Глава 1

виконання адміністративного акту, прийнятого за результатами розгляду справи, не передбачено. Це створює умови для чинов­ницького апарату діяти на свій розсуд, а для правопорушників — ухилятися від виконання постанов і рішень органів, уповно­важених розглядати адміністративні справи, що на практиці залишаються невиконаними понад 50% постанов про накла­дення адміністративних стягнень. В Законі України «Про звер­нення громадян» взагалі не передбачена обов'язковість вико­нання прийнятих рішень, що створює ще більшу тяганину, завантажує органи влади неодноразовими скаргами. Зрозуміло, що встановлювати обов'язковість виконання прийнятого рі­шення може й немає сенсу, оскільки значна частина звернень буває «дріб'язковими», однак певні механізми їх реалізації — не завадило б, а не обмежуватися лише заходами контролю та на­гляду, які в основному стосуються дотримання законності.

До організаційних належать принципи, які визначають про­цесуальну діяльність органів (посадових осіб), судів, уповнова­жених розглядати індивідуальні адміністративні справи. Це принципи: юрисдикційної підвідомчості адміністративних справ; рівності учасників адміністративного процесу перед за­коном; провадження процесу державною мовою; публічності (офіційності); швидкості та економічності процесу та ін.

Принцип юрисдикційної підвідомчості адміністративних справ своє законодавче закріплення знаходить безпосередньо у про­вадженнях з адміністративного судочинства та у справах про адміністративні правопорушення. На нашу думку, це один із принципів, який відмежовує адміністративний процес від уп­равлінської діяльності шляхом чіткого розподілу справ за орга­нами, уповноваженими їх розглядати, виходячи з того, що дер­жавні органи діють в адміністративному процесі у межах за­кріпленої за ними компетенції. Отож, чітка регламентація повноважень органів влади (посадових осіб), судів має бути од­нією із ознак адміністративного процесу, а не віртуальною уза­гальненістю діяльності органів влади щодо реалізації матеріаль­них норм.

Принцип розгляду адміністративних справ за підвідомчістю має велике прикладне значення. Це, по-перше, розвантаження судових органів від невластивих для них справ шляхом їх вирі­шення в адміністративному порядку, в тому числі й значної частини справ про адміністративні правопорушення; по-друге, адміністративні справи розглядаються компетентними органа-

40

ПОНЯПЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

ми, які найбільш обізнані в тій чи іншій справі і можуть прий­няти кваліфіковане рішення; по-третє, відбувається певна спе­ціалізація з розгляду справ з урахуванням рівня кваліфікації, обсягу повноважень, сфери діяльності, системи і структури по­будови органів влади тощо.

У провадженнях з адміністративного судочинства розрізня­ють: а) предметну підсудність, правила якої дозволяють визна-мити, який адміністративний суд буде розглядати справу за першою інстанцією; б) територіальну підсудність, яка дозволяє розмежувати предметну компетенцію адміністративних судів одного рівня залежно від місця розгляду справи; в) інстанційну підсудність, яка дозволяє розмежувати компетенцію адміністра­тивних судів різного рівня (статті 18—21 КАСУ).

У провадженнях про адміністративні правопорушення з вра­хуванням різноманіття адміністративних правопорушень спра­ви розглядаються: а) адміністративними комісіями при вико­навчих комітетах сільських, селищних, міських рад; б) виконав­чими комітетами сільських, селищних, міських рад; в) район­ними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями); г) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповно­важеними Кодексом України про адміністративні правопору­шення та іншими законами України (статті 218—244¹⁵).

Адміністративні провадження в сфері управління розгляда­ються уповноваженими на те органами (посадовими особами), до компетенції яких безпосередньо належить вирішення пи­тання щодо визнання і задоволення прав, свобод і законних інтересів особи.

Принцип рівності учасників адміністративного процесу перед чаконом визначається конституційним положенням (ст. 24), за яким не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками знайшов сіює закріплення у всіх юрисдикційних процесах — криміналь­ному, цивільному, господарському (ст. 16 КПК, ст. 5 ЦПК, ст. 4² 1 11К), у тому числі й в адміністративному — ст. 10 КАСУ, ст. 248 КУпАП. Суть цього принципу полягає у відсутності будь-яких переваг учасника адміністративного провадження перед іншими. Орган, який розглядає адміністративну справу, зобов'язаний по-иажати честь і гідність усіх учасників процесу. За порушення

41