Соціально-культурні бар’єри.

Такого роду бар’єри своєю причиною мають різного роду соціально-культурні відмінності між партнерами по спілкуванню: соціальні (селянин, інтелігент) , політичні (різна мета, способи її досягнення), релігійні, професійні відмінності, що приводять до різної інтерпретації тих чи інших понять. Бар’єром може бути само сприйняття партнера по спілкування як людини певної професії, певної національності, статі і віку як носія певних духовних, моральних цінностей. Велике значення для виникнення бар’єру відіграє авторитетність комунікатора в очах реципієнта.

БАР’ЄРИ ВІДНОШЕННЯ 1) ЕСТЕТИЧНИЙ бар’єр - пов’язаний із зовнішнім виглядом партнера по спілкуванню: до елегантно одягненої людини значно більше довіри, ніж до людини з неохайним зовнішнім виглядом; 2) ЕМОЦІЙНИЙ бар’єр - краще сприймаються люди і інформація, що виходить від них, доброзичливі, відкриті, емоційно зрівноважені, ніж роздратовані чи похмурі; 3) МОРАЛЬНИЙ бар’єр - виникає між людьми з різними етичними нормами і цінностями, із протилежними оцінками моральної сторони різного роду вчинків і поведінки людей; 4) МОТИВАЦІЙНИЙ бар’єр - виникає між партнерами по спілкуванню у разі неспівпадіння мотивів їхньої поведінки у спільній діяльності (у одного - бажання виграти самому, у іншого - створити атмосферу співробітництва); 5) ВЛАСНЕ БАР’ЄР ВІДНОШЕННЯ - наявність симпатії чи антипатії до партнера, упередженість проти нього і т.д, будуть також впливати на адекватність сприймання інформації, що надходить від партнера.

Розглядаючи сутність явища психологічних бар’єрів, слід зауважити, що будь-який психологічний бар’єр - це перш за все ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ, який вибудовує реципієнт на шляху інформації, що надходить до нього, це опір до чужого психологічного впливу.

Р і в н і о б м і н у і н ф о р м а ц і є ю.

У процесі спілкування обмін інформацією між учасниками здійснюється на двох рівнях – ВЕРБАЛЬНОМУ і НЕВЕРБАЛЬНОМУ.

На вербальному рівні основним засобом передачі інформації є людська мова, однак у спілкування, окрім цього універсального знакового засобу залучені і інші знакові системи, які називають невербальною комунікацією. До них належать:

1. Оптико - кінестетична система - містить зовнішній вигляд і виразні рухи людини - жести, міміку, пози, походку і т.ін. Вони є свого роду дзеркалом, на яке спроектовані емоційні реакції людини, які ніби " зчитуються" у процесі спілкування. Сюди ж можна віднести і контакт очей. Варто зауважити, що значна частин людського спілкування розгортається у підводній частині "комунікативного айсбергу" - у невербальній області спілкування.

2. Акустична система - до неї належать: забарвлення голосу комунікатора (тембр, висота, гучність), інтонації, темп мови, фразування і логічні наголоси. Важливе значення мають і різі вкраплення у мову - паузи, покашлювання, сміх та ін.

ПЕРЦЕПТИВНА СТОРОНА СПІЛКУВАННЯ

Сприймання однією людиною іншої у процесі спілкування умовно може бути назване перцептивною стороною спілкування. Сам процес сприймання називають СОЦІАЛЬНОЮ ПЕРЦЕПЦІЄЮ, яка відрізняється від чисто когнітивного, психічного перцептивного процесу, що являє собою відображення зовнішніх властивостей людини, наявністю ОЦІНОЧНОГО КОМПОНЕНТУ з формуванням до людини, що сприймається ЕМОЦІЙНОГО СТАВЛЕННЯ і ПОВЕДІНКОВИХ СТРАТЕГІЙ.

Іншими словами, у ході соціальної перцепції здійснюється емоційна оцінка іншого, прагнення зрозуміти причини його вчинків, прогнозувати його поведінку і створити власну поведінкову стратегію.

Найважливіші функції соціальної перцепції - пізнання іншого (партнера) і пізнання себе у процесі спілкування.

