Види та класифікація обов'язкових платежів

Згідно із Законом України "Про податкову систему в Україні", в Україні справляються:

І. Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), які встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

ІІ. Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними не корпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата (податок) за землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

16) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

17) збір до Державного інноваційного фонду;

18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

19) фіксований сільськогосподарський податок;

20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

21) гербовий збір;

22) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

23) збір за використання радіочастотного ресурсу України;

24) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);

25) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію;

26) збір за проведення гастрольних заходів.

До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2)комунальний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1) готельний збір;

2) збір за припаркування автотранспорту;

3) ринковий збір;

4) збір за видачу ордера на квартиру;

5) курортний збір;

6) збір за участь у бігах на іподромі;

7) збір за виграш на бігах на іподромі;

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки;

10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

14) збір із власників собак.

Механізм справляння та порядок сплати місцевих податків і зборів встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, а саме Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори". Суми цих податків і зборів (обов'язкових платежів) зараховуються до місцевих бюджетів.

10.7. Правові основи здійснення бюджетних видатків

Здійснення державних та місцевих видатків е одним із векторів фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. Бюджетні видатки — це вид фінансових правовідносин, що пов'язаний із безперервним цільовим використанням грошових коштів бюджету. Фактично це прямі планові витрати держави чи органів місцевого самоврядування, пов'язані із виконанням їх функцій. Бюджетні видатки здійснюються за відповідною системою і класифікуються за низкою критеріїв:

1. За економічним змістом:

— поточні видатки;

— видатки розвитку.

2. За їх місцем у структурі бюджету:

— видатки із загального фонду бюджету;

— видатки спеціального фонду бюджету.

3. За суспільним призначенням:

— державне управління;

— правоохоронні органи;

— оборона країни;

— зовнішньоекономічна діяльність;

— економічний розвиток;

— соціально-культурну сфера;

— наука, освіта, спорт;

— обслуговування державного боргу тощо.

Бюджетний кодекс України класифікує видатки за двома основними критеріями. Залежно від бюджету, з якого вони здійснюються, державні та місцеві. При цьому кодекс окремо визначає, які видатки фінансуються винятково з державного бюджету. Своєю чергою, місцеві видатки розподілено на дві основні групи: на ті, що враховуються при визначенні між бюджетних трансфертів, та такі, що не враховуються при визначенні між бюджетних трансфертів. Таким чином, Бюджетний кодекс дає відповідь на питання, які видатки повинні фінансуватися з відповідних бюджетів, та яким чином має покриватися розрив між доходами і видатками. З цією метою врегульовано питання надання між бюджетних трансфертів із державного бюджету: дотації вирівнювання та субвенції. Відповідно до положень Бюджетного кодексу, дотація вирівнювання — це між бюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує. Субвенції — це теж між бюджетні трансферти для використання з певною метою в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

Державні та місцеві видатки здійснюються в порядку фінансування. Фінансування — це визначений у правових формах, безповоротний та безвідплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій, функцій місцевого самоврядування та забезпечення функціонування бюджетних підприємств, установ та організацій.

Особливостями та принципами бюджетного фінансування є те, що одна й та сама видаткова функція не може здійснюватися з кількох бюджетів; фінансування бюджетних установ здійснюється на основі економічно встановлених і науково обґрунтованих нормативів, що встановлюються для кожної сфери діяльності держави та закріплені у відповідному фінансово-плановому акті.

Основним документом, що визначає витрати бюджетних установ, є кошторис. Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. Кошториси, плани асигнувань та плани використання бюджетних коштів повинні бути затверджені отримувачами протягом 30 календарних днів з дня затвердження розпису бюджету. Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються, окрім винятків, передбачених чинним законодавством, керівником відповідної установи вищого рівня. Плани використання бюджетних коштів отримувачами затверджуються їх керівниками за погодженням з розпорядниками, через яких вони отримують бюджетні кошти. Згідно з п. 36 ст. 2 Бюджетного кодексу, розпорядники бюджетних коштів — бюджетні установи в особі їх керівників уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків із бюджету. Тобто це відповідальні керівні особи, яким надаються бюджетні асигнування. Треба наголосити, що бюджетні кошти, призначені юридичним чи фізичним особам, які не є бюджетними установами, надаються лише через розпорядника бюджетних коштів.