ВСТУП

Актуальність теми дослідження.

Актульність проблеми толерантності пов’язана з тим, що сьогодні на перший план висуваються цінності та принципи необхідні для вільного розвитку. Толерантність- це людська чеснота: мистецтво жити в світі різних людей та ідей, здатність мати права і свободи, при цьому, непорушуючи прав і свобод інших людей. На сучасному етапі розвитку виховання толерантності набуло особливої актуальності . Аналіз наукової літератури з проблеми дослідження дає підстави стверджувати, що ідеї виховання толерантності мають глибоке коріння в поглядах Ж.Ж.Руссо, Г.Сковороди, Л.Толстого, М.Монтессорі, К.Вентцеля, М.Реріха, К.Ушинського, В.Сухомлинського, Олпорта, Асмолова А.Г., Солдатової Г.У.

Таким чином, проблему толерантності можна віднести до педагогіко-психологічної проблеми. Проблема культури спілкування – одна з найгостріших у школі. Чудово розуміючи, що ми всі різні і що треба сприймати іншу людину такою, якою вона є, ми незавжди поводимося коректно та адекватно. Важливо бути толерантним по відношенню один до одного, що дуже непросто.

Тому завдання виховання толерантної особистості, можна визнати одним із найважливіших завдань сучасної школи. Найбільший акцент в даній роботі я зосередила на підлітковому віці та самооцінці, адже в цей період людина знаходить шляхи та засоби адаптації у дорослому світі. Мислення підлітка ще впитує у себе все з дитячою безпосередністю, але вже здатне до грамотного аналізу ситуацій і узагальненню відповідних висновків .

Об’єктом дослідження курсової роботи є особистість підлітка у соціальному середовищі.

Предметом дослідження - взаємозв”язок толерантності та самооцінки підлітка.

Метою курсової роботи є дослідження особливості толерантності особистості підлітка з різним рівнем самооцінки.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

-висвітлити теоретичні аспекти особливостей толерантності та самооцінки у підлітковому віці.

- провесті емпіричне дослідження.

Гіпотезу даного курсового дослідження можна сформулювати наступним чином:

-“ Припускаємо, що підлітки з високим та адекватним рівнем самооцінки толерантні до себе та до інших.”

-“Припускаємо, що підліток з неадекватною самооцінкою виявляє низький рівень толерантності”.

Розділ 1. Теоретичні аспекти формування толерантності.

1.1. Толерантність як моральність особистості.

Сьогодні перед національною школою постає завдання виховання особистості, спроможної творчо мислити, вільно орієнтуватись у реаліях сучасного життя, вибудовуючи власну поведінку на соціально поцінювуваних засадах.

В. Тишков розуміє толерантність як особистісну або суспільну характеристику, що припускає усвідомлення того, що світ і соціальне середовище багатовимірні, а отже, погляди на цей світ є різними; вони не можуть і не повинні зводитись до одноманітності або виступати на чиюсь користь[1].

Проголошуючи ідеї толерантності, людина має насамперед висувати відповідні вимоги до самої себе. Іншими словами, бути толерантним означає стримувати власні прояви стосовно чогось або когось чужого чи відмінного завдяки проявам вольового акту. У цьому випадку толерантність перестає бути результатом байдужості, імітацією терпимості.

Згідно з поглядами В. Кукушина, толерантність може бути високою та низькою, конструктивною та деструктивною. Конструктивна толерантність сприяє вдосконаленню взаємовідносин у людському суспільстві, посилює вірогідність стійкого існування та вдосконалення системи. Деструктивна - навпаки, посилює вірогідність протилежних, суперечливих процесів, адже її носії, не усвідомлюючи цього, створюють передумови для руйнування кооперації в людському суспільстві, «потураючи розповсюдженню соціальної деструктивної резистентності - поширенню настроїв тривожності, недовіри, ненависті між різними соціальними прошарками»[2].

Таким чином, толерантність - це інтегративна моральна категорія, що характеризує терпиме ставлення до відмінних поглядів, думок, вірувань, передбачає вміння конструктивно розв'язувати конфлікти, долати суперечності, контролювати власну поведінку. Виховання цієї моральної якості має спиратись на конкретну програму та стратегію, базуватись на відповідній концепції, яка була б легкою в реалізації та відповідала потребам і завданням, що висуваються до особистості дитини.

1.2. Поняття толерантності. Структура та принципи толерантності.

На думку В. Кукушина, толерантність - це моральна якість індивіда, що характеризує терпиме ставлення до відмінних від наявних у нього поглядів, думок, звичок інших людей, незалежно від їх етнічної, національної або культурної приналежності. Це вміння краще розуміти себе й інших, вступати з ними в контакт, взаємодіяти без примусу, виявляти повагу й довіру. Водночас толерантність не можна ототожнювати з уседозволеністю, безпринципністю щодо протиправних дій, порушення норм і правил поведінки, умов співжиття. Цю якість, зазначає дослідник, не можна розглядати у відриві від її першопричини - рівності. Без рівності, на його переконання, толерантність утрачає сенс. Але якщо є рівність, толерантність виникає автоматично[3].

