Розділ 3. Планування сільських населених місць

Районне планування сільських адміністративних районів має враховувати пропозиції щодо оптимізації розмірів господарства, розміщення промислових комплексів, чисельності населення, розселення, вибору території для розміщення перспективних населених пунктів, організації системи культурно – побутового обслуговування населення, капітального будівництва та організації будівельних баз, інженерного обладнання території, транспорту, зв’язку, меліорації та інших заходів внутрішньо – районного характеру.

При складанні схем районних планів сільських адміністративних районів розробляють перелік і проекти розміщення в межах району основних виробничих його центрів, у тому числі ремонтно – технічних станцій, центральних садиб, тваринницьких ферм, підприємств для збереження і первинної переробки сільськогосподарської продукції, для виробництва будівельних матеріалів.

Метою районного планування сільських районів є раціональне розміщення в їх межах і кожного господарства населених пунктів, промислових комплексів підприємства для зберігання і переробки сільськогосподарської продукції, шляхів, водогосподарських об’єктів і різноманітних інженерних споруд.

Основою для складання схем районних планів є інженерно – економічні умови району, його ресурси, сучасний стан виробництва і перспективи.

Вихідними матеріалами для складання схем районних планів є урядові рішення про розвиток та інтенсифікацію сільського господарства, схеми розвитку і розміщення продуктивних сил економічного району, планування області, районних планів суміжних районів, генеральні плани міст і приміських зон, завдання до складання схеми районних планів, а також інструкції та рекомендації щодо складання схем.

Схеми районних планів складають у кількох варіантах і в результаті їх техніко – економічного аналізу визначають найекономічніший.

Основними етапами складання схеми районного планування сільських адміністративних районів є:

• встановлення меж району;

• організації території району;

• розміщення будівельних баз виробничого призначення;

• визначення форм розселення і розмірів населених пунктів;

• розміщення підприємств і закладів культурно – побутового та комунального обслуговування;

• розміщення виробничих баз і підприємств сільського будівництва;

• інженерне устаткування і благоустрій території району.

Розселення, як відомо оцінюється регіональними відмінностями в густоті населення, співвідношенням чисельності міських і сільських жителів, інтенсивності зміни кількості жителів сільських і міських населених пунктів тощо. В свою чергу, просторові зрушення в порайонній організації виробництва та інших видах трудової діяльності мають прямий вплив на форми й територіальні особливості розселення людей, в значній мірі зумовлюють інтенсивність і напрям постійних і маятникових міграцій, призводять до зміни в питомій вазі міських і сільських жителів у всьому населенні України та її областей.

Дія цих чинників у конкретних регіонах має свої особливості і загальний стан демо процесів утворює мозаїчну картину як у кількісному так і в якісному плані. Дослідження цієї картини дають змогу визначити, за рахунок яких регіонів і в якому напрямку розгортаються процеси відтворення населення. До того ж ситуація в окремих регіонах може стати базою, на якій грунтуватимуться моделі майбутнього стійкого відтворення народу України в цілому та певних регіонів зокрема, формування демополітики держави.

На території України чітко виділяється дія трьох чинників, що впливають на розміщення населення, в тому числі міського. Найважливішим є соціально – економічний чинник, тобто розміщення продуктивних сил, що впливає на виникнення міст і значний приплив населення до них. Так, міське населення з 1913 до 1994 р. зросло у 5,2 раза, а сільське зменшилось у 1,7 раза. Тепер в Україні 445 міст та 909 селищ міського типу. Між цими двома видами поселень є істотна відмінність. Містом, в Україні, вважають населений пункт, який виконує промислові, транспортні, культурно – торгові та адміністративні функції, а населення складається переважно з робітників, службовців та їхніх сімей. Міста поділяють на економічні (промислові, транспортні, торгово – розподільні) та неекономічні (адміністративні, рекреаційні та ін.).

