Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
vmeste.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.05.2019
Размер:
2.96 Mб
Скачать

15.2. Порядок виконання покарання у виді обмеження волі

Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження. Відповідно до ст.11 КВК України виправні центри є кримінально-виконавчими установами відкритого типу, які організовуються й ліквідуються Департаментом. Межі виправного центру визначають управління (відділи) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей установи, та проходить по межі населеного пункту, про що засудженим оголошується під розписку.

Як визначено у ст. 11 КВК України, виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості. Поряд із цим, в них можуть триматися особи, яким покарання у виді обмеження волі призначено відповідно до ст. 82 КК України (заміна невідбутої частини покарання більш м’яким) чи ст. 389 КК України (ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі). Таким чином, у виправних центрах можуть утримуватись і засуджені за тяжкі чи особливо тяжкі злочини.

Територія виправного центру, як правило, обладнується огорожею суцільного заповнення з полегшених конструкцій, та контрольно-пропускним пунктом. У виправному центрі обладнуються чергова частина, гуртожитки, їдальня, лазня з пральнею, дезкамерою та сушильнею, амбулаторія зі стаціонаром, ларьок, перукарня, приміщення для зберігання постільних речей, спецодягу та особистих речей засуджених, майстерня з ремонту одягу та взуття, кабінети для начальника виправного центру, його заступників, начальників відділень соціально-психологічної служби, працівників оперативної служби, відділу нагляду та безпеки, кімнати виховної роботи, спортивний майданчик, дисциплінарний ізолятор, виробничі об’єкти. Приміщення дисциплінарного ізолятора відгороджується від інших споруд парканом суцільного заповнення

Стаття 85 КВК України покладає на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування обовязок всебічно сприяти адміністрації виправних центрів у трудовому та побутовому влаштуванні засуджених.

Направлення засуджених до виправного центру здійснюється як самостійно, так і під вартою.

Направлення до місця відбування покарання осіб, засуджених до обмеження волі, які на час винесення вироку не перебували під вартою, покладається на підрозділи КВІ за місцем проживання засуджених осіб. За загальним правилом особи, засуджені до обмеження волі, прямують до місця відбування покарання самостійно, але за рахунок коштів, наданих Департаментом, а в разі слідування до місця відбування покарання за власний рахунок після прибуття до місця відбування покарання адміністрацією виправного центру протягом трьох робочих днів їй компенсуються витрачені кошти на проїзд у загальних вагонах залізничного транспорту, автобусах (крім авто люксу), а у разі слідуванні водним транспортом - у каютах третього класу згідно з представленими проїзними квитками. Направлення засуджених осіб до виправних центрів здійснюється не пізніше п'ятнадцятиденного терміну з дня проведення працівником інспекції бесіди із засудженими особами. Після реєстрації копії вироку (постанови, ухвали) суду в журналі обліку, засуджена особа негайно викликається до інспекції для оформлення матеріалів особової справи. Після того, як засуджена особа прибула до інспекції, встановлюється її особа, вона дає підписку, заповнюється анкета та видається їй на руки повідомлення для власника підприємства, на якому працює засуджена особа. Водночас, працівник КВІ вручає засудженій особі припис про виїзд до місця відбування покарання, роз’яснює їй порядок виконання вироку суду, відповідальність за ухилення від відбування покарання та за несвоєчасний виїзд до виправного центру, та направляє повідомлення адміністрації виправного центру про вручення засудженій особі припису та до військкомату щодо військовозобов’язаних про дату відправлення та місце відбування покарання засудженою особою. Не пізніше трьох діб з дня отримання припису засуджена особа зобов’язана виїхати до місця відбування покарання i прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку. Засуджена особа при собі повинна мати документ, який засвідчує особу (паспорт, військовий квиток тощо).

