9 Оцінка стратегії фінансування і економічної ефективності інвестицій

На практиці в цьому розділі бізнес-плану викладається план отримання коштів для реалізації проекту. При цьому аналізуються також основні питання:

- скільки коштів потрібно для реалізації проекту?

- звідки намічається одержати ці кошти і в якій формі?

- яка економічна ефективність інвестицій?

Сума необхідних коштів визначається в попередньому розділі бізнес-плану. Ці кошти можуть бути одержані за рахунок кредитів, залучення акціонерного капіталу, з власних фінансових резервів, бюджетного фінансування. Фінансування через кредити переважне для проектів на основі діючого виробництва. При цьому ризик для банків відносно невеликий, а, значить, і не передбачається підвищена плата за кредит. Крім того, наявні активи виступають як матеріальне забезпечення кредиту.

При створенні акціонерного товариства контрольний пакет акцій (51% вартості виробничих фондів) вважаємо таким, що належить власнику. Інші розподіляються між працівниками підприємства, іншими особами, фінансовими установами (банками). Студент самостійно вибирає структуру фінансування залежно від вартості виробничих фондів, форми власності і інших міркувань.

Оцінка економічної ефективності інвестицій може виконуватися різними способами.

Рішення про економічну доцільність виробництва і використання нового виробу у вітчизняній практиці традиційно ухвалювалося на основі розрахунку економічного ефекту. Існували обов'язкові для використання відповідні методики його визначення. Зараз немає вимог обов'язкового використання якої-небудь методики. В той же час, економічне обґрунтування серйозних розробок, як правило, виконується. Нижче викладається декілька можливих варіантів розрахунку економічного ефекту. Його вибір в курсовому проекті здійснюється за узгодженням з викладачем.

9.1 Економічний ефект у виробника

Економічний ефект у виробника може бути визначений як:

Е_в = В_t – C_t – П_t

де: В_t - виручка від реалізації продукції в рік, грн.;

C_t - собівартість річного випуску виробів в рік, грн.;

П_t - загальна сума податків і виплат з балансового прибутку в рік t, грн.

Величина В_t може бути визначена як:

В_t = Ц_прi * A_t

де: Ц_прі - ціна продажу виробу, грн.;

A_t - об'єм продажів, шт.

В курсовому проекті величину П_t можна визначити як:

П_t = ПДВ + П_п

де: Н_п - податок на прибуток (23% від величини прибутку на виріб), грн.

Різниця між економічними ефектами у виробника може бути визначена як:

ΔЕ_в = Е_вб - Е_вн

9.2 Економічний ефект у споживача

Економічний ефект може бути також розрахований за ціною споживання як:

Е_сп = Ц_спб * а - Ц_спн

де: Ц_спб, Ц_спн - ціна споживання базового і нового виробу, грн.;

а - коефіцієнт еквівалентності.

,

де: - коефіцієнт обліку зростання одиниці нового виробу (В₂) в порівнянні з одиницею базового виробу (В₁).

- коефіцієнт обліку зміни терміну служби нового виробу (Т₁) в порівнянні з терміном служби базового виробу (Т₂).

Ціна споживання визначається як:

Ц_сп = Ц_пр + І

де: І - експлуатаційні витрати за термін служби, грн.

Склад і методи розрахунку експлуатаційних витрат залежать від виду виробу. Так для електротехнічних виробів експлуатаційні витрати, як правило, включають такі основні елементи:

І’ = В_е + В_п + В_н + А + ЗБ

де: В_е - витрати на покриття втрат електроенергії, грн.;

В_п, В_н - витрати на планові і непланові ремонти, грн.;

А - амортизаційні відрахування по виробу, грн.;

ЗБ - збиток через відмови виробу, грн.

Витрати на покриття втрат електроенергії визначаються так:

В_е = Р * Ф_д * К_зп * К_зч * В_кВт*г

де: Р - втрати електроенергії, кВт;

Ф_д – дійсний фонд часу роботи (в машинобудуванні при двозмінному режимі роботи Ф_д=4015ч);

К_зп, К_зч - коефіцієнти завантаження по потужності і за часом;

В_кВт*г - вартість однієї кіловат-години електроенергії, грн.

Для електродвигунів, тиристорних перетворювачів і деяких інших електроустановок величина ΔР розраховується так:

,

де: Р₁, Р₂ - первинна і вторинна потужність, кВт;

• - коєфіцієнт корисної дії електродвигуна.

Витрати на планові ремонти, як правило, включають:

В_п = В_о + В_п + В_с + В_к

де: В_о - витрати на огляди, грн.;

В_п - витрати на поточні ремонти, грн.;

В_с - витрати на середні ремонти, грн.;

В_к - витрати на капітальні ремонти, грн.

Конкретні методики їх розрахунку залежать від системи технічного обслуговування і ремонту, що використовується в галузі-споживачі. Витрати на капітальний ремонт виробу в машинобудуванні можуть бути розраховані, наприклад, так:

Вк = К_кр * С_рек * R

де: К_кр – коефіцієнт враховує річну частину витрат на капітальний ремонт;

С_рек – собівартість капітального ремонту однієї ремонтної одиниці;

R – ремонтна складність виробу.

Витрати на непланові ремонти укрупнено можуть бути розраховані так:

В_н = С_н * П_н

де: С_н - середня вартість одного непланового ремонту (на практиці визначається спеціальними дослідженнями в експлуатації), грн.;

П_н - середнє число непланових ремонтів за рік (визначається надійністю виробу).

При експоненціальному законі розподілу відмов величина П_н може бути знайдена як:

,

де: Т - напрацювання виробу на відмову, год.

У КП витрати на планові і непланові ремонти прийняти у розмірі 15 % від ціни продажу виробу.

Амортизаційні відрахування при цьому визначаються по самому виробу як:

,

де: Ц_пр – ціна проектованого виробу;

К’ – супутні капітальні вкладення (за відсутності конкретних даних в якості К’ можуть бути взяті витрати на транспортування, монтаж і наладку виробу у розмірі 0,05 – 0,1 вартості виробу);

Н_а - норма амортизації на виріб (визначається з терміну служби виробу).

Збиток через відмови визначається надійністю і особливостями роботи виробу.