2.4. Меркантилізм в економічній політиці уряду б. Хмельницького

Основним в економічній політиці Б. Хмельницького було се­лянське питання, тобто збереження козацьких прав. Крім того, уряд Б. Хмельницького вдавався до таких заходів:

• Звільнення з-під кріпацької залежності селян, які підкорялися безпосередньо гетьманській адміністрації.

• Звільнення міщанства від деяких феодальних повинностей і підвищення ролі самоуправління міст, що привело до зростання їхнього значення як центрів ремісництва і торгівлі.

• Сприяння розвитку мануфактур, цехової організації.

• Сприяння розвитку внутрішньої торгівлі за допомогою наказів про охорону купецьких прав.

• Заохочення зовнішньої торгівлі через звільнення від ввізного чи вивізного мита.

Отже, визнання Б. Хмельницьким активного державного втру­чання в регулювання господарської діяльності є свідченням використання елементів меркантилізму. Це дало можливість:

• Сприяти пожвавленню економіки.

• Розвивати товарно-грошові відносини.

• Зміцнити зовнішньоекономічні зв'язки.

Після Переяславської угоди проявилися її політичні наслідки: скасування політичних гетьманських здобутків, нове закріпачення селян, зміцнення абсолютизму, феодальні відносини і кріпацтво. Спочатку закріпачували селян, потім дрібне козацтво. Старшина сприяла царизму, хоч мала обмежене самоврядування. Посилився економічний і політичний гніт, з'явився чітко виражений режим терору і військової окупації України, держава втручалася в усі сфери господарювання. У 1722 році було створено Малоросійську колегію із сильними функціями управління. Незважаючи на це, в Україні розвивалася передова суспільно-економічна думка і національна свідомість. Істотний поштовх цьому дала політика Б. Хмельниць­кого, національну естафету якого перебрав І. Мазепа.

Після приходу І. Мазепи до влади Україна дедалі частіше вда­валася до звичних для неї торгових операцій із Західною Європою через балтійські порти та сухопутні шляхи. Промисловість Гетьман­щини розвивалася такими швидкими темпами, що 1700 року Мазепа навіть спеціально опікувався розширенням міжнародних зв'язків з питань українського господарювання, саме тоді затвердив головні сухопутні та водні шляхи.

Однак Петро І чинив Україні перешкоди не лише у спробах зміц­нити економічні зв'язки з Європою, наприклад, указом, за яким україн­ський експорт мав здійснюватися через Архангельськ. Таке примусове втягнення до російського ринку українського господарства спричинило, фактично, його розорення. Він також протистояв посиленню госпо­дарських контактів Лівобережної України з Правобережною та Слобожанщиною, тобто боявся створення єдиного економічного простору. Монарх розумів, що заходи Мазепи щодо інтеграції економіки України в Європу та створення українського капіталу можуть стати головною козирною картою у протистоянні натиску російського самодержавства.

Навколо Петра І було немало соратників, які намагалися зробити свій внесок у справу економічного життя Росії. Серед них (наш співвітчизник Феофан Прокопович) — Іван Тихонович Посошков (1652 — 1726 рр.) — оригінальний економіст-мислитель, який нама­гався вирішити гострі проблеми економіки.

І. Т. Посошков вийшов із сім'ї майстра ювелірних справ, сам був май­стром, потім служив на ґуральні, займався торговельно-промисловою діяльністю. Найпопулярніша його робота "Про бідність і багатство" (1724) була призначена для Петра І. У серпні 1725 р. Посошков був за­арештований і ув'язнений в Петропавлівську фортецю, де наступного року помер.

У книзі глибоко аналізується життя країни, її недоліки, містяться практичні рекомендації щодо їх усунення. Разом з тим, у ній розглядають­ся і теоретичні питання.