Виділяють два головних аспекти вивчення соціальної перцепції. Один пов’язаний з вивченням ПСИХОЛОГІЧНИХ і СОЦІАЛЬНИХ особливостей СУБ’ЄКТА і ОБ’ЄКТА сприймання, другий - з аналізом МЕХАНІЗМІВ МІЖОСОБИСТІСНОГО ВІДОБРАЖЕННЯ.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ спостерігача (СУБ’ЄКТА) є достатньо дослідженими у соціальній психології. У особливостях сприймання і оцінці людей один одним мають значення індивідуальні, статеві, вікові, професійні і статево-рольові відмінності. Внутрішні психологічні і соціальні установки сприймання ніби "запускають" певну схему соціальної перцепції. Відомі чотири установки людини по відношенню до інших, що відбиваються на позиції, яку вона займає у процесі спілкування.

1. Я - о’кей, ви - о’кей.

2. Я - о’кей, ви - не о’кей.

3. Я - не о’кей, ви - о’кей.

4. Я - не о’кей, ви - не о’кей.

Оптимальною є лише перша установка, яка позволяє будувати спілкування за діалогічним принципом.

Виявлено, що діти, наприклад, розпізнають експресію по міміці, потім їм стає доступним аналіз емоцій через жести і взаємини інших людей.

Педагоги досить сильно орієнтовані на мову партнера по спілкуванню, а наприклад, хореографи, спортивні тренери, у першу чергу помічають фізичну будову людини.

Що стосується ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ОБЄКТА сприймання, тобто людини, яка сприймається, в ній найбільш суттєвими властивостями є наступні: вираз обличчя (міміка), способи вираження почуттів (експресія), жести і пози, оформлення зовнішнього виду (одяг, зачіска) і особливості голосу і мови.

МЕХАНІЗМИ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕРЦЕПЦІЇ

Говорять про існування механізмів, що забезпечують пізнання і розуміння іншої людини, самого себе у процесі спілкування з ним і прогнозування вчинків партнера по спілкуванню.

М е х а н і з м и п і з н а н н я і н ш о г о.

До механізмів пізнання іншого належать ІДЕНТИФІКАЦІЯ, ЕМПА- ТІЯ, АТРАКЦІЯ і СТЕРЕОТИПІЗАЦІЯ.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ - це уподоблення себе іншому, яке здійснюється шляхом спроби поставити себе на його місце. Ідентифікація є механізмом соціалізації (про це була мова вище) і має велике значення на певному віковому етапі (підлітковий вік), коли при ідентифікації з іншим засвоюються його норми, цінності, поведінка.

У процесі спілкування механізми ідентифікації використовуються тим адекватніше, чим багатший досвід того, хто сприймає. Однак, слід пам’ятати, що ідентифікація може бути пов’язана із механізмом психологічного захисту, відомим під назвою "проекція", коли іншому приписуються власні мотиви поведінки, які можуть не стосуватися даної людини. Йдеться лише про необхідність усвідомленого ставлення до сприймання і оцінки іншої людини.

ЕМПАТІЯ може визначатись як здатність співпереживати іншій людині, відчувати її внутрішній стан. Емпатія має емоційний і раціональний компонент. Емоційний компонент пов’язаний із здатністю зараження емоцією (коли хтось сміється, стає весело, коли хтось плаче - сумно). Раціональний компонент емпатії передбачає розуміння людини в її ситуації, розуміння того, що відбувається з нею, як вона оцінює оточуючий світ. Емпатія тим вища, чим краще людина здатна уявити собі те, як одна і та ж сама подія може бути сприйнята різними людьми. Емпатія є необхідною професійною якістю психологів, педагогів, соціальних працівників.

АТРАКЦІЯ (буквально - залучення) - особлива форма пізнання іншого, яка грунтується на формуванні по відношенню до партнера стійкого позитивного почуття, в наслідок чого, він стає відвертим, щирим і тим самим з’являється можливість краще його пізнати.

СТЕРЕОТИПІЗАЦІЯ - це приписування партнеру по спілкуванню психологічних характеристик за певними ознаками (зовнішнім виглядом, професією, національністю, тощо).

