4.2. Нормативи якості паперу і його перевірка

Якість паперу оцінюється стандартними технічними показниками, що характеризують його споживчі й друкарсько-технологічні власти­вості. У складі цих показників маса 1 м² паперу, товщина, щільність, глад-кість поверхні, розривна довжина, міцність на злам, ступінь проклейки, білість, лінійна деформація при зволоженні, вологість, зольність, стійкість поверхні до вищипування, непрозорість, стійкість до впливу світла й ін.

Одні з названих показників нормуються для всіх видів паперу, інші - диференційовано, з урахуванням призначення й технології пере­робки паперу. Зупинимося лише на тих, котрі є певним орієнтиром на першому етапі роботи над книгою: маса 1 м², щільність, товщина, гладкість, міцність, проклейка, білість, рівномірність структури.

Нормативи маси 1 м² друкарського паперу змінюються від 50 до 240 г з перепадом 5-10 г. Допустимі коливання маси в обидва боки від номіналу не мають перевищувати 2-3 %. Чим вища якість паперу, тим менший інтерват зміни маси 1 м². Масу 1 м² паперу перевіряють за ГОСТ 13199-94. «Полуфабрикатьі волокнистьіе, бумага и картон. Метод определения массьі продукции площадью 1 м кв.» за допомогою вагів. Розмір проби 200 * 250 мм.

Товщина нормується для паперу з покриттям, тобто крейдяного. Для інших асортиментів паперу нормується щільність (об'ємна маса). Обидва показники оцінюють за ГОСТ 27015-86. «Бумага и картон. Методьі определения толщиньї, плотности и удельного обьема». Тов­щину вимірюють на товщиновимірі з точністю до 0,001 мм.

Щільність розраховують, ділячи масу 1 м² паперу в грамах на товщину аркуша паперу в мікрометрах. Щільність - кількість маси в одиниці об'єму - виражається в грамах на кубічний сантиметр. Це надзвичайно важливий структурний показник. Деякою мірою щільність характери­зує пористість паперу і його вбираючу здатність. Чим вища щільність, тим менша пористість і вбираюча здатність. При рівному ступені обробки щільність нижча у папері, що містить механічну деревну масу. Гак, щільність офсетного паперу № 1 складає 0,75-0,85 г/см³ а № 2 - 0,65-0,75 г/см³, ще нижча щільність газетного паперу - 0,57-0,60 г/см³.

Каландрування ущільнює структуру паперу. Щільність каланд- рованого чисто целюлозного паперу складає 0,85-0,95 г/см³, високо- каландрованого - 0,95-1,10 г/см³. Папір із щільністю вище 1,0 г/'см³ прийнято вважати підвищеної щільності, від 0,8 до 1,0 г/см³ - щільним, від 0,7 до 0,8 г/см³ - середньої щільності, від 0,6 до 0,7 г/см³ - зниженої й менше 0,5 г/см³ - пухкої з підвищеною пористістю. Для характеристи­ки пористої структури паперу іноді використовується поняття «пух­кість» - величина, зворотна щільності.

Гладкість паперу характеризує якість обробки її поверхні й певною мірою визначає її «роздільну здатність», тобто здатність передавати роздільно найтонші близько розташовані лінії, крапки та їхні комбінації. Оцінюється гладкість паперу за допомогою пневматичного апарата Бокка за ГОСТ 12795-97. «Бумага и картон. Метод определения гладкости (метод Бокка)». Характеристикою є час, необхідний для проходження певної кількості повітря між скляною відполірованою площиною та поверхнею паперу. Саме тому гладкість виражається в секундах. Чим більше часу потрібно для проходження повітря, чим щільніший контакт паперу зі скляною площиною, тим вища гладкість паперу. Показник низької гладкості 20 с і менше.

Регламентовані нормативи гладкості: для паперу машинної гладко­сті - 30-80 с, каландрованого - 100-250 с, висококаландрованого - 50-500 с, суперкаландрованого - від 900 с і вище.

