- •1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення і його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Структура філософського знання.
- •6. Співвідношення філософських і загальнонаукових методів.
- •7. Діалектика та метафізика як філософські методи.
- •8. Основні функції філософії.
- •9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •10. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
- •11. Особливості філософської думки у Стародавній Індії та Стародавньому Китаї.
- •12. Філософія Античності: загальна характеристика.
- •13. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.
- •14. Особливості філософії епохи Відродження.
- •15. Філософія Нового часу.
- •16. Класична німецька філософія.
- •17. Своєрідність філософії українського духу.
- •18. Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •19. “Філософська антропологія” як напрямок сучасної філософії.
- •20. Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •21. “Філософія життя”: загальна характеристика.
- •22. Філософські ідеї психоаналізу.
- •23. Герменевтика як напрям сучасної філософії.
- •24. Філософські ідеї структуралізму.
- •25. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.
- •26. Структура світогляду.
- •27. Історичні типи світогляду.
- •28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
- •29. Основні рівні буття.
- •30. Філософський зміст категорії “матерія”.
- •31. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- •32. Некласична онтологія: загальна характеристика.
- •33. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- •34. Поняття природи.
- •35. Народонаселення як природне явище.
- •36. Поняття біосфери і ноосфери.
- •37. Поняття глобалізації та форми її існування.
- •38. Глобальні проблеми сучасності.
- •39. Екологічні проблеми і шляхи їх розв’язання.
- •40. Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини.
- •41. Співвідношення понять “людина”, “індивід”, “особа”, “особистість”, “індивідуальність”.
- •42. Проблема визначення сутності людини.
- •43. Проблема сенсу життя людини.
- •44. Проблема свободи і відповідальності.
- •45. Свідомість як найвища форма відображення.
- •46. Феноменологічна концепція свідомості.
- •47. Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.
- •48. Евристична і творча функції інтуїції.
- •49. Рівні і форми суспільної свідомості.
- •50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме. (див. Пит. 22)
- •51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.
- •52. Гносеологія та епістемологія.
- •53. Можливості та межі пізнавального процесу.
- •54. Проблема істини в теорії пізнання.
- •55. Абсолютність і відносність як властивості істини.
- •56. Проблема критеріїв істини.
- •57. Істина і правда.
- •58. Поняття методу і методології.
- •59. Основні форми наукового пізнання.
- •60. Мова як засіб комунікації та пізнання.
- •61. Функції мови.
- •62. Поліструктурність мови.
- •63. Поняття соціокультурної комунікації.
- •64. Об’єкт і предмет філософії історії.
- •65. Періодизація історії та її критерії.
- •66. Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67. Поняття суспільного і соціального у філософії.
- •68. Основні характеристики суспільства.
- •69. Соціальна структура суспільства.
- •70. Сім’я як соціальна ланка суспільства.
- •71. Нація як соціокультурний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації суспільства.
- •73. Рушійні сили та суб’єкти соціального процесу.
- •74. Дух, душа і духовність: особливості взаємозв’язку.
- •75. Цінності як ядро духовного світу.
- •76. Гуманізм філософії.
- •77. Поняття філософії економіки.
- •78. Поняття суспільного виробництва та його різновиди.
- •79. Поняття власності і її форм.
- •80. Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- •81. Поняття політики.
- •82. Поняття політичної системи та її структури.
- •83. Держава – складова політичної організації суспільства.
- •84. Правова держава і громадянське суспільство: поняття, проблеми формування і розвитку.
- •85. Поняття культури.
- •86. Масова культура, контркультура і антикультура.
- •87. Поняття цивілізації.
- •88. Традиції і новаторство в культурі.
- •89. Співвідношення національного і загальнолюдського у культурі.
- •90. Поняття міжкультурної комунікації.
88. Традиції і новаторство в культурі.
Слід зазначити, що як у діяльності, так і в культурі провести межу між ціннісним і технологічним вимірами можна лише умовно.
Традиційним підходом до розгляду культури, її структурних складових є виділення культури матеріальної і духовної. Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріального виробництва та його результати, те, що задовольняє матеріальні потреби людей. До духовної культури належить вся сфера людської свідомості та духовного виробництва (індивідуального, масового, спеціалізованого). Найдетальніше культура аналізується з погляду структури і характеру суспільних відносин. У цьому випадку виділяються, наприклад, культура політична, моральна, правова, міжособистісна та інші.
