Глава 13

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

комісії України до Вищого адміністративного суду України (ст. 176 КАС України);

2) припинення повноважень народного депутата України у разі невиконання ним вимог щодо несумісності за зверненням з позовною заявою Голови Верховної ради України до окруж­ ного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ (ст. 180 КАСУ);

3) анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії у разі: невиконання політичною партією вимоги про утворення та реєстрацію своїх обласних, міських, районних організацій; виявлення протягом трьох років із дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію доку­ ментах; невисування протягом десяти років своїх кандидатів на виборах Президента України та народних депутатів України. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (ч. З ст. 19) анулювання реєстраційного свідоцтва вирішується окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ. А Законом України «Про полі­ тичні партії України» від 5 квітня 2001 р. (ст. 24)¹ передбачено, що орган, який зареєстрував політичну партію, має звернутися до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєст­ раційного свідоцтва. Інші підстави для анулювання реєстрацій­ ного свідоцтва не допускаються;

4) заборона (примусовий розпуск, ліквідація) політичної партії відповідно до Кодексу адміністративного судочинства Ук­раїни (ч. З ст. 19) вирішується окружним адміністративним су­дом, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ, а Законом України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р. (ст. 21)² передбачено, що політична партія може бути за поданням Міністерства юстиції України чи Генерального про­курора України заборонена в судовому порядку (без визначен­ня конкретної підсудності) у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конс­титуцією України та іншими законами України. До порушень щодо утворення і діяльності політичної партії належать умови, якщо її програмні цілі або дії спрямовані на: ліквідацію неза­лежності України; зміну конституційного ладу насильницьким шляхом; порушення суверенітету і територіальної цілісності України; підрив безпеки держави; незаконне захоплення дер-

■2001. -№23. -Ст. 118.

¹ Відомості Верховної Ради України.

² Там само.

294

ліпшої влади; пропаганду війни, насильства, розпалювання мі­жетнічної ворожнечі; посягання на права і свободи людини; посягання на здоров'я населення тощо. Політичні партії не мо­жуть мати воєнізованих формувань. Частиною 3 ст. 5 зазначе­ного закону передбачено, що в першій інстанції справу про шЬорону політичної партії розглядає Верховний Суд України. Відповідно до змісту ст. 22 та п. 4 ст. 32 Закону України

• Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. політична партія може бути заборонена (примусово розпущена, ліквідова­ нії) також за поданням легалізуючого органу або прокурора (не персоніфіковано якого прокурора) у разі систематичного або грубого порушення обмежень щодо одержання коштів та іншо- мі майна політичними партіями чи зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона не визнається як така.

Разом з тим слід звернути увагу, що розгляд справ: про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяль­ності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквіда­цію) об'єднання громадян; про анулювання реєстраційного гнідоцтва політичної партії; про заборону (примусовий роз­пуск, ліквідацію) політичної партії законодавством України чітко не визначено ані предметної та інстанційної підсудності них адміністративних справ, ані форми звернення до суду. Так, V -Чаконі «Про об'єднання громадян» (статті 31, 32) питання предметної, територіальної, інстанційної підсудності взагалі не мишачені. Не вирішені вони і в Кодексі адміністративного су-починства України, незважаючи на те, що ст. 50 передбачає можливість об'єднання громадян бути відповідачем у цих пи-ііііпіях, а який суд розглядає — залишається невизначеним ані територіально, ані інстанційно. Щоправда, адміністративно-ироцесуальним законом передбачена альтернативна підсудність (ч. 5 ст. 18, ч. 4 ст. 19 КАСУ), однак, на нашу думку, вирішен­им цих питань за допомогою норм альтернативної підсудності призведе до плутанини і взагалі не буде реалізованим. У Законі

• Про політичні партії в Україні» (статті 5, 24) питання підсуд­ ності віднесені до компетенції Верховного Суду України, в той •ніс, як Кодексом адміністративного судочинства (ч. З ст. 19)

до компетенції окружного адміністративного суду, юрисдик­цій якого поширюється на м. Київ. Немає й однозначного тлу-міічсііня форми звернення: у зазначених законах до суду звер-Гіпоться за поданням; у Кодексі адміністративного судочинства • ча адміністративним позовом.

295