Наприклад, відомі етнічні стереотипи, в яких англійці уявляються як чопорні і худорляві, французи - легковажні, італійці - ексцентричні і т.п.

Механізм стереотипізації виконує важливу функцію спрощення і скорочення процесу сприймання іншої людини. Стереотип може розглядатись як інструмент "грубого настройки" , що позволяє "економити" психічні ресурси. Однак, у разі надмірного використання його як засіб пізнання інших людей, він приведе до виникнення упереджень і суттєвих спотворень об’єктивної ситуації.

У процесі тривалого спілкування стосунки між людьми стають надто індивідуальними, що важко піддаються будь-якій схематизації, у той час як на перших етапах основна роль відводиться різним стійким схемам сприймання вчинків і почуттів іншої людини. Тут велику роль відіграють стереотипи, що сформувались у процесі минулого життя.

Відомі три найбільш типові схеми ФОРМУВАННЯ ПЕРШОГО ВРАЖЕННЯ. Кожна схема "запускається" певним фактором, так чи інакше присутнім у ситуації знайомства: фактором ПЕРЕВАГИ, фактором ПРИВАБЛИВОСТІ партнера, фактором ВІДНОШЕННЯ (ставлення ) до спостерігача.

Перша схема спрацьовує тоді, коли партнер сприймається як таки, що переважає іншого за певним фактором, наприклад, розумом чи зростом. Суть того, що відбувається, полягає у тому, що партнер починає оцінюватись і по інших значущих параметрах значно вище, тобто здійснюється його загальна особистісна переоцінка. Після цього, спостерігач, імовірно, займе не вигідну для себе у спілкуванні позицію "знизу".

Друга схема пов’язана із сприйняттям партнера як надзвичайно привабливого зовні. Помилка привабливості полягає у тому, що зовні привабливу людину переоцінюють і за іншими важливими для них психологічними і соціальними параметрами. Експерименти показують, що більш гарних по фотознімках людей оцінюють як більш впевнених у собі, щасливих і щирих, а гарних жінок мужчини були схильні вважати більш турботливими і порядними.

Третя схема запускається, коли партнер по спілкуванню надто добре ставиться до спостерігача (комунікатора) або розділяє з ним певні важливі для нього ідеї. Такий партнер оцінюється значно вище і по інших показниках.

М е х а н і з м п і з н а н н я с е б е.

Механізм самопізнання називають СОЦІАЛЬНОЮ РЕФЛЕКСІЄЮ. Це здатність людини уявити собі, як вона сприймається партнером по спілкуванню. Важливо підкреслити, що повнота уявлень людини про саму себе у значній мірі визначається багатством її уявлень про інших людей, широтою і різноманітністю її соціальних контактів, що позволяють проаналізувати ставлення до себе з боку різних партнерів по спілкуванню.

Запорукою пізнання себе є відкритість іншим людям.

М е х а н і з м и п р о г н о з у в а н н я п о в е д і н к и п а р т н е р а.

Універсальним механізмом інтерпретації вчинків і почуттів іншої людини є механізм КАУЗАЛЬНОЇ АТРИБУЦІЇ або причинної інтерпретації.

Через те, що людина у процесі спілкування майже ніколи не володіє повною інформацією, їй доводиться формувати свій прогноз на основі припущень про можливі причини, інакше кажучи, приписувати іншому певні мотиви і підстави тих чи інших дій і реакцій.

Не дивлячись на те, що цей процес сугубо індивідуальний, дослідження позволили встановити ряд закономірностей, відповідностями з якими розгортається каузальна атрибуція.

1. У кожної людини є свої "улюблені" схеми причинності, тобто звичні способи пояснень чужої поведінки. За цією ознакою люди поділяються на тих, хто у будь-якій ситуації схильні знаходити конкретного винуватця того, що сталося - це ОСОБИСТІСНА атрибуція. Є люди із ОБСТАВИННОЮ атрибуцією, схильні звинувачувати обставини, не шукаючи конкретного винуватця. На кінець є люди із схильністю до СТИМУЛЬНОЇ атрибуції, коли людина бачить причину того, що сталося у самому предметі (ваза впала, бо погано стояла) чи у людині (сам винен, що загубив річ), з якою щось сталося.

