Розділ 24. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими жінками та неповнолітніми

24.1. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими-жінками

Засуджені жінки являють собою переважну меншість порівняно з числом засуджених чоловіків. У всіх системах виконання покарань світу частка утримуваних в місцях позбавлення волі жінок складає від 2 % до 8 % (в Україні цей показник близько 2 %).

Міжнародні експерти визначають [103, с. 65], що одним із наслідків такої доволі невеликої чисельності жінок стало те, що місця позбавлення волі організовані у більшості з урахуванням потреб засуджених чоловіків. Це відноситься до архітектури колоній, що будувались за типовими проектами, до режимної безпеки та до всіх інших питань. У жорсткій, закритій атмосфері місць позбавлення волі жінки особливо вразливі.

Інша складність пов’язана з роллю жінки в родині. Оскільки на жінках частіше всього лежить відповідальність за родину та дітей, позбавлення їх волі може потягнути за собою серйозні проблеми як для самих жінок, так і для їхніх сімей. Жінки доволі часто потрапляють в місця позбавлення волі, розташовані далеко від місця проживання, що ускладнює та робить більш дорогими побачення з сім’ями. Крім того, засуджені жінки доволі часто обмежуються при наданні роботи, у більшості випадків їх працевлаштовують на швейному виробництві.

Жінки, що потрапляють в місця позбавлення волі вагітними, а також матері-годувальниці, стикаються з великими проблемами. Колонія – далеко не ідеальне місце для виховання дитини, а розлучити маленьку дитину з матір’ю – це також не вихід зі становища, що склалося. Нарешті, засуджені жінки мають гострі проблеми при звільненні. Тавро залишається на багатьох засуджених після звільнення, а на жінках – у ще більш гострій формі.

У міжнародних нормах та стандартах введено спеціальний термін – вразливі засуджені – тобто ті, хто з-за свого віку, статі, етнічного походження, стану здоров’я, правового та політичного статусу в результаті ув’язнення піддається більшому ризику відносно своєї безпеки та благополуччя. Жінки завжди вважалися такою категорією.

Саме з урахуванням вразливості засуджених жінок, КВК України і передбачає певні особливості відбування ними покарання у виді позбавлення волі, що полягають в розширенні кола прав вагітних жінок, матерів-годувальниць та жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Поряд із цим, визначені певні обмеження і щодо тримання засуджених жінок в установах виконання того чи іншого рівня безпеки. Зокрема, вони відбувають покарання лише в колоніях мінімального та середнього рівня безпеки; до них не застосовується переведення в дільницю посиленого контролю (формально закон надає таку можливість, але, оскільки в цих дільницях створюються умови, передбачені в колоніях максимального рівня безпеки, на практиці таке переведення не може мати місця).

Законодавець розуміє, що не тільки жінки названих вище категорій, а й всі інші особи жіночої статі суттєво відрізняються за своїм фізіологічним та психолого-емоційним станом від чоловіків, результатом чого стало створення навіть особливого порядку притягнення жінок до кримінальної відповідальності. Приміром, вчинення злочину жінкою в стані вагітності за ст. 66 КК України вважається обставиною, що помякшує покарання, а кримінальне законодавство у більшості санкцій статей передбачає меншу кримінальну відповідальність для жінок, які мають неповнолітніх дітей. Тому засудження такої жінки до позбавлення волі може наставити лише у виняткових випадках, з урахуванням підвищеної небезпеки вчиненого злочину або особи.

Ст. 83 КК України передбачається, що у тих випадках, коли засуджені до позбавлення волі жінки стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, вони можуть бути звільнені судом від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у звязку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

Відповідно до ст. 179 Кодексу законів про працю України, на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів - 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів. Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів). Вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства. Тобто, звільнення, передбачене ст. 83 КК України може бути застосоване тільки у межах вказаних строків.

Водночас ч. 2 та ст. 83 КК України передбачає й певні обмеження щодо такого звільнення. Так, не підлягають звільненню засуджені до позбавлення волі на строк більше пяти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини; особи, які не мають сімї або родичів, які дали згоду на спільне з нею проживання, або яка не має можливості самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини. За наявності подібних обставин засуджені до позбавлення волі жінки направляються для відбування покарання в місця позбавлення волі на загальних підставах.

Адміністрація виправних колоній направляє засуджених жінок з вагітністю понад чотири місяці або жінок, які мають при собі дітей віком до трьох років, для відбування покарання у виправну колонію, де є будинок дитини. При цьому на кожну засуджену, достатньо вивчену адміністрацією, складається детальна характеристика, у якій робиться висновок про можливість надання їй надалі права проживання за межами колонії.

Нині такі дитячі будинки створені при двох виправних колоніях: Чорноморській виправній колонії Одеської області (№ 74) – якщо жінка є вперше засудженою до позбавлення волі; та Чернігівській виправній колонії Чернігівської області (№ 44) – якщо вона раніше відбувала дане покарання.