Засуджені, що ухиляються від одержання припису про виїзд або не виїхали у установлений строк до місця відбування покарання, за поданням кримінально-виконавчої інспекції затримуються органом внутрішніх справ для встановлення причин порушення порядку слідування до місця відбування покарання. Після затримання таких осіб працівник інспекції встановлює причини ухилення та порушення порядку слідування до місця відбування покарання. Якщо це сталося без поважних причин – засуджені направляються до місця відбування покарання в порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі, тобто вони затримуються органами внутрішніх справ та доставляються до слідчого ізолятору, на який покладено функцію етапування засуджених до позбавлення волі. Аналогічно до виправного центру направляються й засуджені, які перебували під вартою в слідчому ізоляторі до вступу вироку в законну силу. У цих випадках особи звільняються з-під варти при прибутті до виправного центру.

У разі неприбуття засудженої особи до місця відбування покарання, або якщо місцезнаходження засудженої особи невідоме, тобто вона ухиляється від отримання припису, підрозділ інспекції, на обліку якого вона перебуває, здійснює першочергові розшукові заходи щодо такої засудженої особи протягом п'ятнадцяти днів з часу отримання повідомлення адміністрації виправного центру про неприбуття до місця відбування покарання. Якщо після здійснення зазначених заходів місцезнаходження засудженої особи не встановлено, за поданням інспекції органом внутрішніх справ оголошується її розшук та до суду надсилається подання про направлення засудженої особи після затримання до виправного центру в порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. Подальші розшукові заходи здійснюють відповідні органи внутрішніх справ.

Стосовно осіб, які після постановлення вироку визнані інвалідами першої або другої груп або досягли пенсійного віку, а також жінок, які стали вагітними, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про звільнення таких осіб від відбування покарання.

Строк покарання у виді обмеження волі починає обраховуватись з моменту прибуття засудженого до виправного центру. До нього, за правилами, встановленими ст. 72 КК України зараховується час тримання засудженого під вартою та слідування під конвоєм, із розрахунку один день перебування під вартою за два дні обмеження волі.

Засуджені до обмеження волі у виправному центрі (на відміну від засуджених до позбавлення волі) перебувають без охорони, але знаходяться під наглядом адміністрації, що включає в себе стеження і контроль за їх поведінкою за місцем проживання і роботи, а також в неробочий час. Нагляд - це система заходів, котрі спрямовані на забезпечення відбування кримінального покарання у вигляді обмеження волі, шляхом цілодобового постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх розміщення та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення, вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу. Організація нагляду за засудженими до обмеження волі визначається Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань; Інструкцією з організації нагляду за засудженими; окремі питання врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

Організація нагляду за засудженими у виправних центрах включає:

- контроль за поведінкою засуджених у місцях їхнього проживання та роботи, перевірку наявності в них посвідчень установленого зразка, обмеження їх доступу на територію, де розташовані житлові будинки працівників виправних центрів та інших громадян;

- забезпечення виконання засудженими вимог кримінально-виконавчого законодавства України та дотримання ними встановленого порядку відбування покарання;

- попередження та профілактику порушень режиму тримання з боку засуджених та недопущення вчинення ними злочинів, втеч та інших правопорушень;

- проведення обшуків з метою перекриття каналів надходження до засуджених заборонених предметів, а також забезпечення ізоляції осіб, які допустили порушення встановленого порядку відбування покарання.

У процесі відбування покарання у виді обмеження волі до засуджених застосовуються як заходи заохочення, так і заходи стягнення. Заходи заохочення є важливою умовою закріплення позитивних змін в особистості засуджених. Ст. 67 КВК України встановлює шість видів заохочень, що застосовуються до осіб, засуджених до обмеження волі, зокрема: подяка; нагородження похвальною грамотою; грошова премія; нагородження подарунком; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні.