2. Успіх люди частіше приписують собі, а невдачі обставинам.

3. Характер приписування залежить від міри участі людини у обговорюваній події.

4. Із зростанням важкості тієї події, що сталася, люди схильні переходити від обставинної і стимульної атрибуції до особистісної (шукати причину в усвідомлених діях особистості).

Вивчення феномена каузальної атрибуції позволяє краще уявити собі сам процес формування оцінки і ставлення до партнера по спілкуванню.

ІНТЕРАКИВНИЙ АСПЕКТ СПІЛКУВАННЯ

У процесі спілкування між партнерами відбувається певна взаємодія. тобто кожен партнер прагне досягнути певної мети, має певні наміри і мотиви, застосовує певні стратегії поведінки.

Інтерактивний аспект власне відображає мотиви і стратегії поведінки партнерів по спілкуванню.

Виділяють п’ять стратегій поведінки, яким приписуються певні внутрішні мотиви.

1. Стратегія "протидія", коли партнер орієнтований на досягнення власної мети без врахування інтересів і мети іншого партнера. Мотивом у даному випадку може бути прагнення максимізації власного виграшу.

2. Стратегія "поступливість", орієнтована на реалізацію мотива альтруїзму - максимізації виграшу іншого, це нехтування власними інтересами заради інтересів партнера.

3. Стратегія "уникання" полягає у втечі від контакту, одним із мотивів якої може бути втрата власної мети заради мінімізації виграшу іншого.

4. Стратегія "співробітництво" спрямована на повне задоволення учасниками взаємодії своїх соціальних потреб. Ця стратегія позволяє реалізувати один із двох мотивів соціальної поведінки людини - мотив кооперації або мотив конкуренції.

5. Стратегія "компроміс" - позволяє реалізувати мотив мінімізації відмінностей у виграшах. Суть цієї стратегії у неповному досягненні мети партнерами заради умовної рівності.

.ПСИХОЛОГІЯ ГРУПИ

ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ГРУПИ

Особистість формується у процесі включення її у діяльність різних груп, починаючи від сім’ї, шкільного класу, дворових компаній, гуртків, різних навчальних груп і, закінчуючи різними трудовими групами, членом яких буває людина на протязі життя. Тому неможливо дослідити процес розвитку особистості, не звертаючись до аналізу тих груп, у які включена особистість.

Група не є простою сумою людей, що її складають, вона являє собою самостійне цілісне соціальне утворення із своїми власними характеристиками, що не зводяться до індивідуальних характеристик її членів, своєю історією розвитку і закономірностями життєдіяльності.

Група - це самостійний суб’єкт діяльності, що може бути розглянутий з точки зору своїх властивостей, процесів і структур.

Уся сукупність параметрів, що характеризують групу, може бути розділена на ВЛАСНІ характеристики групи і характеристики, що визначають ПОЛОЖЕННЯ ЛЮДИНИ в групі. До власних характеристик належать: композиція (склад) групи, структура, групові процеси.

Кількісний склад групи називають РОЗМІРОМ, індивідуальний - КОМПОЗИЦІЄЮ.

КОМПОЗИЦІЯ групи - це сукупність характеристик членів групи, важливих з точки зору аналізу групи як цілого. Наприклад, чисельність групи, її віковий або статевий склад, національність або соціальне положення членів групи, успішність навчання (для шкільного класу чи студентської групи) і т.п.

СТРУКТУРА групи розглядається з точки зору тих функцій, які виконують окремі члени групи, а також з точки зору міжособистісних стосунків у ній. Виділяють СОЦІОМЕТРИЧНУ структуру (структуру надання переваг різним членам групи), структуру ВЛАДИ і КОМУНІКАТИВНУ структуру.

Структуру офіційних відносин називають КАНАЛАМИ КОМУНІКАЦІЇ. зміст неофіційних - ПСИХОЛОГІЧНИМ КЛІМАТОМ.

До ГРУПОВИХ ПРОЦЕСІВ належать такі показники динаміки групи як процес РОЗВИТКУ і ЗГУРТУВАННЯ групи, процес ГРУПОВОГО ТИСКУ, процес ПРИЙНЯТТЯ ГРУПОВОГО РІШЕННЯ.

