Глава 11

то таким, в якому діє принцип активності суду в збиранні, до­слідженні та оцінці доказів, що є принциповим у вирішенні справи, оскільки у громадянина завідомо менше процесуаль­них можливостей одержати необхідні дані про неправомірні дії державних і муніципальних службовців¹.

Ідея створення адміністративних судів у незалежній Україні була оприлюднена ще у 1992 р. в Концепції судово-правової реформи, затвердженій постановою Верховної Ради України «Про концепцію судово-правової реформи в Україні» від 28 квітня 1992 р. № 2296-ХІІ з наступним її розвитком у Конститу­ції України. Зокрема в ст. 124 Конституції України закріплюєть­ся, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а в ст. 125 Конституції передбачається створення спеціалізованих судів. Як наслідок, у ч. 2 ст. 1 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. зазна­чається, що судова влада реалізується шляхом здійснення пра­восуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.

Слід зазначити, що деякі питання адміністративного про­цесу — як-то порядок розгляду адміністративних справ у суді — були запроваджені й нормативно закріплені значно раніше. Зокрема, Кодексом України про адміністративні правопору­шення (1984 р.) встановлювалася можливість оскарження у су­довому порядку постанов про накладення адміністративних стягнень (статті 287—295 КУпАП), Цивільним процесуальним кодексом України (1963 р.) передбачалося провадження у спра­вах, що виникають з адміністративно-правових відносин (глави 30-32 ЦПК 1963 р.).

Створення системи адміністративних судів та прийняття Кодексу адміністративного судочинства України у 2005 р. є надзвичайно важливим кроком судової реформи, адже до цього часу в Україні не існувало повного обсягу судових засобів за­хисту фізичних та юридичних осіб у відносинах з органами публічної влади.

Діяльність адміністративних судів спрямована не на пока­рання протиправної поведінки громадянина, а навпаки, пріо­ритети адміністративної юстиції лежать у площині захисту прав людини, поновлення законного стану. Основне призначення адміністративної юстиції — це відновлення порушеного права.

¹ Старилов Ю. Н. Административная юстиция. Тєория, история, пер­спективи. — М.: НОРМА, 2001. — С. 19.

244

ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ

Таке відновлення може здійснюватися одним шляхом — шля­хом скасування незаконного адміністративного акта.

Раніше ж, розглядаючи справи у порядку, визначеному ЦПК України 1963 р., не дозволялося скасування незаконних адміністративних актів, можна було лише або порушувати пи­тання перед адміністративним органом, який видав такий ос­порюваний акт, про його відміну чи внесення до нього змін, або звертатися до вищестоящого адміністративного органу з вимогою про скасування незаконного акта. Це ж породжувало певну тяганину і не забезпечувало реального захисту особи.

Сьогодні ст. 162 КАС України надає повноваження суду при вирішенні адміністративного позову прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повно­важень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності, і про скасування або визнання нечинними рішення в цілому чи окре­мих його положень.

Вперше саме в законодавстві про адміністративне судо­чинство було закріплено принцип верховенства права. Втілюєть­ся в життя конституційний принцип, за яким людина та її пра­ва є найвищою соціальною цінністю, громадянин стає не прос­то підданим держави, а особою, наділеною власними правами, реалізація яких видається цілком реальною.