Соціально – економічний розвиток суспільства, індивідуалізація, зміни в структурі праці зумовлюють зростаючу концентрацію населення в містах. За 1940 – 1991 роки, наприклад, кількість міських жителів України зросла з 14,0 до 35,1 млн. чол., тоді як кількість сільського населення скоротилась з 27,0 до 16,8 млн. чол. (при збільшенні чисельності всього населення з 41,3 до 51,9 або на 10,6 млн. чол.).

Планування сільських поселень в Україні групове, одно вуличне, ланцюгове, регулярне, у вигляді присілків і хуторів. Села тісно пов’язані між собою різними виробничими, адміністративними, управлінськими, культурно – побутовими зв”язками, що зумовлюють різні системи розселення. В Україні існує єдина система розселення, в основу якої покладено адміністративно, виробниче, та культурно – побутові важелі з центру держави – Києва. Виділяють такі регіональні міжобласні системи розселення: Центральну, Західну, Північно – Східну і Південну, а іноді ще і Подільську.

Однак на території України є 24 обласні системи розселення. Це сукупність міських і сільських поселень, об’єднаних навколо обласних центрів і ними керованих.

Розукрупнення сільських населених пунктів – процес об’єктивний. Людність абсолютної більшості сіл зменшилась насамперед у результаті відпливу сільського населення в міста. Результати досліджень показують, що в багатьох областях України, перш за все західної її частини, малі села практично не ліквідовуються: населення багатьох з них зростає швидкими темпами. Отже, твердження про інтенсивний відплив у міста сільських жителів, які проживають в невеликих селах, не підтверджуються. У ряді випадків міграція населення з великих сіл більш інтенсивна, ніж з малих.

Зміни в сільському розселенні, як бачимо з наведених показників, відбуваються відносно невисокими темпами. В той же час загальна тенденція цих змін досить чітко відобраажає об’єктивні процеси, що мають місце останнім часом у сільському розселенні.

При вивченні регіональних особливостей сільського розселення в умовах інтенсивного відпливу сільських жителів у міста важливе значення має й визначення стійкості (життєздатності) різних розмірних категорій сільських поселень. При цьому враховувалися як показники масовості таких сіл, так і показники відносно стабільної чисельності їх населення, оскільки беруть до уваги найбільш типові залежності. Наприклад, певна розмірна категорія сільських населених пунктів як за кількістю так і за чисельністю населення може видатися, порівняно з іншим, найбільш стабільною. Тим часом питома вага цієї розмірної категорії (за чисельністю сіл) становить тільки 1% від загальної кількості населених пунктів області, в цих поселеннях проживає лише 1% сільських жителів.

Поняття „стійкості”, „перспективності” зовсім не означає, що з найбільш масових і відносно стабільних за кількістю населення сіл жителі не вибувають в інші поселення, переважно в міські. За сучасних умов такий процес цілком закономірний для сільських населених пунктів усіх розмірів, в тому числі і для тих, які відносяться до категорії найбільш стійких. Однак відплив з них населення відбувається менш інтенсивно, причому чисельна рівновага частково забезпечується за рахунок мігрантів, які прибувають з інших населених пунктів. Отже, такі відносно стабільні за чисельністю жителів села є досить важливими „орієнтирами” при визначенні найбільш прийнятних їх розмірів.

Проектування нових населених пунктів для життя не проводиться. Існуючий населений пункт задовольняє вимоги нормального існування культурно – господарського центра. Всі члени сільськогосподарського підприємства забезпечені житловою площею та присадибними ділянками.

Територія села захищена від впливу переважаючих вітрів, присадибні ділянки не затоплюються весняними водами, грунти на території села придатні для зелених насаджень і дозволяють виконувати будівельні роботи. глибина залягання грунтових вод не менше 3м. На території забудови села не було кладовища, скотомогильників та звалищ.

Населений пункт розташований в центрі масиву земель зв’язаних автомобільними дорогами з іншими населеними пунктами, має будинки для культурно – побутового обслуговування населення.

Зведена земельна ділянка для збільшення території житлових кварталів. На території села розташована ферма та господарські двори, ділянка школи та кладовища. Площа присадибної ділянки . будинок культури, сільська рада, магазин – входять в площу житсових кварталів. Загальна площа населеного пункту_________32___