Положення особистості у системі групових відносин характеризується її СТАТУСОМ і виконуваними ролями.

СТАТУС (позиція - це сукупність психологічних характеристик, що задається людині, які визначають її місце у групі і те, як її будуть сприймати інші члени групи.

Статус реалізується через СИСТЕМУ РОЛЕЙ, тобто різних функцій, які людина повинна виконувати у відповідності до свого положення у групі.

По відношенню до кожного члена групи є СИСТЕМА СПОДІВАНЬ стосовно його поведінки. Система сподівань будується на основі ГРУПОВИХ НОРМ і правил і контролюється через систему групових санкцій: поведінка, що відповідає зразку - схвалюється, невідповідна - карається групою.

ГРУПОВІ НОРМИ - це загальні правила поведінки, яких дотримується члени групи.

КЛАСИФІКАЦІЯ ГРУП

Групи ділять на ВЕЛИКІ і МАЛІ. До ВЕЛИКИХ належать як випадково виникаючі спільності типу натовпу, публіки, аудиторії, так і тривало існуючі історично обумовлені стійкі утворення, такі як етнічні, професійні, соціальні групи.

Під впливом великих груп формуються норми, цінності і спрямованість різних малих груп. Великі групи опосередковано, через малі соціальні утворення впливають на формування мікросоціуму і самої особистості.

МАЛА соціальна група - це малочисельна за складом (від 2-3-х до 30-40-ка чоловік) група, члени якої об’єднані спільною метою і знаходяться у безпосередньому особистісному контакті.

Групи ще ділять на УМОВНІ або НОМІНАЛЬНІ і РЕАЛЬНІ. УМОВНІ групи об’єднують людей, що не входять у склад ні однієї малої групи, Такі групи виділяють для порівнянь результатів досліджень у реальних групах.

РЕАЛЬНІ групи - це дійсно існуючі об’єднання людей, що повністю відповідають визначенню малої групи.

Малі групи розділяють на ПРИРОДНІ ЛАБОРАТОРНІ. ПРИРОДНІ - це ті, що складаються самі по собі, незалежно від бажання експериментатора. Вони виникають і існують, виходячи із потреб суспільства або включених у ці групи людей.

ЛАБОРАТОРНІ групи створюються експериментатором з метою проведення певного наукового дослідження, перевірки висунутої гіпотези.

ПРИРОДНІ групи поділяються на ФОРМАЛЬНІ і НЕФОРМАЛЬНІ або офіційні і неофіційні.

ФОРМАЛЬНІ групи створюються і існують в рамках визнаних організацій; мита формальних груп задаються ззовні, на основі завдань, що стоять перед організацією, якій дана група належить.

НЕФОРІАЛЬНІ групи виникають поза формальними або всередині формальних груп частіше на основі особистих інтересів їх учасників. Мета неформальних груп може співпадати або не співпадати з метою офіційних організацій.

Усі природні групи можна поділити на ВИСОКОРОЗВИНУТІ і СЛАБОРОЗВИНУТІ. ВИСОКОРОЗВИНУТІ групи характеризуються достатньою психологічною згуртованістю, налагодженими діловими і особистими стосунками, сформованою структурою взаємодії, чітким розподілом обов’язків, наявністю визнаних лідерів, ефективною сумісною діяльністю. Слаборозвинуті групи не відповідають названим характеристикам.

Ще малі групи поділяються не РЕФЕРЕНТНІ і НЕРЕФЕРЕНТНІ.

РЕФЕРЕНТНА - це будь-яка реальна чи умовна група, до якої людина добровільно себе зараховує або членом якої хотіла би стати, норми, цінності, мету якої вона розділяє і вважає їх значущими зразками для наслідування.

Іншими словами, РЕФЕРЕНТНА група - це та група, норми і цінності якої людина розділяє, прагне їх дотримуватись і прагне їм відповідати.

НЕРЕФЕРЕНТНОЮ вважається така мала група, психологія і поведінка якої є чужою і байдужою для індивіда.

