Тема 6. Епоха капіталізму вільної конкуренції (4 год.)

ЗАНЯТТЯ 6.1

1. Зародження політичної економії в Англії і у Франції.

1.1 Вільям Петті та його погляди.

1.2. П'єр Буагільбер - основоположник французької класичної політекономії

2. Фізіократи. Економічні погляди і "Економічна таблиця" Кене

1. Зародження політичної економії в Англії і у Франції.

1.1 Якщо в ранній період утвердження буржуазія вбачала джерела свого розвитку в колоніальних грабежах, загарбницьких війнах, практикуванні нееквівалентного обміну в міжнародній торгівлі, то згодом, на початку XVII ст., центр ваги економічних інтересів перемістився у сферу виробництва. Найшвидше це відбулося в Англії. Виробництво вийшло на перший план, а система протекціо­нізму стала йому перешкодою. На цьому грунті виникає критика поглядів меркантилістів, перш за все в Англії і Франції. Зароджу­ється нова економічна школа, яку пізніше назвуть класичною. Дже­рело багатства вбачалося не в обміні, а в праці.

В Англії ці події відбуваються на фоні таких економічних та соціальних процесів:

• Розвитку мануфактур в окремих галузях (у промисловості, сільському господарстві).

• Розквіту сільського господарства.

• Виникнення великого землеволодіння і пролетаризації селян.

• Буржуазної революції і встановлення буржуазного ладу.

• Переміщення капіталу із сфери обігу до сфери виробництва.

Отже, в Англії відбувається розклад меркантилізму і зароджу­ється класична політекономія. Першими авторами наукової політичної економії є У. Петті (Англія) і П. Буагільбер (Франція). Одного з них - У. Петті називають Колумбом політичної економії.

Як відомо, Колумб не збирався відкривати Америку, а лише шукав морський шлях до Індії. До кінця життя він не знав, що відкрив новий континент. Щось подібне сталося і з У. Петті, який, як всі економісти того часу, друкував памфлети, що переслідували конкретні, інколи навіть корисні, цілі. Найбільше, що він приписував собі - це винахід політичної арифметики (статистики). У цьому вбачали його основну заслугу і сучасники. Насправді він зробив дещо інше: своїми висловами, як і думками, про вартість, ренту, заробітну плату, розподіл праці і гроші він заклав підвалини наукової політичної економії. Це і є справжня "економічна Америка", відкрита новим Колумбом.

Основні праці В. Петті:

=> "Трактат про податки і збори", 1662 р.,

=> "Слово мудрим", 1664 р.,

=> "Політична анатомія Ірландії", 1672 р.,

=> "Політична арифметика", 1676 р.,

=» "Різне про гроші", 1682 р.

На відміну від меркантилістів, багатство, на думку У. Петті, утворюють не тільки дорогоцінні метали та камені, включаючи гроші, але і землі країни, будівлі, кораблі, товари і навіть домашня обстановка. Роздумуючи з цього приводу, він висловив дуже популярне і в наші дні переконання: "Праця - це батько і активний принцип багатства, а земля - його мати".

Для збільшення багатства країни У. Петті пропонував замість покарання тюремним ув'язненням ввести грошові штрафи, а "неплатоспроможних злодіїв" віддавати у "рабство", примушуючи працювати. Це означало, що багатство, всупереч думці меркантилістів, створюється насамперед працею і її результатами, тобто заперечувалась "особлива" роль грошей у господарському житті. Тому, уточнює У. Петті, якщо якась держава вдається до псування монет, це свідчить про її занепад, безчесну поведінку державника (царя, короля), зраду суспільній довірі до грошей.

