Адвокатура заняття 6
.doc1. Культурні права і свободи людини і громадянина в Україні
Важливе місце в системі конституційних прав і свобод людини і громадянина займають культурні права і свободи, які ще іноді визначають як духовні або ідеологічні права і свободи. Така множинна назва цієї групи прав і свобод є виправданою з огляду на те, що реалізація культурних прав сприяє духовному розвитку особи та формуванню національної ідеології як суспільного феномена.
Прийнято вважати, що культурні (духовні) права і свободи людини і громадянина - це міра можливої поведінки або діяльності особи щодо задоволення своїх законних потреб у сфері освіти, літературної, художньої, наукової та технічної діяльності.
Одним з основних культурних прав є право на освіту (ст. 53 Конституції). Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Держава також дбає про забезпечення права на освіту громадянам, які належать до національних меншин, і гарантує їм право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.
Іншим істотним культурним правом, що гарантується державою, є право громадян на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54 Конституції). Тобто держава надає громадянам можливість займатися будь-яким видом творчості з метою самовираження особистості, вдосконалення індивідуальних духовних рис та задоволення власних моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Держава також покладає на себе обов'язок сприяти розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством. З цією метою в Україні розробляються загальнодержавні програми розвитку вітчизняної науки. Провідні вітчизняні науковці також беруть активну участь у міжнародних науково-дослідних програмах і проектах. На жаль, підтримка розвитку науки на сьогодні вимагає покращення, оскільки все більш помітною стає тенденція до відтоку наукових кадрів за межі України.
Конституція також декларує охорону культурної спадщини; збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність.
У вітчизняній конституційно-правовій науці залишається суперечливою оцінка права на результати власної інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54 Конституції), яке більшість правознавців однозначно відносять до культурних прав і свобод людини і громадянина. Це право передбачає, що ніхто не може використовувати або поширювати без згоди автора результати інтелектуальної та творчої діяльності (літературні твори, наукові відкриття, технічні винаходи, художні вироби, твори мистецтва тощо), за винятками, встановленими законами. Тобто йдеться про авторське право, що захищається державою і є одним із видів приватної власності. За сутністю його слід відносити до економічних прав і свобод, оскільки Конституція гарантує право на результат (матеріальний і моральний). Водночас це право здійснюється в культурній сфері суспільних відносин, що дає підстави відносити його до змішаних, культурно-економічних прав і свобод людини і громадянина.
До культурних прав і свобод людини і громадянина також традиційно відносять право на інформацію. Стаття 34 Конституції України закріплює право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Правовий режим збирання, зберігання, використання і поширення інформації визначається Законом України "Про Інформацію" від 2 жовтня 1992 р. та іншими законами України.
Здійснення цього права може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Утім у вітчизняній науковій і навчальній літературі існує й тенденція щодо виділення права на інформацію в самостійну групу інформаційних прав і свобод людини і громадянина в Україні, але вона потребує подальшого теоретичного обґрунтування.
2. Право на освіту.
Стаття 53.Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.
Частина 1 коментованої статті встановлює право кожного на освіту без обмежень за статтю, расовими, національними, мовними, політичними та іншими ознаками. Це право поширюється на всіх громадян України незалежно від їх соціального і майнового стану, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, місця проживання та інших обставин.
Право на освіту забезпечується з боку держави розгалуженою мережею навчальних закладів, заснованих на державній та комунальній формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти; відкритим характером освіти, створенням умов для вільного вибору профілю навчання відповідно до здібностей та інтересів громадянина; різними формами навчання — очною (денною), вечірньою, заочною (дистанційною), а також екстернатом та педагогічним патронажем.
Правове регулювання відносин у галузі освіти ґрунтується на законах України від 23 березня 1996 р. «Про освіту», від 10 лютого 1998 р. «Про професійно-технічну освіту», від 17 січня 2002 р. «Про вищу освіту», від 22 червня 2002 р. «Про позашкільну освіту», від 12 липня 2001 р. «Про дошкільну освіту». Фінансування освіти здійснюється відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України», що передбачає задоволення конституційних прав громадян.
Частина 2 ст. 53 визначає обов'язковість для всіх громадян України повної загальної середньої освіти. Тим самим встановлюються державні вимоги до певного рівня освіченості громадян, який надає можливість продовження освіти в інших навчальних закладах або здобуття фахової підготовки. Разом з тим Конституцією України не визначаються вікові межі або вимоги щодо
форм навчання для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти. Це означає, що громадянинові України створюються умови для здобуття повної загальної середньої освіти не лише у денних загальноосвітніх навчальних закладах, а й у вечірніх (заочних) школах, екстернатом, у професійно-технічних навчальних закладах або вищих навчальних закладах I-II рівнів акредитації.