Закон визначає, що для застосування будь-якого з заохочень необхідним є наявність двох підстав: 1) сумлінна поведінка засудженого; 2) його сумлінне ставлення до праці. Під сумлінною поведінкою у науковій літературі зазвичай розуміється свідоме і безперечне дотримання засудженим режиму відбування покарання та обов'язків, встановлених діючими нормативно-правовими актами з цих питань, виконання законних вимог адміністрації. За визначенням Департаменту, сумлінна поведінка передбачає не тільки наявність у засудженого заохочень, але й те, що засуджений подає позитивний приклад поведінки для інших засуджених. Не можна вважати сумлінною поведінкою лише формальний факт відсутності у засудженого не знятих або погашених у встановленому порядку заходів стягнення, оскільки дотримання вимог режиму відбування покарання є обов'язком засудженого [70, с. 278].

Наука кримінально-виконавчого права розуміє сумлінне ставлення до праці як чесне та повне виконання засудженим своїх трудових обов'язків, покращення кількісних та якісних показників виконуваної роботи, підвищення робітничої кваліфікації, бережливе ставлення до обладнання та інструментів суворе додержання правил техніки безпеки тощо. Департамент рекомендує враховувати при цьому, що сумлінне ставлення до праці передбачає ще й прагнення засудженого до перевиконання встановлених норм виробітку або зразкового виконання робіт, а також відшкодування збитків, заподіяних злочином і надання матеріальної допомоги сім'ї, або виплати аліментів. При оцінці ставлення до праці слід враховувати також виконання засудженим робіт по благоустрою місць позбавлення волі без оплати праці [70, с. 278, 79, с. 176-177].

Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою й чесним ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

При заохоченні адміністрацією виправного центру до засудженого застосовується лише один захід заохочення. Проте власником підприємства установи, організації або уповноваженим ним органом до засуджених, які у них працюють, можуть додатково застосовуватися заходи заохочення, що передбачені законодавством про працю.

До засуджених, які порушують трудову дисципліну і встановлений порядок відбування покарання, адміністрація виправного центру може застосовувати такі заходи стягнення, визначені у ст. 68 КВК України: попередження; догана; сувора догана; призначення на позачергове чергування з прибирання гуртожитку і прилеглої до нього території; заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох місяців; заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час на строк до трьох місяців; поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб.

Наявність такої достатньо розгалуженої системи заохочень та стягнень дозволяє реалізувати на практиці принцип індивідуалізації процесу виконання покарань відповідно до поведінки засудженого та диференційовано підходити до його покарання відповідно вчиненому порушенню.

Перші чотири види стягнень (попередження; догана; сувора догана; призначення на позачергове чергування з прибирання гуртожитку і прилеглої до нього території) носять разовий характер, а інші чотири (заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох місяців; заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час на строк до трьох місяців; поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб) є строковими.

Ст. 69 КВК України встановлює дві підстави застосування заходів стягнення: 1) порушення трудової дисципліни; 2) порушення встановленого порядку відбування покарання (режимна дисципліна). До трудової дисципліни відноситься дотримання засудженими усіх трудових функцій, які виконуються ними протягом робочою дня, пов'язані з виробничими процесами з метою досягнення найбільших результатів у підвищенні продуктивності праці і виправлення. Режимна дисципліна припускає виконання засудженим усіх вимог інструкцій правових норм, правил внутрішньою розпорядку і визначеного порядку та умов виконання (відбування) призначеного покарання.

При призначенні заходів стягнення враховуються мотиви і обставини вчинення порушення, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого по суті проступку, так як накладені стягнення мають відповідати тяжкості й характеру проступку засудженого. Стягнення може бути накладене тільки на особу, яка вчинила проступок, не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв’язку з проступком проводилася перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців із дня вчинення проступку. Накладене стягнення звертається до виконання, як правило, негайно, але не пізніше одного місяця з дня його накладення.

Застосування заходів заохочення і стягнення у відповідності з порядком, установленим КВК України, оформляється постановами або наказами уповноважених на те посадових осіб. Заохочення і стягнення, оголошені усно, у статистичному обліку не відображаються, але враховуються в індивідуальних програмах соціально-психологічної роботи і беруться до уваги при визначенні ступеня виправлення засудженого та при складанні на нього характеристики. Правом застосування заходів заохочення й стягнення до осіб, засуджених до обмеження волі, користуються у повному обсязі начальник виправного центру, а також його прямі начальники: начальник регіонального управління Департаменту, Голова Департаменту та заступники вказаних посадових осіб. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника виправного центру й начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру.