Можуть ще існувати АНТИРЕФЕРЕНТНІ групи - ті, що є зовсім не сприйнятні для індивіда, яких він відкидає і осуджує.

Розглянемо детальніше деякі характеристики групи.

СОЦІОМЕТРИЧНА СТРУКТУРА ГРУПИ.

Ця назва походить від діагностичного методу, запропонованого відомим психологом Я.Л. Морено, що застосовується для визначення статусної структури групи або статусної ієрархії. Сам метод полягає у тому, що у групі проводиться анонімне анкетування, через яке з’ясовується система внутригрупових стосунків з наданням переваг різним членам групи. Анкета містить питання типу:" З ким би ви хотіли працювати в парі?", "До кого б ви звернулись з питанням професійного характеру?", "Кому б ви довірили свої особисті проблеми?" і т.п. Може бути анкета, що передбачає негативні вибори, наприклад: "Кому б ви не довірили свою душевну таємницю?" чи "Кого б ви не запросили до себе на день народження?". В результаті обробки даних такого роду опитування виявляється соціометрична структура групи, в якій визначаються наступні статуси або ролі її членів:

- соціометричні "зірки" - це ті, яким надають найбільше переваг, тобто вони за різні свої якості подобаються майже усім членам групи;

- високостатусні, середньостатусні і низькостатусні члени групи, що визначаються за числом позитивних виборів і, що не мають великої кількості негативних виборів;

- ізольовані - це члени групи, у яких відсутні будь-які вибори, як позитивні, так і негативні;

- нехтувані - це члені групи, що мають велику кількість негативних виборів і невелику кількість позитивних виборів;

- відкидувані - ті, що не мають ні одного позитивного вибору, а тільки негативні.

Однак соціометрія ще не дає точного уявлення про систему емоційних стосунків у групі, тому важливою характеристикою є взаємність емоційних виборів. Так, у члена групи може бути тільки один позитивний вибір, але якщо він взаємний, ця людина може відчувати себе достатньо впевнено, навіть комфортніше за того, який має достатньо позитивних виборів, але сам є орієнтованим на інших. Це ж стосується і "зірки", для якої також важливими є взаємні вибори.

Важливо звертати увагу на систему відкидувань у групі, яка сильно пов’язана з груповими нормами, іншими словам, важливо розуміти, кого у цій групі не люблять і за що.

Слід підкреслити, що соціометричний статус члена групи є величиною досить стійкою. Він не тільки зберігається у даній групі, але й нерідко "переходить" з людиною у іншу групу. Можливо, це стається тому, що людини якби звикає виконувати ролі, приписані їй її постійним статусним положенням. У поведінці закріплюються певні звичні форми реагування на слова і вчинки інших. Їх видають і несвідомі форми поведінки, і міміка, і пози і інші невербальні реакції. Члени групи вловлюють запропонований їм образ і починають підігравати.

Існують ще інші назви або класифікації статусних ролей: лідер, пролідер, який залюбки виконує його вказівки і реалізує його наміри, можуть бути ролі "козла відпущення" або "білої ворони".

Фактори, що впливають на величину статусу члена групи: 1. Зовнішній вигляд (фізична привабливість).2. Успіхи у провідній діяльності.4. Особисті професійні якості розумова обдарованість. 5.Декотрі властивості темпераменту (комунікабельність, низька тривожність, стабільність нервової системи). Крім того, у кожній групі є своя система якостей, які нею схвалюються.

У процесі розвитку групи її статусна система ієрархій нерідко змінюється.

Не зважаючи на тенденцію статусу до збереження, для розвитку особистості корисною є зміна статусу, тому що це забезпечує більшу соціальну гнучкість, дає можливість проміряти на себе різні соціальні маски, побувати в різних внутрішніх групових ролях. Наприклад, постійна роль "зірки" при усій її привабливості робить людину вразливою і беззахисною перед неминучими змінами. Крім того, людина може стати ніби "соціально сліпою", не маючи необхідності прислуховуватись і приглядатись до різних людей, може бути не в стані стати на їх незатишне місце.

