхом утворення демократичних інститутів.

Інститути. Превалююча політична теорія організацій стверджує таке: якщо інститут впроваджено, то він як біологічний організм буде розвиватися й пристосовуватися до життя, реагуючи на зміни умов у глобальній політичній економіці. Прикладом цього може слугувати ГАТТ, у рамках якої загальновизнані правила, конвенції та припущення як коріння дерев розросталися в глибину і ширину, сприяючи появі серед урядів різних держав упевненості та довіри до багатосторонньої співпраці, заснованої на базових правилах.

Адаптація та коригування. Принципи та цілі, які створювали основу системи ГАТТ, можливо були переконливими, розумними, спільними, але втілення їх у життя завжди було проблематичним. Частково це можна пояснити тим, що цілі ставились дуже амбітні, а імплементація зобов’язань ГАТТ – марудна процедура, яка потребувала багато часу. Відповідно, успіх системи ГАТТ значною мірою залежав від здатності організації адаптуватися, коригуватися і надавати перевагу ширшим цілям перед цілями, яких можна досягти у будь-який конкретний час.

Підсумок. Успіх ГАТТ залежав від:

- повільного та поступового розвитку;

- невпинних і зростаючих змін;

- тогочасних цілей міжнародної співпраці й лібералізації торгівлі, які підтримувалися політичними та економічними вимогами часу;

- розширення та поглиблення інститутів, які сприяли тому, щоб ГАТТ стала частиною міжнародної системи регулювання світогосподарських зв’язків;

- гнучкості й здатності адаптуватися до вимог часу.

ГАТТ як міжнародна організаційна система більше не існує. Замість неї створили Світову організацію торгівлі. ГАТТ у формі угоди існує й до тепер, проте вона вже не є єдиним переліком правил міжнародної торгівлі. Крім ГАТТ, було підписано Генеральну угоду про торгівлю послугами (ГАТС), Угоду про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС) та багато інших.

Крім того, у ГАТТ внесли поправки та зміни. Зокрема було розтлумачено терміни “межа преференцій” (ст. І.4 ГАТТ), “розумні заходи” (ст. ІІІ), введено поняття “прихований демпінг” (ст. VI.1, ГАТТ) тощо.