Загальна схема редакторського аналізу твору

1. Загальне пізнавальне орієнтування у змісті і формі твору (ознайомче читання).

2. Поглиблене усвідомлення, опрацювання матеріалу з метою його критики за основними принциповими питаннями змісту і форми редагованого твору (рецензентське, оціночне читання).

3. Поглиблене усвідомлення матеріалу з метою його критики в деталях змісту і форми (редакторське читання).

Для того, щоб нічого не пропустити і не забути, слід пам'ятати, що є кілька основних груп об'єктів у творі:

1. Художньо-стилістична сторона тексту.

2. Сюжет і композиція твору, їх реалізація в діях героїв, у розвитку дії.

3. Фактичне зміст тексту.

4. Логічна сторона тексту.

5. Графіка тексту як елемент редакційно-видавничої культури.

Однак майбутнє видання може містити крім тексту ще й додаткові елементи: ілюстрації, довідковий апарат. Уважне відношення до аналізу взаємозв'язків всіх перерахованих частин і складових майбутнього видання і є головним завданням редактора. Свідомі установки у редакторській діяльності фахівця повинні стати навичками. Це дозволяє редактору читати текст з "автоматичної" внутрішньою установкою на виявлення різноманітних взаємозв'язків всіх сторін твору, з критичною настороженістю, постійним очікуванням чи навіть передчуттям помилки.

АНАЛІЗ КОМПОЗИЦІЇ

Компонування елементів матеріалу твору освітнього типу у тій чи іншій послідовності можна розглядати як спосіб їхньої систематизації, а саму композицію – як систему організації словесного матеріалу. Схема аналізу композиції передбачає:

1. Типи викладу матеріалу (оповідний, описовий, пояснювальний).

2. Застосування правил логіки при аналізі композиції.

3. Поняття про композиційну логічність як основну редакторську вимогу.

4. Оцінювання відповідності композиції змісту твору, завданням видання, потребам реципієнтів.

5. Навички композиційного аналізу:

• відмічати перехід в тексті від однієї змістової частини до іншої, подумки формуючи тему прочитаної частини чи виділяючи змістовий опорний пункт;

• співвідносити зміст тексту з його заголовком чи, якщо заголовок відсутній, змісту текстового уривка з його темою (підтримується навичкою негативної реакції на відхилення від теми, на підміну теми);

• виявлення принципу систематизації матеріалу в кожному текстовому уривку;

• створення плану тексту (подумки і письмово);

• співвіднесення послідовності змістових частин зі схемою систематизації, що відповідає даному типу викладу.

СИСТЕМА РУБРИКАЦІЇ І ЗМІСТ

Рубрикація видання, або заголовковий комплекс, — система взаємопов'язаних заголовків, що відображає логічний чи інший зв'язок і підпорядкованість частин тексту, які позначаються ними. Рубриками, у загальному розумінні, називають заголовки частин видання (творів, внутрішні заголовки підрозділів, заголовки елементів довідково-допоміжної частини видання), а також виділені заголовками частини (розділи, глави, параграфи тощо). В періодичних виданнях поняття рубрики має специфічний зміст — узагальнення тематики. Отже, рубрикаційне членування друкованого видання відбивається в поділі на частини, розділи, глави, параграфи, пункти, змістові фрагменти.

Заголовки у виданні є важливим засобом передавання інформації. Вони призначені для:

1. Короткого розкриття змісту тексту; повідомлення читачеві про призначення наступної частини тексту.

2. Організації, спрямування читання; систематизації текстового та графічного матеріалу, позначення зв'язку між складовими видання; попередження про початок нового матеріалу, необхідності зробити паузу для осмислення прочитаного.

3. Виконання довідкової функції, полегшення і спрощення пошук частин твору чи видання.

4. Поглибленого розуміння твору, оскільки наочно розкривають його будову, співвідносне значення заголовків і наступних текстів, місце кожного в загальній структурі твору.

5. Привернення уваги читачів до конкретних матеріалів.

Підставою поділу тексту заголовками є:

а) обсяг і структура тексту (чим заголовок більше і складніше, Тим більше рівнів рубрикації;

б) характер використання видання (довідкові та навчальні видання мають складнішу рубрикацію);

в) можливість сприйняття тексту цілком (обсяг найменшого заголовка не повинен перевищувати цієї можливості);

г) межі цілісності, вихід за які заважає сприйняттю підзаголовка як

самостійного цілого;

д) рівень підготовки читача (у виданні для непідготовлених читачів кількість рівнів рубрикації повинна бути меншою).