Ще одним важливим аспектом вивчення змісту та форм буття культури є її зіставлення з цивілізацією, а також через співвідношення національного і загальнолюдського у ній. Традиції і новаторство в культурі - два взаємопов'язані процеси її існування і розвитку. Культура характеризується безперервністю розвитку. Основою цього служить спосіб людського буття - діяльність, тобто постійне, активне творче перетворення людиною зовнішнього та внутрішнього світу. Як і діяльність, виробництво, культура характеризується створенням нового і відтворення старого.
Новаторство в культурі - це її творчий бік, створення нового, того чого раніше не було у матеріальному і духовному житті суспільства. Прогресивний розвиток культури забезпечується новаторством, як тенденцією до створення досконалішого, гармонійного. Новаторство збагачує існуючу матеріальну і духовну культуру, відкидає архаїчне, віджиле. Проте розвиток культури відбувається лише у тому разі, коли використовується досвід попередніх поколінь, є історична спадкоємність чи традиції. Як складовий момент культури, альтернативною іншій її складовій - традиції. Традиція у перекладі з латини означає "передача". Її сутність як соціального явища виражена в тому, що вона є основним механізмом соціального і культурного успадкування. За допомогою традицій зберігається не лише матеріальний і духовний досвід попередніх поколінь, але і відтворюється найцінніше в культурній спадщині, що має загальне значення для представників того чи іншого суспільства. Тому культуру можна розглядати як безперервний процес взаємодії, взаємопроникнення новаційного і традиційного.
89. Співвідношення національного і загальнолюдського у культурі.
Вирішення проблеми співвідношення національного і загальнолюдського в культурі залежить від конкретної філософської інтерпретації багатьох інших проблем, зокрема єдності та багатомаїття світової історії, сутності суспільного прогресу, природи національного, співвідношення змісту і форми в культурі.
У соціальній філософії існують різні трактування співвідношення національного та загальнолюдського у суспільному розвитку та культурі. З них полярними, альтернативними є концепції " лінійного " розвитку світової історії, загальнолюдського начала в культурі та концепції циклічності (культурно - історичних типів).
Уперше проблема співвідношення національного і загальнолюдського в історії та культурі була висунута у філософії історії Г.Гегеля, який створив класичну для західноєвропейського мислення XIX - XX століть концепції єдності людської історії. Через аналіз розвитку форм духовного життя та його вищої, за Гегелем, реальної "самосвідомості народу", німецький філософ не тільки показав глибоку спадкоємність між культурами різних століть і епох, але і спробував розкрити діалектику загальнолюдського у її конкретно - історичному вияві (національному).
За Гегелем, всесвітня історія - це процес спрямованого розвитку, розгортання духовності, усвідомлення свободи через культуру окремих народів. Людська історія, як драбина, кожен шабель якої є стадією прогресу загальнолюдських основ культури.
Загальнолюдське Гегель порівнює з культурою окремих народів. З цього погляду всі вони поділяються на два типи.
1. Всесвітньо - історичні, які в основах своєї життєдіяльності, культурі "містять загальний принцип", тобто роблять відчутний внесок у культуру людства, особливо духовну.
2.Народи, які позбавленні у своєму матеріальному, духовному бутті загальнолюдських засад. У кращому випадку вони - історичне тло і для розвитку людства не мають ніякого значення.
У своїх симпатіях Гегель європоцентрист. Віддаючи данину світогляду епохи, він, як і переважна більшість представників суспільствознавство XIX суспільства, розглядає світовий розвиток лише як становлення стандартів західноєвропейської культури. "Прогрес, - стверджує Гегель, - здійснюється лише завдяки кавказькій расі" (в термінології того часу індоєвропейська мовна група. - В.В.) та її головній складовій - європейцями"
Коли не брати до уваги політичні мотиви такої інтерпретації, то слід зазначити, що в плані теоретичних уявлень такі трактування були закономірні, бо однією з основних ідей соціальної філософії XVIII - XIX ст. був месіанізм. Домінував погляд на національне як на окрему, самостійну функцію загальнолюдського. Багато філософів вважали, що кожен народ "має свої призначення . здійснення лише однієї сторони всього діяння в цілому". Суб’єктивізм в оцінці сутності цього цілого (загальнолюдського) призводив до поділу народів та їхніх культур для історії на необхідні (із загальнолюдським змістом) і непотрібні (національно самобутні). У цьому розумінні історія людства та культури уподібнювалися землеробству, де загальновизнаним є те, що бур'яни заважають розвитку культурних рослин і тому їх слід виполювати.
Альтернативним соціально - філософським підходом у розумінні співвідношення національного та загальнолюдського в культурі є концепція культурно - історичних типів.