Нижня межа гладкості лімітована роздільною здатністю матеріалу, верхня - швидкістю закріплення фарби.

Папір, як елемент книги, повинен мати певну міцність, щоб витри­мати великі навантаження у друкарській машині й особливо в паперо- провідній системі рулонних машин. Крім того, має бути гарантованою й міцність книг у процесі їхньої експлуатації. Якщо в друкарській машині папір зазнає навантаження в основному на розрив, то під час використання книги - на злам.

Міцність паперу на розрив прийнято характеризувати розривною довжиною. Так називають розрахункову довжину смужки паперу, при якій вона, будучи вільно підвішеною за один кінець, розірветься в точці підвішування від власної ваги. Виражають розривну довжину в метрах і визначають за допомогою динамометрів за ГОСТ 13525.1-79. «Полуфабрикатьі волокнистьіе, бумага и картон. Методьі определения прочности на разрьів и удлинения при растяжении».

Міцність паперу на злам характеризується кількістю подвійних перегинів, які може витримати папір до його розриву. Кількість под­війних перегинів визначають на фальцапараті за ГОСТ 13525.2-80. «ГІолуфабрикатьі волокнистьіе, бумага и картон. Метод определения прочности на излом при многократньїх перегибах».

Проклеюють друкарський папір для того, щоб зменшити чутливість його до вологи. Проклейка потрібна насамперед офсетному паперу, що піддається зволоженню в процесі друкування. Точне поєднання фарб під час багатоколірного друкування, стабільність лінійних розмірів, що забезпечує збереження графічної точності зображення, відсутність вищипування волокон з поверхні паперу при його взаємодії з фарбою пов'язані з певним ступенем проклейки паперу.

Ступінь проклейки оцінюють за ГОСТ 8049-62. «Бумага. Штриховой метод определения степени проклейки», наносячи на випробовуваний папір чорнилом ряд штрихів, що послідовно товщають. Ширина останнього штриха, що не розплився на папері й не пройшов на зворотній бік аркуша, визначає ступінь проклейки, виражену в міліметрах.

За діючими нормативами розрізнюють папір природної проклей­ки - менше 0,2.5 мм (папір газетний), малого ступеня проклейки - 0,25-0,75 мм (папір для глибокого друку), середнього ступеня проклей­ки - 0,8-1,20 мм (папір форзацний) і високого ступеня- 1,2-2,0 мм (папір офсетний, картографічний, палітурний).

Білість паперу - це властивість більш або менш розсіяно відбивати світло по всій видимій частині спектра. Ступінь білості визначається коефіцієнтом відбиття, тобто відношенням кількості розсіяно відбитого від паперу світла до кількості падаючого.

Білість паперу визначає контрастність друкованого зображення (його інтервал яскравості) і чистоту кольорів фарб, що використовують­ся для відтворення багатокольорових оригіналів. Оцінюється білість паперу відповідно до ГОСТ 7690-76. «Целлюл оза, бумага и картон. Метод определения белизньї» за допомогою фотометрів або спектрофотометрів і виражається у відсотках. Білість газетного паперу не перевищує 60 %, офсетного паперу - 83 %. Найбільш висока білість паперу (85-95%) досягається за допомогою спеціальних оптично відбілюючих речовин. З позицій зручності читання книги оптимальна білість паперу складає - 70-80 %.

Рівномірність структури паперового полотна оцінюють, розглядаючи папір на просвіт. Стандартної кількісної оцінки даного показника немає, однак у всіх стандартах на друкарський папір зазначається, що просвіт паперу має бути рівномірним. Якщо розглядати аркуш паперу на просвіт, то дуже часто можна легко виявити так звану «хмарність», обумовлену неоднаковою концентрацією волокон на різних ділянках паперу. На папері із сильно вираженою «хмарністю» друкарська фарба розподіляєть­ся нерівномірно, штрихові й растрові елементи виходять порваними, заливні фони - плямистими.