Частина 3 коментованої статті покладає на державу зобов'язання щодо забезпечення доступності і безоплатності дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Ці зобов'язання реалізуються шляхом створення різних типів навчальних закладів, їх розгалуженою мережею, що забезпечує можливість отримання освіти відповідно до здібностей та інтересів громадянина. Держава також забезпечує умови для навчання і виховання дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, дітей і підлітків, які потребують соціальної допомоги та реабілітації.
Конституційні положення щодо реалізації права на освіту знайшли свій розвиток у чинному законодавстві, яке закріплює принципи освіти в Україні. Мережа державних і комунальних навчальних закладів включає: дитячі дошкільні заклади, середні загальноосвітні заклади, позашкільні заклади, професійно-технічні та вищі навчальні заклади, а також заклади післядипломної освіти.
Розвиток різних рівнів освіти та форм навчання здійснюється як через розгалужену мережу державних і комунальних навчальних закладів, так і через державне фінансування і підтримку наукових досліджень у галузі освіти, підготовку педагогічних і науково-педагогічних кадрів для всіх видів навчальних закладів, видання підручників, виготовлення наочних і навчальних посібників, матеріально-технічне забезпечення навчальних закладів на рівні встановлених нормативів.
Для сприяння у забезпеченні конституційного права громадян на освіту держава надає стипендії окремим категоріям учнів професійно-технічних та студентів вищих навчальних закладів. Певна частина учнів середніх інтернатних закладів, професійно-технічних училищ перебуває на повному державному утриманні. Це передусім такі соціально незахищен і категорії, як діти-сиро-ти, діти, які залишились без піклування батьків, інваліди та діти, які за станом здоров'я потребують особливих умов навчання.
Стаття 53 Закону України «Про освіту» визначає необхідність створення при загальноосвітніх навчальних закладах фондів загального обов'язкового навчання для надання матеріальної допомоги учням, їх оздоровлення, проведення культурних заходів, інших витрат. Особливо обдарованим учням держава надає підтримку через мережу спеціалізованих навчальних закладів (гімназій, ліцеїв, училищ, колегіумів тощо), а також у формі виділення стипендій, направлення на навчання і стажування до провідних вітчизняних та закордонних освітніх, культурних центрів тощо.
Учням і студентам держава надає ряд пільг, серед яких безоплатне харчування у початкових школах, безкоштовне підвезення учнів сільських шкіл до місця навчання, знижена оплата проїзду у громадському та залізничному транспорті, пільгова оплата проживання у гуртожитках.
На час виробничого навчання, практики учням і студентам забезпечуються безпечні і нешкідливі умови праці, робота за скороченим графіком, оплата за виконану роботу відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України. Вихованцям, учням, студентам, курсантам, слухачам може надаватися додатково соціальна і матеріальна допомога за рахунок місцевих бюджетів, коштів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, позабюджетних фондів, благодійних організацій тощо. Ці кошти державою звільняються від оподаткування.
Частина 4 коментованої статті визначає умови реалізації права громадян України на безоплатне здобуття вищої освіти у державних і комунальних навчальних закладах. Це право реалізується через проведення конкурсу при прийомі до вищих навчальних закладів всіх рівнів акредитації, загальні умови якого затверджуються Кабінетом Міністрів України і конкретизуються правилами прийому до кожного вищого навчального закладу. Умови прийому на конкурсній основі передбачають фактично єдиний шлях вступу до вищого навчального закладу. Пільги при зарахуванні до вищих навчальних закладів суттєво обмежені і стосуються лише окремих категорій громадян, зокрема випускників шкіл із сільської місцевості, постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, учасників бойових дій, інвалідів, переможців всеукраїнських учнівських олімпіад.
Вільний вибір мови є невід'ємним правом громадян України. Частина 5 ст. 53 розвиває положення ст. 10 Конституції України щодо гарантій вільного розвитку, використання і захисту російської та інших мов національних меншин (див. коментар до ст. 10 Конституції України). Відповідно до ст. 27 Закону України від 28 жовтня 1989 р. «Про мови в Українській РСР» держава створює у місцях компактного проживання громадян інших національностей загальноосвітні заклади, навчальна і виховна робота в яких провадиться національною мовою. Ця ж стаття визначає обов'язковість вивчення в усіх загальноосвітніх школах української та російської мов.