Розвиваючи цю тезу, У. Петті звертає увагу на бездумність і невимогливість заборони вивезення грошей. Подібна дія держави рівнозначна, за його словами, забороні ввезення в країну імпортних товарів. У цих та інших роздумах У. Петті проявляє себе як прихильник кількісної теорії грошей, демонструючи розуміння закономірності про кількість грошей, необхідних для обігу. Водночас очевидна і його спрощена позиція щодо ролі грошей в економіці. З одного боку, кількісна теорія грошей дійсно показала, що "гроші самі по собі не констатують багатство", з іншого - У. Петті, а потім й інші автори класичної політичної економії, фокусуючи увагу виключно на ролі грошей як засобу обігу, не зрозуміли взаємозв'язку між товарним і грошовим ринком, що випливає з функції грошей як засобу збереження цінностей.

Тому багато в чому справедлива критика меркантилізму супроводжується в працях У. Петті і деякими тенденційними судженнями. Він, наприклад, цілком упереджено заперечує участь торгівлі і торговельного капіталу у створенні національного багатства, наполягаючи навіть на скороченні значної кількості купців. Останніх У. Петті порівнює з "гравцями", зайнятими розподілом "крові" і "поживних соків" держави, під якими розумів продукцію сільського господарства і промисловості.

Неприйняття меркантилістичних ідей відбилося у творчості У. Петті як у характеристиці суті багатства і шляхів його примноження, так і в намаганнях виявити природу походження вартості товарів і причин, що впливають на рівень їх цінності на ринку.

Ціноутворювальні фактори і вартість.Між міновою вартістю, величина якої визначається затратами праці, і реальною ринковою ціною багато посередницьких ланцюгів, які безмірно ускладнюють процес ціноутворення. З надзвичайною прозірливістю У. Петті називає ціноутворювальні фактори, з якими доводиться рахуватися сучасним економістам і плановикам, - це вплив товарів-замінників, товарів-новинок, мод, традицій споживання.

В одній з теорій говориться, що вартість товару створюється працею, витраченою на видобуток срібла, і є його "природною ціною"; вартість же товарів, визначена прирівнюванням до вартості срібла, є їх "дійсною ринковою ціною". "Якщо хто-небудь може добути з перуанського грунту і доставити в Лондон одну унцію срібла за час, протягом якого можна виробити один бушель хліба, то перша являє собою природну ціну другого". Інша проголошує, що вартість товару зумовлена участю в її створенні праці і землі. Або, як висловився сам У. Петті, "нам слід би говорити: вартість корабля чи сюртука дорівнює вартості такої-то і такої-то кількості землі, такої-то і такої-то кількості праці, тому що обидва - і корабель, і сюртук - вироблені землею і людською працею". Як бачимо, в У. Петті в основі ціни товару - у кожному із трактувань її - лежить тільки витратний підхід.

Теорія заробітної плати

Заробітну плату У. Петті зводив до мінімуму засобів існування. "Закон мав би забезпечувати робітнику тільки засоби до життя, тому що якщо йому дозволяють отримувати вдвоє більше, то він працює вдвічі менше, ніж міг би працювати і став би працювати, а це для суспільства означає втрату такої ж кількості праці". Пізніше його погляди будуть поділяти й інші представники "класичної школи", наприклад Д. Рікардо і Т. Мальтус. І хоч ця теза сама по собі сумнівна, однак заслуга У. Петті полягає в тому, що він підходить до проблеми зарплати економічно, прагне об'єктивно визначити її величину. У. Петті розуміє, що вартість, створена працею робітника, - це зовсім інша величина і, як правило, значно більша. Ця різниця і є джерелом додаткової вартості, яка у нього виступає у вигляді ренти.

Прибуток підприємців і землевласників охарактеризований У. Петті за допомогою, як уже зазначалося, уніфікованого ним по суті поняття "рента". Зокрема, називаючи ренту із землі різницею між вартістю хліба і витратами на його виробництво (витрати на насіння і утримання робітника), він підмінив цим терміном таке поняття, як прибуток фермера. Процент, або грошову ренту, У. Петті виводив із земельної ренти. Вдаючись до спрощення, він заявив, що цей показник має дорівнювати "ренті із такої-то кількості землі, яка може бути куплена на наявні, чи дані в позику гроші за умови повної суспільної безпеки".

