Глава 5

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ

підвищення на посаді та інші, що буде звичайнісіньким абсур­дом. По-третє, не можна відносити суспільні відносини, врегу­льовані нормами однієї галузі права, до предмета іншої галузі права. Тому, на наше глибоке переконання, дисциплінарні провадження аж ніяким чином не належать до адміністратив­ного процесу, якщо навіть вони здійснюються за дисциплінар­ними статутами, положеннями, законами, що регулюють про­ходження державної служби, тощо. Адже суб'єктами дисциплі­нарних правопорушень є особи, які знаходяться у службовому чи трудовому підпорядкуванні, а відповідно, має бути пору­шення службового чи трудового розпорядку, а не встановлено­го порядку управління, за порушення якого передбачена ад­міністративна або дисциплінарна відповідальність.

Затверджуючи дисциплінарні статути, положення, правила, законодавець прямо вказує на дисциплінарну природу відно­син, їх підпорядкування і регулювання процесуальним інститу­том трудового права. Державна служба, служба в Збройних Си­лах України, МВС, СБУ — це особлива форма суспільно ко­рисної праці, і правове регулювання її відбувається за допомогою спеціальних нормативних актів, в основу яких покладено прин­ципи, форми і методи законодавства про працю. Дисциплінар­на відповідальність, а відповідно, й дисциплінарні провадження осіб, узятих під варту, засуджених до позбавлення волі, поміще­них у дисциплінарні батальйони, регламентується Криміналь­но-виконавчим кодексом України (статті 68, 69, 71, 82, 132 та ін.) і є сферою кримінально-виконавчого процесу і відповідної, визнаної науковцями, галузі права, а не адміністративного.

Розгляд спорів щодо прийняття громадян на публічну служ­бу, її проходження та звільнення з неї (п. 2 ч. 1 ст. 17 КАСУ) зовсім не належить до дисциплінарних проваджень, а правовий спір виникає з приводу протиправних дій чи бездіяльності ор­гану владних повноважень і оскаржуються саме ці дії, а не ви­рішуються спори у сфері трудових відносин.

Не належать до адміністративних проваджень і виконавчі провадження, оскільки, як зазначає В. К. Колпаков, виконавче провадження, організаційно і нормативно виокремлено у само­стійний юридичний інститут виконавчого провадження¹. Логі­ка діалектико-правового підходу до розгляду досліджуваної проблеми ставить виконавче провадження у площину правово-

¹ Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Мо­нографія. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 374.

122

го регулювання суспільних відносин за схемою: норми ма­теріального—процесуального—виконавчого права, тобто пра­вове регулювання; вирішення справ; виконання рішень. Пору­шення цього правила невідворотно призведе до визнання виконавчого-кримінального, виконавчо-господарського, вико­навчо-цивільного та виконавчо-адміністративного проваджень.

Ствердження С. В. Щербак, що виконавче провадження пе­ребуває у сфері дії адміністративного процесу, на підставі того, що Державна виконавча служба входить до структури Мініс­терства юстиції України з усіма наслідками за ознаками органа виконавчої влади¹, не виглядає цілком незаперечним. Адже Дер­жавний департамент України з виконання покарань — теж ор­ган виконавчої влади зі спеціальним статутом, але виконавчо-виправні правовідносини складають окрему галузь права.

Державна виконавча служба забезпечує виконання рішень юрисдикційних органів не тільки у сфері виконавчо-розпоряд­чої діяльності, а й у сферах цивільно- та господарсько-право­вих відносин публічного і приватного характеру. В цьому зв'язку місце виконавчого провадження в системі процесуаль­них відносин визначається, щонайменше, як самостійний юри­дичний інститут у системі виконавчих правовідносин.

Дискусійним залишається віднесення до адміністративного процесу проваджень за зверненням громадян. Як зазначалося раніше, звернення громадян є одним із винятків, коли в ад­міністративно-процесуальних відносинах виступає непубліч-пий суб'єкт права. Це вдалий винахід правлячої політичної сили тотального доносу зразка 1968 р.², щоб підтримати міф про ефективність радянської системи управління, де всі питан­ня вирішуються шляхом звернення громадян до органів влад­них повноважень, громадських, профспілкових організацій тощо, тільки не до суду.

Звернення громадян за усіма ознаками належить до ад­міністративних проваджень. Але згідно зі ст. 1 Закону України під 2 жовтня 1996 р., який, до речі, є удосконаленим варіантом зазначеного Указу Президії Верховної Ради СРСР від 12 квітня

¹ Щербак С. В. Адміністративно-правове регулювання виконавчого про- ішдження в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2002. — С. 7—8.

² О порядке рассмотрения предложений, заявлений и жалоб граждан: Указ Президиума Верховного Совета СССР от 12 апреля 1968 г. (с изм. и дон. от 4 марта 1980 г., 2 февраля 1988 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. — 1968. — № 17. — Ст. 144; 1980. — № 11. — Ст. 192; 1988. — № 6. - Ст. 94.

123

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ

1968 р., громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань грома­дян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповід­но до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Надання права звернення з пропозиціями, заявами та скар­гами до громадських організацій, власників підприємств, уста­нов, закладів, засобів масової інформації незалежно від форм власності законодавець фактично дозволив непублічним суб'єктам права, в тому числі й іноземним громадянам та осо­бам без громадянства, оскільки за чинним законодавством вони можуть бути суб'єктами власності, вирішувати питання адміністративно-процесуального характеру, що породжує пев­ний сумнів щодо віднесення цих проваджень до адміністратив­них, у яких за суб'єктивним складом обов'язковою ознакою однієї із сторін має бути орган владних повноважень. Крім цьо­го, звернення громадян до професійних спілок, громадських організацій, власників підприємств у значній кількості випад­ків відбувається з питань, пов'язаних із вирішенням сімейних та побутових проблем, які публічних відносин майже не торка­ються.

Як убачається з аналізу наукових та нормативних джерел, не належать до адміністративного процесу провадження з діло­водства, яке за своїм призначенням спрямоване на документу­вання управлінської інформації та роботу із службовими доку­ментами. Діловодство є важливішим засобом керування в уста­нові, закладі, підприємстві і виконує управлінську функцію, а не процесуальну. Не належать до адміністративного процесу так звані облікові провадження¹. Облік — це функція управлін­ня. Здійснення відповідними органами виконавчої влади та місцевого самоврядування обліку військовозобов'язаних, міг­рантів, іноземців та осіб без громадянства, безробітних грома­дян, ветеранів праці, учасників бойових дій, платників подат­ків, постраждалих унаслідок катастрофи на ЧАЕС та від інших аварій техногенного характеру, психічно хворих осіб, осіб, хво-

¹ Кузьменко О. В., Гуржій Т. О. Адміністративно-процесуальне право України: Підручник / За ред. О. В. Кузьменко. — К.: Атіка, 2007. — С. 175.

124

рих на туберкульоз, ВІЛ-інфікованих тощо є обов'язком від­повідних органів і становить управлінську діяльність, а не ви­рішення і розгляд адміністративних справ.

Отже, такий підхід до класифікації адміністративних про­ваджень певним чином дозволяє вибудувати відповідну складо­ву адміністративного процесу і систему адміністративного про­цесуального права як галузі правової системи України. Хоча немає сумніву, що з'являться певні заперечення.