Характерна для цього напрямку ідея про те, що людське суспільство, світова історія - це лише співіснування у часі та просторі декількох самостійних, невзаємопов'язаних між собою національно - особливих культур, в основі яких лежить духовна життєдіяльність одного або кількох етнічно споріднених народів. Кожна з них неповторна, замкнута, розвивається лише на власному ґрунті, без якихось відчутних зовнішніх впливів. Більше того, роль фактора спадкоємності у розвитку кожної культури оцінювалася як негативне явище, що руйнує її цілісність та унікальність.
Основний теоретичний акцент у концепціях цього напрямку робився на розкритті духовного багатства людського суспільства, значущості та неповторності національних культур. Відповідно до цього підходу "загальносвітовим законом» є те, що кожна культура має неповторні потенційні можливості й національне більш всесвітньо історичне, ніж загальнолюдське.
Новий гуманістичний зміст цих концепцій виразився у тому, що в соціально - філософське знання на зміну дослідженням безликої логіки історичної необхідності, законів історії прийшло вивчення творчої діяльності народів у всій її неповторності. Уподібнення світової історії творчості - концептуальна вісь цього напряму. Крізь призму сутності творчої діяльності у ньому визначаються основні поняття. Так, культура трактується як процес творчості.
Цінність культури тлумачиться не як відповідність якимось визнаним вищим стандартам, а як її унікальність, неповторність, самобутність і здатність набувати нових рис. Під смертю культури розуміють творче "старіння", "апатію", атрофію творчого потенціалу.
Незважаючи на зовнішні відмінності між двома розглянутими альтернативними трактуваннями національного та загальнолюдського в культурі, у них чимало спільного. Однією з таких спільних точок є те, що фактично - загальнолюдське ототожнюється з національним. У концепціях культурно - історичних типів, тобто циклічності, загальнолюдське - це сукупність національних культур.
Однією з причин ототожнення національного і загальнолюдського в культурі було те, що останнє ще з часів концепцій італійського філософа Дж. Віко розглядалося переважно як духовна культура.
У соціально - філософських концепціях матеріалістичної орієнтації співвідношення національного і загальнолюдського в культурі розглядається як вся життєдіяльність людей та її результати, як єдність матеріальної та духовної культури.
Відповідно до такої інтерпретації культури національне та загальнолюдське у ній розглядається як діалектична єдність. Сама національна культура трактується ширше і не зводяться до національно - особливого, тобто етнічної неповторності. Тому визначити співвідношення національного і загальнолюдського можна лише за допомогою поняття національної культури. Її слід вважати "процесом становлення і розкриття сутності людської цивілізації у конкретному народі (нації) упродовж усієї цієї історії", а також "сукупністю матеріальних і духовних цінностей, створених як самим народом, так і запозичених в інших народів і використовуваних народом у своєму розвитку".
Таким чином, національна культура - це поєднання загальнолюдського та етнічно неповторного ( національно - особливого )
Загальнолюдське характеризує не лише загальне в культурі різних народів, а насамперед соціальність людини та її буття. Той соціальний зміст матеріальної та духовної діяльності, культуру, яка є сутністю людини та її життєдіяльності.
Національне, як етнічно неповторне, в культурі історично мінливе. На ранніх стадіях розвитку суспільства воно домінувало, бо тоді на культуру людських спільностей (виробничу діяльність, соціальні цикли, побут, обряди, вірування, мову і т.д.) суттєвий вплив справило середовище проживання, обмежені і локальні контакти з іншими спільностями. З дальшим розвитком, особливо із становленням промислового суспільства, розширюється і посилюється матеріальна і духовна взаємодія і взаємозбагачення культур, відбувається інтеграція життя націй у єдине світове ціле. Причому не лише у сферах економіки, політики, а й у духовному житті, науці, мистецтві, інформатиці і т. д.
Цю тенденцію становлення єдиного людства і культури точно сформулював відомий французький мислитель Теєр де Шартен: "Упродовж кількох поколінь навколо нас виникли різні економічні і культурні зв'язки, що збільшуються у геометричній прогресії. Тепер крім хліба . кожна людина щоденно вимагає свою порцію заліза, міді та бавовни, свою порцію електрики, нафти і радію, свою порцію відкриттів, кіно та міжнародних новин. Тепер уже не звичайну ниву . а всю Землю потрібно, щоб забезпечували кожного з нас . Людина не має майбутнього . поза її об'єднанням з іншими людьми"