Про ціну землі, статистику і теорію грошей. Ще в одному прикладі У. Петті веде мову про одну з форм прояву земельної ренти, зумовленої місцезнаходженням земельної ділянки і ринку. При цьому він робить висновок:".. .Таким чином, поблизу населених пунктів, для харчування населення яких потрібні великі райони, землі не тільки приносять на цій основі більш високу ренту, але й коштують більшої суми річних рент, ніж земля цілком такої ж якості, але яка знаходиться в більш віддалених місцях..." Тим самим У. Петті зачепив ще одну проблему, пов'язану з визначенням ціни землі. Однак і тут учений задовольняється тільки поверхневою характеристикою, твердячи наступне: "Майже завжди одночасно живуть тільки три члени безперервного ряду низхідних потемків (дід, батько і син)... Тому,- робить висновок У. Петті,- я сприймаю, що сума річних рент, яка становить вартість даної ділянки землі, дорівнює природній за тривалістю життя трьох таких осіб. У нас в Англії цей термін дорівнює приблизно двадцяти одному року. Тому і вартість землі дорівнює приблизно такій самій сумі річних рент". Водночас підхід У. Петті до визначення ціни землі має окремі переваги, закладені в його ідеї про взаємозв'язок позикового процента і ренти землі за рік. На це вказував К. Маркс. Подібні думки ми знаходимо і у Й. Шумпетера.

Політична арифметика У. Петті була прообразом статистики, а його метод пророкував низку важливих напрямів у економічній науці. Він прозірливо писав про важливість вирахування національного доходу і національного багатства країни - показників, які відіграють у сучасній статистиці та економіці важливу роль. У. Петті вперше здійснив підрахунки національного багатства Англії. Хоч у своїх підрахунках він знехтував часткою нагромадженого багатства, яка іде на капіталовкладення - у будівлі, устаткування, на поліпшення землі і т.д., але із його починань виросла сучасна система національних рахунків, що дозволяють в узагальненій формі судити з певним ступенем точності про обсяг виробництва в даній країні, про те, як вироблена продукція розподіляється на споживання, нагромадження та експорт, які доходи основних класів і груп у суспільстві і т.д.

У. Петті одним із перших висловив ідею про наявність в економіці об'єктивних, пізнавальних закономірностей, які він порівнював із законами природи і тому називав природними законами. Це був великий крок уперед у розвитку політичної економії: вона отримала наукову базу.

У. Петті трактує гроші як особливий товар, що виконує функції загального еквівалента. Вартість його, як і всіх товарів, створюється працею, а мінова вартість кількісно визначається розмірами трудових витрат у добуванні дорогоцінних металів порівняно з витратами в інших сферах виробництва. Кількість необхідних для обігу грошей визначається розмірами торговельно-платіжного обігу, тобто в остаточному підсумку - кількістю реалізованих товарів, їх цінами і частотою обігу грошових одиниць в різних угодах (швидкістю обігу). Повноцінні гроші можуть бути у певних межах замінені паперовими грішми, випущеними банком.

Теорія грошей і кредитів протягом наступних двох століть здебільшого розвивалася в рамках цих ідей, висловлених У. Петті, або у полеміці з ними.

Петті вперше запропонував новий метод дослідження, перейшовши від опису явищ до їх аналізу, намагався з'ясувати причинно-наслідкові зв'язки різних процесів. Він вперше ввів поняття двоїстої ціни: природної і політичної ціни товару (в основу ринкової ціни товару покладено природну ціну товару, яку визначають затратами пра­ці). Безпосереднім джерелом вартості Петті вважає лише працю, затрачену на добування цінних металів. Вартість інших товарів ви­значають через обмін. Пізніше Петті приходить до розуміння того, що на вартість товару впливають дві величини: праця і земля. Він пише, що праця є батьком багатства, а земля - його матір'ю. Отже, джерелом багатства є праця і природа.