Юридична термінологія в латинській мові та її місце в сучасній правовій науці

Suum cuique

Кожному – своє,

кожному – те, що належить йому за правом,

кожному – на що заслуговує

(скорочене подання положення римського права,

яке з’явилося в Дігестах 1, 3 Юстініана)

Juris praecepta sunt haеc:

honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere.

Настанови закону полягають у наступному:

чесно жити, не ображати інших, кожному надавати те, на що він заслговує.

LECTIO 1

Нариси з історії юридичної латині

Предметом вивчення латинської мови за другим модулем є юридична тематика так званої «золотої латині», мови класичного періоду (І ст. до н. е. – І ст. н. е.). Цей період вважають часом найвищого розквіту римської науки, літератури та мистецтва. Латинська літературна мова досягає досконалості в промовах ораторів Гая Юлія Цезаря, Марка Тулія Цицерона, Плінія Секунда, історика Тіта Лівія. Розвивається та вдосконалюється політичне та судове красномовство, що виникло ще в докатонівський період, а оформилося за часів Цицерона, який підняв його до найвищого ступеню. Відомі промови Цицерона проти Катиліни (Катилінарії), проти Верраса (Веррини) є неперевершеним зразком римського ораторського мистецтва.

Період ранньої імперії, або принципата, виявився достатньо плідним для римської юриспруденції. У Римі сформувалися дві юридичні школи (Прокула і Сабіна), накопичилася солідна юридична література. Відома ціла низка римських юристів: Сальвій Юліан, Гай, Ювенцій Цельз, Секст Помпоній, Емілій Папініан. Повністю збереглася прославлена праця римського юриста ІІ ст. Гая, де закладено основні поняття римського цивільного права. Видатними юристами ІІІ ст. були Юлій Павел, Герeній Модестін, Доміцій Ульпіан, твори яких збереглися фрагментарно.

Післякласична доба розвитку латинської мови представлена головним чином творами історичного та філософського характеру.

Період пізньої імперії та абсолютної монархії характеризується загальним спадом економіки та культури. Римська юриспруденція цієї доби представлена різними кодексами (Грегоріана, Гермогеніана, Феодосія). З цієї епохи дійшов до нас П’ятикнижник Мойсея і римських законів. Відомі своєю законодавчою діяльністю імператори Діоклектіан і Костянтин. У V ст. святий Ієронім переклав латинською мовою текст Біблії, яка тримала назву Вульгата, тобто народна.

Результатом історичного розвитку правової науки римлян стала кодифікація всього римського законодавства, здійснена за Юстиніана під керівництвом Трибоніана, та отримала загальну назву Corpus iuris civīlis.

Це уложення римських законів стало основою законодавства для європейських народів. Воно складається з чотирьох частин: 1) імператорські укази (Codex Iustineaneus у 12 книгах), 2) витяг із творів правників (Digesta у 50 книгах), 3) керівництво правоведення (Institutiones у 4 книгах), новели (Novellae).

Після занепаду Римської Імперії починається середньовічна доба розвитку латинської мови, яка стає в країнах Західної Європи мовою міждержавного спілкування (дипломатії), освіти й судочинства.

Численні пам’ятки латинською мовою є основою для вивчення середньовічної доби Європи: варварські Правди, історичні хроніки, юридичні документи та формуляри. Найстародавнішою пам’яткою античного германського права є Салічна правда (V- VII ст.). Значне місце посідають також трактат Т. Брайтона Про закони та звичаї Англії (ХІІ ст.), Каролінська велич Чехії (XIV ст.), Формуляр судочинства Польщі (XVI ст.) та ін.

Римське цивільне право завдяки своїй абстрактності та унікальності, втративши риси національно обмеженого права, виявилося прийнятним для регулювання приватновласницьких і договірних відносин різних народів.

Так, принципами римського цивільного права користувалися у Франції та Німеччині. З початку XV століття до 1835 року Київ користувався Магдебурзьким правом і був вільним від управління та суду феодалів містом Київської Русі.

І нині за латинською мовою зберігається статус міжнародної в юриспруденції та інших галузях.

Вправи