Стосовно жінок з вагітністю понад чотири місяці, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, встановлюються додаткові права. Так, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їхнім бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії; вони не можуть бути поміщені у дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру); для них встановлені окремі, підвищені норми харчування тощо. Однак, поряд з цим вказані категорії засуджених жінок повинні суворо дотримуватись вимог встановленого порядку відбування покарання та виконувати додатковий обовязок – сумлінно ставитись до виховання дитини.

У дитячих будинках при установах виконання покарань діти засуджених жінок можуть перебувати до досягнення трирічного віку. В подальшому вони можуть: а) за згодою матері передаватися її родичам; б) за згодою матері та рішенням органів опіки і піклування - іншим особам; в) після досягнення трирічного віку направляються до відповідних дитячих закладів.

Законодавство визначає лише один випадок, коли дозволяється перебування дитини в будинку дитини при виправній колоній після досягнення трирічного віку – якщо невідбута частина строку покарання її матері не перевищує одного року і вона сумлінно виконує материнські обовязки. У цьому разі перебування дитини продовжується до звільнення засудженої. Однак, таке залишення може бути перервано у разі злісного порушення матірю вимог режиму відбування покарання.

Стаття 142 КВК України надає засудженим жінкам можливість проживати за межами виправної колонії на час звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку. Дозвіл на проживання за межами колонії засудженим жінкам, звільненим від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку, оформляється мотивованою постановою начальника колонії, узгодженою із спостережною комісією.

Засуджені жінки, яким дозволено проживання за межами виправної колонії, користуються більш широким (порівняно з іншими засудженими жінками) правами, які за своїм обємом та змістом можна прирівняти до прав засуджених у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання та дільницях соціальної реабілітації. Так, вони оселяються поблизу виправної колонії і перебувають під наглядом адміністрації колонії, можуть носити одяг, прийнятий у цивільному вжитку, мати при собі гроші та цінні речі, можуть без обмеження листуватися, одержувати грошові перекази, посилки (передачі) і бандеролі, витрачати гроші, мати побачення з родичами та іншими особами, користуються правом вільного пересування по території, межі якої визначаються начальником виправної колонії, у разі пологів, хвороби засуджених або їхніх дітей вони можуть поміщатися в місцеві лікувальні заклади охорони здоров'я. Саме це і обумовлює можливість надання дозволу на проживання за межами колонії лише тим засудженим жінкам, які сумлінно ставляться до праці і додержуються вимог режиму. При вирішенні даного питання слід керуватися загальними вимогами, котрі предявляються до засудженої особи при прийнятті рішення щодо переведення до колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання або дільниці соціальної реабілітації.

Слід пам’ятати, що надання такого дозволу є правом, а не обовязком адміністрації установи (про це свідчить вказівка законодавця “може бути дозволено”).

Засудженим жінкам, які проживають за межами виправної колонії, видаються посвідчення встановленого зразка. Бланки посвідчень зберігаються і обліковуються як бланки суворої звітності. Засуджені жінки, які проживають за межами колонії, зі складу відділень не виключаються. З ними здійснюється повний розрахунок із заробітної плати, видаються на руки гроші, які є на особових рахунках, та особисті речі.

Питання про можливість застосування до засуджених жінок умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким розглядаються адміністрацією колонії на загальних підставах. Поряд із цим, на адміністрацію установи покладається обовязок не пізніше, як за три місяці до досягнення дитиною трирічного віку розглянути питання про доцільність застосування до засудженої жінки умовно-дострокового звільнення (за умови відбуття частини строку покарання, визначеного у ст. 81 КК України) або помилування.

Слід звернути увагу, що тут мова йде не про безумовне звільнення засудженої за актом помилування, оскільки вирішення цього питання відноситься виключно до компетенції Президента України, а лише про доцільність направлення необхідних матеріалів до відповідних органів для розгляду у встановленому порядку питання про можливість застосування помилування.

Засуджені жінки, які проживають за межами виправної колонії, та їхні діти віком до трьох років забезпечуються харчуванням, речовим майном за нормами, установленими для вагітних жінок та матерів-годувальниць, які перебувають у будинку дитини при виправних колоніях. За бажанням засудженої на період звільнення її від роботи їй та на її дитину може видаватись грошова компенсація за харчування і речове майно в установленому у виправній колонії розмірі.

Після закінчення післяпологової відпустки адміністрація колонії влаштовує засуджених жінок, які проживають за межами колонії, на роботу на підприємстві виправної колонії або на контрагентських об'єктах. При цьому на таких жінок поширюються спеціальні правила, встановлені Кодексом законів про працю України для матерів-годувальниць. Адміністрація виправної колонії сприяє засудженим жінкам у влаштуванні їх дітей у ясла. При потребі на період робочого дня матерів їх діти можуть перебувати в будинках дитини при виправних колоніях.