Контрольні питання

1. Історичний аспект трансформування кари за вчинений злочин.

2. Пенсільванська пенітенціарна система та її основні ознаки.

3. Оборнська пенітенціарна система та її елементи.

4. Сутність англійської прогресивної (поступової) системи виконання покарання.

5. Ірландська пенітенціарна система.

6. Система реформаторіїв.

7. Борстальска система.

8.Женевська (Обанольська) пенітенціарна система.

РОЗДІЛ 8. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ПОВОДЖЕННЯ ІЗ ЗАСУДЖЕНИМИ

8.1. Поняття та класифікація міжнародних стандартів поводження із засудженими.

У 1995р. Україна вступила до Ради Європи, що обумовило подальшу активізацію процесу інтеграції нашої держави до міжнародної спільноти. Вступив до Ради Європи, наша держава прийняла на себе зобов’язання привести національне законодавство у відповідність із загальновизнаними міжнародними нормами і стандартами, і насамперед з тими, які стосуються забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Одним із важливих напрямків діяльності держави в цій сфері стало реформування кримінально-виконавчого законодавства та кримінально-виконавчої системи України з метою приведення національного законодавства та практики його застосування у відповідність із міжнародними стандартами поводження із засудженими.

Міжнародні стандарти поводження із засудженими були розроблені міжнародною спільнотою в результаті міжнародного співробітництва щодо забезпечення прав людини в сфері виконання кримінальних покарань. Підгрунтям для їх розробки та розвитку стали Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та інші основоположні міжнародні акти в сфері забезпечення прав людини. У цих стандартах сконцентрований світовий досвід кримінально-виконавчої практики та сучасні гуманістичні тенденції розвитку системи виконання кримінальних покарань.

Система міжнародних стандартів в сфері поводження із засудженими являє собою сукупність відповідних принципів, конвенцій, рекомендацій та норм, прийнятих на міжнародному рівні. З метою класифікації міжнародних стандартів провідними російськими та українськими вченими були запропоновані й відповідні підстави (критерії) для їх поділу на групи. Зокрема проф. П.Г. Пономарьов [141, с.345-346.] вважає, що стандарти, які містяться у міжнародних актах щодо поводження із засудженими необхідно класифікувати як мінімум за трьома наступними підставами: 1) масштабом дії; 2) спеціалізацією; 3) ступенем обов’язковості для держав-учасниць.

За масштабом дії всі стандарти поділяються на дві основні групи: універсальні та регіональні. Універсальні – це стандарти, які встановлюються ООН, регіональні – Радою Європи або іншими регіональними об’єднаннями.

За спеціалізацією міжнародні акти в цій сфері поділяються на акти: 1) загального характеру – не містять спеціальних норм, що регламентують поводження із засудженими, проте містять стандарти щодо прав людини взагалі, які стосуються і засуджених; 2) спеціального характеру – безпосередньо регламентують стандарти поводження із засудженими.

За ступенем обов’язковості міжнародні стандарти в сфері поводження із засудженими поділяються на: 1) акти, які є обов’язковими для застосування національними системами виконання покарань; 2) акти, які носять рекомендаційний характер.

Аналогічної точки зору на підстави для класифікації міжнародних стандартів в сфері поводження із засудженими дотримується і В.О. Корчинський [80, с.161]. Інші українські науковці, в цілому поділяючи наведену вище точку зору, разом з тим, пропонують застосовувати ще один додатковий критерій для їх класифікації і вважають за доцільне поділяти всі міжнародні документи в цій сфері ще й на: 1) стандарти, що стосуються поводження з особами, позбавленими волі; 2) правила застосування заходів, не пов’язаних із позбавленням волі [79, с.44-46].

Більш розгорнуту систему критеріїв пропонує проф. В.О. Уткін, який вважає, що крім розглянутих вище трьох основних підстав для класифікації, міжнародні стандарти необхідно поділяти також за джерелами походження на: 1) міжнародні договори (пакти, конвенції); 2) норми і принципи, що прийняті міжнародними урядовими або неурядовими організаціями. Міжнародні договори (пакти, конвенції) є обов’язковими для держав, які їх підписали і ратифікували. Стандарти ж міжнародних урядових (ООН, її робочі органи) та неурядових організацій (Міжнародна амністія, Penal Reform International та ін.) як правило, мають лише рекомендаційний характер. Крім того, він виділяє в окремі класифікаційні групи стандарти, які приймаються спеціально стосовно окремих видів покарань, у відношенні окремих категорій правопорушників (жінок, неповнолітніх) або застосовуються до певних професійних груп із числа персоналу пенітенціарної системи (лікарів, посадових осіб з охорони правопорядку тощо) [142, с.636].