Безсумнівна і уся небезпека стійкого знаходження людини в ролі нехтуваного або ізольованого, що забарвлює її досвід взаємодії з людьми у незмінно понурі тони.

Питання статусної динаміки групи є неоднозначним з точки зору сприймання членами групи своїх статусів, тобто свого об’єктивного становища у системі групових виборів (статусів). Як правило найменш адекватно сприймають і оцінюють свою групову роль крайні статусні категорії: "зірки" з одного боку і "нехтувані" і "відкидувані" - з іншого. Високо і середньо статусні члени групи як правило не мають труднощів із визначенням тих, хто, на їх думку, вибирає їх, а хто - ні. Неадекватне сприйняття крайньо статусних членів свого становища, імовірно, пояснюється "захистом" від негативної інформації, а також низькою соціальною рефлексією, що частково і пояснює їх статусне становище (це особливо стосується відкидуваних та ізольованих).

Важливим є питання про ставлення людини до свого статусу. Принаймні, думка, що ізольованому чи нехтуваному є погано у своєму статусі, а "зірці" - неодмінно добре - є безпідставною. У різних групах можна зустріти "зірок", які не зовсім задовільно оцінюють свій статус через недостатність, як вони вважають, уваги до себе, і нехтуваних, які цілком задоволені своїм становищем. Це і може пояснюватись різними причинами. Наприклад, нехтуваний може бути не зацікавленим у даній групі, мати іншу групу, де його цінують і приймають, розділяють його цінності. Іншою причиною може бути те, що він звик посідати у групах таке місце, іншого не знає, і йому не хочеться витрачати сили на його завоювання. У будь-якому випадку, до питання зміни статусу необхідно підходити дуже обережно.

У разі дискомфортного стану члена групи у зв’язку із своїм статусом, необхідно розібратися у психологічних причинах цього явища і у відповідності до них будувати стратегію його зміни. Головною умовою, що забезпечує динаміку статусів членів групи є створення різноманітних форм групових діяльностей, що вимагали б перерозподілу функцій і обов’язків, різних форм управління, розкриття і реалізації різних можливостей і ресурсів членів групи. Це надало б усім членам групи можливість знайти діяльність, що підвищує їх групову роль і тим самим змінює ставлення до нього інших учасників групової взаємодії. Наприклад, для зміни статусу члена групи можна доручити роботу вивисокостатусним і низькостатусним членам групи. Очевидно, що велика частин успіху дістанеться "зірці", однак, можна не сумніватись, що відблиск її слави впаде і на помічника, внаслідок чого його роль у групі може змінитися; інформування групи про можливу успішність її низькоста- тусного члена у інших сферах його діяльності також може сприяти позитивній динаміці його статусу.

СТРУКТУРА СОЦІАЛЬНОЇ ВЛАДИ У МАЛІЙ ГРУПІ.

Це система взаємного розташування членів групи в залежності від їх здатності чинити вплив у групі. Соціальна влада у групі реалізується у різних формах, найбільш вивчені з яких ФЕНОМКН ЛІДЕРСТВА і КЕРІВНИЦТВА. Вони мають різну природу: КЕРІВНИЦТВО - це вплив соціально зафіксованої формальної природи, а під ЛІДЕРСТВОМ розуміється спонтанне виникаючий всередині групи психологічний вплив одного члена на інших.

Розглянемо ФЕНОМЕН ЛІДЕРСТВА. ЛІДЕР є найбільш активним носієм і виразником групових норм. Лідером стає той, чиї установки і орієнтації стають референтними, тобто вихідними еталонами для усіх або більшості членів групи. Важливо зазначити, що "зірка" не завжди буває лідером, хоча лідер у деяких групах може одночасно бути і "зіркою" і лідером. Це пояснюється відмінністю механізмів, що лежать в основі лідерської позиції і високого соціометричного статусу. Так, "зірка" може бути охарактеризована як "душа групи", центр її емоційного притягання. Це людина, до якої тягнуться у спілкуванні, почуваючи себе комфортно пору з нею. Лідер - це особа, наділена владою, що має авторитет, право на вплив і оцінку.

Разом з тим, лідерство у групі є настільки багатогранним, що можуть бути виділені види лідерства, надто близькі за своїми завданнями до соціометричної "зірки".