Що стосується інших посадових осіб виправного центру, то ст. 70 КВК України встановлює вичерпний перелік заходів заохочення, котрі можуть бути застосовані тим чи іншим працівником. Зокрема, заступник начальника виправного центру має право застосовувати заходи заохочення у виді оголошення подяки, дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення і дозволу на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі і вихідні дні, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани. Начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру має право застосовувати в усній формі заходи заохочення у виді оголошення подяки і дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани. Цей перелік є вичерпним та за жодних обставин не підлягає розширеному тлумаченню.

Якщо протягом шести місяців із дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення. Накладене в цей період нове стягнення на засудженого перериває перебіг зазначеного строку і його обчислення продовжується знову з дня відбуття останнього стягнення.

Особа, яка самовільно залишила місце обмеження волі або злісно ухиляється від робіт, або систематично порушує громадський порядок чи встановлені правила проживання, може бути притягнута не до дисциплінарної, а взагалі до кримінальної відповідальності відповідно до ст. 390 КК України. Для вирішення цього питання адміністрація виправного центру надсилає прокуророві: подання; довідку з особової справи засудженого; характеристику із зазначенням допущених порушень і вжиті у зв’язку з цим заходи; довідку про заохочення та стягнення; пояснення засудженої особи з приводу допущених порушень; інші матеріали, що засвідчують допущені порушення та характеризують засудженого.

У науці кримінального права під злісним ухиленням від відбування покарання у виді обмеження волі зазвичай розуміється самовільне, без поважних причин, залишення засудженим території виправного центру, неповернення до місця відбування покарання, а також залишення місця роботи або місця проживання. Цей злочин визнається закінченим з моменту вчинення засудженим до обмеження волі хоча б одного із зазначених діянь [76].

Самовільним є таке залишення території виправного центру, яке вчинене: а) без спеціального дозволу адміністрації; б) особами, які попереджені про межі цього центру та про відповідальність за їх порушення.

Злісний характер ухилення від робіт у кожному конкретному випадку встановлює суд. Таке ухилення може виражатися у відкритій, демонстративній відмові від виконання робіт; у тривалому ухиленні від роботи шляхом симуляції хвороби; у з’явленні на роботу в нетверезому стані; у прогулах та інших неодноразових порушеннях трудової дисципліни тощо. Про злісність такого ухилення може свідчити, зокрема, характер і тривалість порушень, неодноразовість їх вчинення, застосування за раніше вчинені порушення заходів стягнення.

Систематичне порушення громадського порядку полягає у вчиненні засудженим не менше трьох адміністративних (дрібне хуліганство, азартні ігри тощо), а систематичне порушення встановлених правил проживання - не менше трьох дисциплінарних проступків (збереження в житлових приміщеннях заборонених для засуджених предметів, виробів та речовин, неодноразова відсутність у житловому приміщенні після відбою, знищення або пошкодження меблів та інвентарю, вживання спиртних напоїв тощо), за які у встановленому законом порядку до особи були застосовані заходи адміністративного чи дисциплінарного стягнення.

КК України передбачає відповідальність за неповернення до місця відбування покарання після закінчення строку короткочасного виїзду, наданого особі, засудженій до обмеження волі. Неповернення особи до місця відбування покарання після закінчення строку, наданого їй для виїзду і за відсутністю поважних причин, розглядається як ухилення від відбування покарання. Якщо причини неповернення в строк були поважними (наприклад, за наявністю обставин, зазначених у ст. 39 та 40 КК України) відповідальність особи виключається.

У випадку, коли місцезнаходження засудженого не було встановлено протягом 15 діб, адміністрація виправного центру надсилає до суду подання про оголошення розшуку засудженої особи та направлення її після затримання до виправного центру в порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. Подальші розшукові заходи здійснюють відповідні органи внутрішніх справ.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]