Г лава 11

Організація адміністративного судочинства в Україні

11.1. Розвиток адміністративного судочинства (юстиції) в Україні

Історія розвитку адміністративної юстиції — системи спе­ціальних органів (судів) із контролю за дотриманням законності в сфері державного управління, а саме: особливого процесуаль­ного порядку вирішення адміністративно-правових спорів між громадянами, громадськими організаціями чи установами, з од­ного боку, і органами державного управління, їх посадовими осо­бами, з іншого боку, — належить до часів дореволюційної Росії.

Адміністративно-правові спори у другій половині XIX ст. розглядалися спеціально створеними органами — «смешаними губернскими присутствиями», до складу яких входили чиновни­ки і представники дворянського, земського і міського самовря­дування. Вони вважалися першою інстанцією і розглядали спо­ри щодо селянських, земських, міських справ, військової по­винності, податків, шляхової повинності, фабричних, гірничозаводських справ, а також спори, пов'язані з порушен­ням поліцейських постанов, незаконними затриманнями та ін. Другою інстанцією був перший департамент Сенату, який, не будучи судовим органом, розглядав певні справи навіть без їх першопочаткового розгляду в присутствіях¹.

Цит. за: Старилов Ю. Н. Административная юстиция. Теория, исто-рия, перспективи. — М.: НОРМА, 2001. — С. 1—2.

242

ОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ

У радянській юридичній літературі при позитивному в ці­лому підході до такого розгляду справ, відзначалася його «бур­жуазна» сутність, він називав «засобом маскировки свавілля чиновників», «одним з інструментів закріплення панування буржуазії» тощо¹.

Як бачимо, дійсно це не був судовий порядок розгляду справ. Однак за радянських часів нічого суттєвого в цьому плані не змінилося. Відбулася лише заміна одних чиновників іншими — адміністративно-партійними органами, а в певних випадках — і громадськими організаціями. Більше того, вису-иалися аргументи на користь розгляду адміністративних справ самими адміністративними органами: 1) питання адміністра­тивного права мають бути у віданні самої адміністративної вла­ди; 2) юстиція (суд) не має права втручатися в справи адмініст­рації; 3) судді загальних судів не підготовлені для розгляду і нирішення специфічних спорів у сфері застосування публічно­го права².

Були й інші підходи, проте не ставилося питання про ство­рення спеціальних судів для розгляду адміністративних справ у сфері публічно-правових відносин. Врешті-решт, у радянський період було запроваджено: 1) притягнення до адміністративної відповідальності здійснюється адміністративними органами; 2) розгляд скарг громадян — теж здійснюється адміністративни­ми органами (в окремих випадках громадськими організаціями); 1) оспорення неправомірних дій органів влади — теж здійс­нюється у вищестоящому порядку адміністративними органами; 4) відміна неправомірних актів — у вищестоящому порядку тощо.

Таким чином, і в царській Росії, і за радянських часів ад­міністративна юстиція не склалася в ефективний і демократич­ний інститут захисту прав фізичних і юридичних осіб від свавіл-іія чиновників у сфері публічно-правових відносин. Як зазна­чає Ю. М. Старілов, підсумовуючи думки і погляди вчених щодо розгляду адміністративних спорів, навіть й думки не при­пускалося, що громадянин може бути позивачем у суді щодо органів державного управління і їх посадовим особам; відповід­но виключалося й те, що таке провадження буде позовним, тоб-

¹ Юридический знциклопедический словарь / Гл. ред. А. Я. Сухарев; І'сдкол.: М. М. Богуславский и др. — 2-е изд., доп. — М.: Сов. знциклопе- дия, 1987. — С. 17.

² Старилов Ю. Н. Административная юстиция. Теория, история, пер- . мективьі. — М.: НОРМА, 2001. — С. 2.

243