Принципи толерантності:

1.Принцип мультикультуралізму

Під мультикультуралізмом зазвичай розуміється, як комплекс ідей, цінностей та дій, що сприяють мирному, рівноправному і взаємовигідному співіснування різних культурних, етнічних та соціальних груп в одній країні. У практичному плані це означає вироблення загальних правил і норм взаємодії в єдиному економічному, правовому і соціальному полі. Починаючи від Вавилонської вежі, новий шлях людини полягає у виборі мовно-культурного плюралізму. На цьому шляху, на думку В. Топорніна, найважливішим стає, пам'ятаючи про "своє", знаючи його і продовжуючи поглиблювати ці знання і творити нові духовні цінності, зрозуміти "іншого", оцінити його, навчитися жити разом, обмінюватися "своїм" і "чужим", пов'язувати те й інше органічно і природно [4].

Головне наше завдання відповідно до принципу мультикультуралізму ми бачимо у формуванні соціальної компетентності підростаючого покоління - знань і вмінь будувати позитивні відносини в різноманітному і багатоликому світі, з людьми, несхожими по самих різних параметрах: расових, етнічних, релігійних, соціальних і світоглядних.

Ксенофобія - неприязнь, ворожість і страх по відношенню до інших, не схожим на тебе, окремих людей і цілих груп. Її психологічна функція - захист від інших, її мета - ізоляція, або повна, або часткова. Ксенофобія - центральний психологічний механізм формування інтолерантності установок і забобонів.

2 . Принцип синергізму.

Ідея синергізму (від грец. Synergos - разом діє) передбачає об'єднану спільну дію. У антропологічному контексті вона вперше з'явилася в роботах Рут Бенедикт і була розвинена Абрахамом Маслоу. У цьому своєму первісному варіанті вона передбачала становлення такого суспільного устрою, коли протилежні людські якості, наприклад егоїзм і альтруїзм, зливаються таким чином, що зростає ступінь їх поєднаної дії з розвитку гармонійного суспільства [5], яке можна назвати високо синергічним. Ідея синергізму особливо плідна в контексті вирішення проблем полікультурного суспільства. Вона спрямовує на пошуки такого балансу етноцентризму й етнічного альтруїзму, який дозволяє зберігати оптимальний рівень психологічної напруженості - з одного боку, підтримувати етнокультурне розмаїття світу, з іншого - налагодити міжкультурний діалог і служити інтересам всіх членів суспільства.

Виділяється кілька рівнів толерантності:

1. Цивілізаційний - відсутність насильства в контактах різних культур і цивілізацій;

2. Міжнародний - умови співробітництва та мирного співіснування держав незалежно від їх величини, економічного розвитку, етнічної та релігійної приналежності їх населення;

3. Етнічний - терпимість до чужого способу життя, чужих звичаїв, традицій, звичаїв, думок і ідей.

4. Соціальний - партнерська взаємодія між різними соціальними групами суспільства, його владними структурами, коли визнаються необхідність такої співпраці і повагу позицій сторін;

5. Індивідуальний - повага до іншої особистості, розуміння того, що існують погляди, відмінні від власних.

Толерантність виконує наступні функції: 1) запобігає міжгрупові і внутрішньогрупові конфлікти, що сприяє формуванню і підтримці стабільності групи; 2) створює імідж стабільної та згуртованої групи, що забезпечує більш продуктивну взаємодію з державними структурами, з соціальними групами і організаціями[6]. Одним з факторів формування толерантності є придбання людиною соціально значущих норм і правил поведінки. Вони створені в ході історичного розвитку людини і сприяють його гармонійному і рівномірному прогресу. Іншим чинником формування толерантної особистості вважають прагнення людини до самосвідомості, розширення її кругозору, формування світоглядної позиції. Ці якості зміцнюють уявлення людини про саму себе. Роблять їх більш позитивними та адекватними. Сюди ж можна віднести і формування більш високого рівня самооцінки у людини. Як зазначає Щеколдіна: «У розвитку розуміння особистістю навколишньої дійсності об'єктом глибокого розуміння стає людина, її внутрішній світ. Це викликає інтерес до себе і власного життя, якостям своєї особистості, потреби порівнювати себе з іншими.Толерантність особистості сприяє формуванню реального уявлення про себе та оточуючих [7]. Людина з високим рівнем толерантності має характерний комплексом поведінки, що характеризується зниженою агресивністю.