Інший шлях задоволення освітніх потреб національних меншин визначається Конституцією України через діяльність національно-культурних товариств, яким відповідно до статей 7,14, 16 Закону України від 25 червня 1992 р. «Про національні меншини в Україні» створюються необхідні умови та надається державна підтримка.
3. ВИТЯГ з Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 Конституції України "держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах"(справа про доступність і безоплатність освіти)
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - 50 народних
депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з
клопотанням про офіційне тлумачення положень частини третьої
статті 53 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо забезпечення
доступності і безоплатності дошкільної, повної загальної
середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і
комунальних навчальних закладах.
в и р і ш и в:
1. В аспекті конституційного подання положення частини
третьої статті 53 Конституції України ( 254к/96-ВР ) "держава
забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної
загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в
державних і комунальних навчальних закладах" у контексті частин
першої, другої, четвертої зазначеної статті необхідно розуміти
так:
- доступність освіти як конституційна гарантія реалізації
права на освіту на принципах рівності, визначених статтею 24
Конституції України ( 254к/96-ВР ), означає, що нікому не може
бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити
можливості для реалізації цього права;
- безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації
права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і
комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій
формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту,
обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена
частиною третьою статті 53 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Виходячи з положень частин другої, третьої статті 53
Конституції України ( 254к/96-ВР ), за якими повна загальна
середня освіта є обов'язковою і безоплатною, витрати на
забезпечення навчально-виховного процесу в державних і комунальних
загальноосвітніх навчальних закладах здійснюються на нормативній
основі за рахунок коштів відповідних бюджетів у повному обсязі.
Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право
здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення
плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній
основі (частина четверта статі 53 Конституції України
( 254к/96-ВР ) в межах обсягу підготовки фахівців для
загальносуспільних потреб (державного замовлення).
4. Поняття та види екологічних прав людини і громадянина
Екологічні права належать до соціальних прав і становлять окрему групу прав людини і громадянина.
Екологічні права людини і громадянина — це встановлені та гарантовані державою можливості у сфері використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та гарантування екологічної безпеки. Вони пов'язані з охороною, використанням і відтворенням природних ресурсів, гарантуванням екологічної безпеки, запобіганням і ліквідацією негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереженням природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.
Конституція України закріпила низку екологічних прав людини і громадянина, зокрема, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Проте вперше в Україні екологічні права громадян були визначені у ст. 9 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Кожний громадянин має право на:
а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище;
б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь у прийнятті рішень з цих питань;
в) участь у розробленні та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;
г) здійснення загального І спеціального використання природних ресурсів;
ґ) об'єднання в громадські природоохоронні формування;
д) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом;
е) участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи;
є) отримання екологічної освіти;
ж) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;
з) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.
Законодавством можуть бути визначені й інші екологічні права людини та громадянина. Деталізація і конкретизація цих екологічних прав здійснюється у ресурсному законодавстві України. Наприклад, згідно зі ст. 10 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", громадяни України з питань охорони та використання територій і об'єктів природно-заповідного фонду мають право на участь в обговоренні проектів законодавчих актів з питань розвитку заповідної справи, формування природно-заповідного фонду; участь у розробленні та реалізації заходів щодо їх охорони та ефективного використання, запобігання негативного впливу на них господарської діяльності; внесення пропозицій про включення до складу природно-заповідного фонду найбільш цінних природних територій та об'єктів; ознайомлення з територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, здійснення інших видів користувань із дотриманням встановлених вимог щодо заповідного режиму; участь у здійсненні громадського контролю за охороною заповідних територій та об'єктів, внесення пропозицій про притягнення до відповідальності винних у порушенні вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Екологічні права громадян, їх становлення та розвиток — один із пріоритетів діяльності міжнародної спільноти. Яскравим прикладом є Конвенція Європейської Економічної Комісії ООН "Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля", прийнята 25 червня 1998 р. у м. Оргусі (Данія). Україна була однією з перших держав, що підписала цю Конвенцію. Конвенція ратифікована Україною 6 липня 1999 р. Оргуська конвенція визначила три основних екологічних права, що розглядаються як важливі чинники у становленні демократії:
1) доступ громадськості до екологічної інформації;
2) участь громадськості у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля;
3) доступ громадськості до правосуддя з питань, що стосуються довкілля.