1.3. Сучасні теорії толерантності

Толерантність не є механічним результатом дії яких-небудь «факторів» (внутрішніх або зовнішніх) як таких; справжня толерантність - то є вияв свідомого, осмисленого і відповідального вибору людини, його власної позиції та активності з побудови певних відносин (екзистенційно-гуманістичного підходу).

Психологічний зміст толерантності не може бути зведений до окремої властивості, характеристики - це складний, багатоаспектний і багатокомпонентний феномен, що має кілька «базових вимірів» (диверсифікаційній підхід).

У складній «анатомії» толерантності її психологічною основою і ключовим виміром є особистісний вимір толерантності - цінності,значення, особистісні установки (особистісний підхід).

Серед всіх різноманітних видів і форм толерантності для нас підставою загальної толерантності людини є міжособистісна толерантність: толерантність як особливий спосіб взаємини і міжособистісної взаємодії ... спілкування з Іншим, як міжособистісний діалог (діалогічний підхід).

Повноцінна толерантність-і перш за все у своїй особистісній основі - не може бути результатом лише зовнішніх впливів: толерантність не стільки формується, що розвивається, допомогу в становленні толерантності - це створення умов для розвитку ... (фасилітативний підхід)[9].

Розглянемо кожен з перелічених тез.

1. Екзистенційно-гуманістичний підхід до толерантності.

Толерантність - це особливий принцип існування того Світу, який людина будує на основі розуміння і прийняття множинності і різноманіття буття і визнання неминучості співіснування відмінностей.Усвідомлення багатства і сили різноманіття робить багатшим і різноманітнішим саме життя людини, вона прагне будувати свій Світ і своє буття настільки сильним і гнучким, щоб бути відкритим для співіснування та взаємодії з іншими[10].

2. Диверсифікаційний підхід до толерантності.

. Толерантність - це складний, багатоаспектний і багатокомпонентний феномен, що має кілька ліній прояву і розвитку, які - за аналогією із запропонованими Дж. Бюдженталом [11] «базовими вимірами спілкування» - можуть бути названі базові виміри толерантності.

В сучасній психології толерантність «як така» просто зникає, розсипаючись на величезну безліч варіантів, типів, видів, форм та рівнів. Спроби систематизувати психологічні дослідження з толерантності дуже ускладнені - термін «толерантність» виявився застосований майже до будь-якого психологічного феномену.Толерантність пронизує всі сфери соціальної та індивідуального життя людини, є важливим виміром практично будь-якого психологічного процесу і стану, одним з ключових «екзістенціалів» людського життя.

Надмірне, неадекватне обставинам підвищення толерантності (як висловлюються деякі соціологи - "толерантність без берегів") може вести до ослаблення опірності і збільшення вразливості людини, зниження його диференціальної чутливості (у широкому сенсі), і навіть більше того - до виникнення загроз для індивідуальності, ідентичності і т.д

3. Особистісний підхід до толерантності.

Основний зміст особистісного виміру толерантності включає в себе перш за все відповідну ціннісно-смислову систему - в якій центральне місце займають цінності поваги людини як такої, цінності прав і свобод людини і рівноправності людей по відношенню до базових питань, до вибору світогляду і життєвої позиції, цінність відповідальності за власне життя і визнання такою за кожною людиною і інші цінності демократичного громадянського суспільства.

Особистісний початок по відношенню до всіх інших компонентів можна розглядати як «системоутворюючий фактор», який інтегрує і регулює дію всіх інших «периферійних» психологічних складових толерантності. Це, з іншого боку, припускає розрізнення толерантності як минущого стану, і як стійкої особистісної позиції.Можна погодитися, наприклад, з відомим дослідником психології спілкування Л. І. Рюмшиною в тому, що при вивченні толерантності як стійкої позиції в руслі «ціннісно-смислового підходу проблема ця постає як проблема особистісних установок, цінностей та смислів, бо саме вони визначають з одного боку внутрішній світ особистості, її відчуття і переживання, з іншого - є мотиваційно-регулюючими корелятами, визначальними реальну поведінку особистості »[12]. Таким чином, основними вимірами міжособистісної толерантності в пропонованому підході є:

Особистісний

Когнітивний

Емоційний

Поведінковий

Вербальний.

4. Діалогічний підхід до толерантності.

Міжособистісна толерантність - особливий спосіб побудови взаємин, міжособистісної взаємодії і спілкування з іншими людьми, в тому числі - «іншими». Саме в цьому виді толерантності найяскравіше проявляються всі основні аспекти проблеми толерантності - як з точки зору її вивчення, так і з точки зору розвитку та навчання.

Міжособистісний рівень толерантності має першорядне значення в роботі вчителя і саме тут, на жаль, відчувається досить істотний дефіцит поваги і терпимості[13].

5. Фасилітативний підхід до толерантності.

Відомо, що при формуючому підході різко зростає небезпека підміни реального становлення - конструюванням «одновимірного морального мислення, утвореному на стереотипах»[14]. Для цього підходу вихідним виявляється уявлення (усвідомлене чи ні) «про дитину як пасивного наступника цінностей, звідси і манипуляторская лексика педагогічного мови. Говориться про необхідність сформувати моральну особистість, забезпечити життєвими орієнтирами, прищепити позитивну реакцію на «хороші» цінності і негативну - на «погані». Такий тип ціннісного навчання у світовій педагогіці називають стереотипізації, т . е. виробленням стереотипного мислення і поведінки, що реагує на певні шаблони або знаки »[15].

Викладений підхід до розуміння психології міжособистісної толерантності може служити основою для розробки різних програм - як педагогічних з розвитку толерантності, так і дослідних та діагностичних, зокрема - для побудови концепції гуманітарної експертизи розвитку толерантності в освіті.