В и д и л і д е р с т в а. Типологія лідерства здійснюється найчастіше у відповідності до видів групової діяльності. Розрізняють ІНСТРУМЕНТАЛЬНИХ і ЕКСПРЕСИВНИХ лідерів. ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ лідери орієнтовані на виконання групою її цільових функцій, заради яких вона і була створена, він забезпечує управління групою у цьому процесі. ЕКСПРЕСИВНІ лідери орієнтовані на підтримку групи як єдиного цілого, на її розвиток і згуртування, забезпечення позитивного внутрішнього клімату групи, її стабільності. Важливо відзначити, що суміщення обидвох лідерських орієнтацій в одній особі є неможливим або принаймні ускладненим, по-скільки лідер, орієнтований, наприклад, на завдання групи, вимушений йти на погіршення стосунків із членами групи, якими загальногрупові цілі повністю чи частково не приймаються. Лідерам експресивного типу, спрямованому на інтереси окремих осіб і їх стосунки, доводиться займатися покращанням стосунків іноді всупереч загальній меті і завданню.

Всередині кожного типу лідерства може бути більш глибока диференціація лідерських ролей. Наприклад, ІНСТРУМЕНАЛЬНИЙ лідер може бути: лідером - ОРГАНІЗАТОРОМ, лідером - ІНІЦІАТОТРОМ, лідером - ЕРУДИТОМ, лідером - МАЙСТЕРОМ, лідером - СКЕПТИКОМ і т.п.. Серед ЕКСПРЕСИВНИХ лідерів існують: лідер ЕМОЦІЙНОГО НАПРУЖЕННЯ.(соціометрична "зірка"), лідер ЕМОЦІЙНОГО НАСТРОЮ і т.д.

У цілому, чим вище рівень розвитку групи, тим більше у ній може бути проявів процесів лідерського впливу.

КЕРІВНИЦТВО - інша форма реалізації соціального керівництва у малій групі. КЕРІВНИЦТВО можна визначити як процес управління групою, що здійснюється керівником як посередником соціального контролю і влади на основі правових повноважень і норм більш широкої соціальної спільноти, у яку включена дана мала група.

Керівництво і лідерство вирішують однопорядкові близькі завдання: стимулювання групи, націлювання її на виконання певних завдань, пошук засобів для їх ефективного рішення, однак лідерство являє собою психологічну характеристику поведінки певних членів групи, а керівництво є соціальною характеристикою відносин в групі, перш за все, з точки зору розподілу ролей керівництва-підлеглості.

Основним інструментом психологічного впливу керівника на групу є його авторитет.

До факторів, що впливають на міру авторитетності керівника можна віднести наступні:

1) організаторський потенціал – вміння організувати сумісну діяльність, розподілити обов’язки тощо; 2) мотиваційний потенціал – вміння зацікавити людей, створити у них мотивацію; 3) ціннісна спрямованість –просоціальна, гуманна чи, навпаки, жорстка, технократична, а то й антисоціальна; 4) стиль керівництва - авторитарний, демократичний, ліберальний, а якщо за двохтипною моделлю, то – директивний чи кооперативний; 5) деякі особистісні особливості - харизма.

ХАРАКТЕРИСТИКА ГРУПОВИХ ПРОЦЕСІВ.

ПРОЦЕС ГРУПОВОГО ТИСКУ.

Груповий тиск на члена групи виникає у ситуації недотримання ним групових норм, - неписаних правил, що напрацьовані групою, прийняті більшістю, які регулюють стосунки між членами групи.

Можливі чотири варіанти ставлення члена групи до групових норм.

Свідоме вільне прийняття норм і цінностей групи.

Вимушене їх прийняття під загрозою санкцій групи – конформізм як соціальне пристосуванство, що супроводжується внутрішнім конфліктом: ззовні демонструється одне, а всередині - протилежне (не плутати з конформністю як здатністю особистості дійсно змінювати свою точку зору на користь групи).

Демонстрація стихійного антагонізму по відношенню до групи.

Усвідомлене відкидування групових норм з врахуванням усіх можливих наслідків аж до виходу із групи.