Функції Національного банку України

Відповідно до Конституції України, основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Серед інших функцій НБУ:

— визначає та проводить грошово-кредитну політику;

— монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

— виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

— встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

— визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

— визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій;

— визначає напрями електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

— здійснює банківське регулювання та нагляд;

— веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

— представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах;

— здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями;

— організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації й перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

— здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Невиконання Національним банком України своєї основної функції — забезпечення стабільності грошової одиниці — тягне за собою звільнення Верховною Радою України за поданням Президента України Голови Національного банку та складу його Правління. Це може також спричинити зміни в складі Ради Національного банку, що формується Президентом України та Верховною Радою України.

10.9. Правові основи валютного регулювання та валютного контролю в Україні

Валютні відносини — це різновид грошових відносин, які виникають у процесі функціонування грошей у міжнародному обігу. Чинне законодавство України розрізняє такі поняття валюти:

— "валюта України" — власне валюта України, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України;

— "іноземна валюта" — власне іноземна валюта, банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах*

Правове регулювання валютних відносин в Україні здійснюється відповідно до банківського законодавства; на підставі Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" й інших підзаконних нормативно-правових актів.

Валютне регулювання передбачає видання нормативно-правових актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України; дотримання ліміту зовнішнього державного боргу України; лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; ліцензування діяльності в сфері здійснення валютних операцій; встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних курсів) іноземних валют, виражених у валюті України; курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях тощо.

Перш за все, необхідно обумовити, що головним органом валютного регулювання в Україні є Національний банк України. Низка повноважень у сфері валютного регулювання покладається також на Кабінет Міністрів України. Валютні операції можуть здійснювати тільки уповноважені банки, тобто банки, що отримали ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій. У контексті визначення суб'єктів валютних правовідносин треба зазначити, що важливе значення при здійсненні валютних операцій має принцип резидентства. Резидент (від лат. residens, residentis — той, що перебуває). Згідно із законодавством, резиденти:

— фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

— юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

— дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Нерезиденти:

— фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

— юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України;

— розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.