Розділ 11. Перенесення проекту в натуру

Перенесення проекту в натуру (на місцевість) – це процес протилежний зйомці. Він полягає у закріпленні на місцевості меж запроектованих доріг та ділянок. При роботах землеустрою потрібна відповідна точність зйомки, проектування та перенесення в натуру. Опорними точками для перенесення проекту в натуру є : точки теодолітного ходу, прокладених в основному по межах землекористування; при графічному і механічному методах проектування – також чітко виражені на плані точки місцевості. Варто до початку роботу з перенесення проекту в натуру оглянути місцевість і визначити стан межових знаків, а в разі потреби поновити їх:

1. вимірювання стрічкою;

2. прокладання теодолітного ходу 9теодолітом та мірною стрічкою);

3. графічно – мензулою.

Застосування того чи іншого методу залежить від:

• методу проектування;

• топографічних умов місцевості;

• типу проектних ліній (прямі або криволінійні);

• плоанового матеріалу, використаного для проектування.

Перенесення мірною стрічкою вживають за умови відкритої місцевості, коли проектні лінії опираються на тверді точки та чіткі межі контурів місцевості.

Прокладання теодолітних ходів проводиться за таких умов:

• на закритій місцевості;

• межі контурів ситуації нечіткі;

• проектні межі складаються з ламаних ліній, через що необхідно будувати на місцевості кути за допомогою теодоліта.

Графічний метод застосування:

• в сухий період року;

• коли проект складено на плані мензульної або аерофотозйомки.

Робота з перенесення проекту в натуру складається з трьох стадій:

1. Огляд місцевості;

2. Підготовка даних для роботи в полі;

3. Польові вимірювання та закріплення польових точок.

В результаті огляду місцевості обирають метод та порядок виконання польових вимірювань. Підготовка даних полягає у виготовленні робочого креслення на копії плану (восківці). На кожному аркуші восківки треба скопіювати лише частину складеного проекту, з розрахунку роботи в полі на протязі двох – трьох робочих днів. На креслення наносять вихідні та проектні точки, головні елементи ситуації, межі землекористування та проектні лінії.

При аналітичному методі проектування записують величину кутів меж проектними лініями та лініями опори і довжину всіх ліній (з матеріалів обчислення). Вихідні та проектні лінії повинні утворювати теодолітні ходи з твердими на кінцевих точках (з записаними величинами прилеглих кутів з твердими точками).

При графічному методі проектування на креслення наносять вихідні точки для проектування і основні контури ситуації. Циркулем, за допомогою масштабної лінійки, визначають довжину проектних ліній, яку записують на креслення (при цьому треба врахувати деформацію плану), а транспортиром вимірюють кути між лініями.

Існуючі елементи плану викреслюють на восківці тушшю чорного кольору, проектні – червоного. Довжина відрізків між межами ділянок вписується вздовж цих відрізків – збоку ділянок, до яких вони належать. Виміри до меж ділянок записують сумарним підсумком по ходу.

При складанні креслення проробляють маршрут руху виконання польових вимірів і зазначають його відповідною позначкою.

Перенесення проекту лише за допомогою міроної стрічки складається з вимірювання довжини проектної лінії і відкладення проектних відрізків. Під час вимірювання виникає лінійна нев’язка, величина якої не повинна перевищувати: якщо довжина всієї лінії обчислена аналітично – 1 : 1000 довжина лінії, якщо ж графічним методом (кінцеві точки лінії – контурні точки) – 0,7 мм на плані.

Проектні точки на лінії закріплюють кілками. Отримана лінійна нев’язка розподіляється пропорційно на всі відрізки між проектними точками; точки переміщуються та замінюються стовпами. Перенесення проекту прокладання теодолітного ходу виконується теодолітом та мірною стрічкою між двома твердими точками, з вимірюванням на початковій точці прилеглого кута між твердою лінією.

Послідовно встановлюються всі проектні точки, які входять до ходу, та закріплюють дерев’яними кілками.

Після вимірювань одержують лінійну нев’язку – віддаль між центром кінцевої твердої точки до останнього кілка. Допустима величина лінійної нев’язки – 1 : 1000 периметра найменшого замкненого полігона, частиною якого є прокладений хід. Бусоллю вимірюють румб лінії нев’язки. Методом паралельних ліній виправляють положення всіх встановлених проектних точок ходу, які замінюються стовпами, з насипанням курганів.

Якщо кутові та лінійні елементи теодолітного ходу одержані графічним методом (кути – виміряні транспортиром, довжина лінії – циркулем та масштабною лінійкою), допустима лінійна нев’язка становить 1 : 200 довжини ходу.

Проект, виконаний графічним методом, який не можна перенести в натуру лише за допомогою стрічки, переноситься на мензулі. Для цього планшет мензульної зйомки або фото план накладають на тверду основу. На план наносять всі опорні та проектні точки.

На мензулі проектні точки визначають з твердих та перехідних точок, а також з точок мензульних ходів, які прокладають між твердими точками. В цьому випадку лінійна нев’язка розподіляється на всі лінії ходу методом паралельних ліній (допустима нев’язка – 1 : 200 периметра ходу). Після перенесення проекту на місцевість між перехідними точками стрічкою вимірюється довжина ліній.

Вимірювання довжини ліній при перенесенні в натуру доцільно виконувати світловіддалеміром.

Встановлені межові знаки закріплюють:

а) залізобетонними стовпами;

б) дерев’яними стовпами довжиною 130 – 150 см, діаметром 15 – 20 см;

в) кам’яними валунами з вибитим центром.

Вверх знака повинен бути вище поверхні землі на 30 см. Навкруги знака насипають курган і викопують канаву (глибина – 30 см, ширина – 40 – 50 см), радіусом біля метра. Межі полів бажано проорювати плугом.

Перенесення проекту в натуру оформляється як окремий вид роботи з землеустрою. Потім складають технічний звіт, до якого входять:

1. Пояснювальна записка;

2. Додатки до неї;

3. Графічні матеріали.

Пояснювальна записка складається з розділів:

1. Загальні відомості (назва проектної організації, час розробки проекту та перенесення його в натуру, виконавці робіт);

2. Технічні методи та точність перенесення проекту в натуру (методи перенесення проекту в натуру; інструменти для виконання польових вимірів; опорні точки для виконання робіт; розходження даних розбивочних креслень з вимірами в натурі; межові знаки на межах проектних ділянок);

3. Об’єм виконання роботи (довжина проектних ходів; елементи проекту, винесені на місцевість; кількість межових знаків).

Додатки до пояснювальної записки містять:

1. Завдання на виконання робіт з перенесення проекту внутрігосподарського землеустрою в натуру (за підписами начальника відділу проектного інституту та головного інженера проекту);

2. акт про перенесення проекту в натуру (зазначено об’єм виконаних робіт за підписами землевпорядника та представника підприємства замовника);

3. Акт польової зйомки робіт (за підписом головного інженера проекту).

Графічні матеріали містять:

- креслення розбивки в натурі проекту (копія проектного плану землеустрою, на який виписані геодезичні дані для визначення в натурі проектних меж та елементів складеного проекту з зазаначенням проектних ділянок).

В натуру виносять всі запроектовані елементи проекту – межі полів сівозмін, польові дороги, лісосмуги всіх типів, фермерських господарств, пасовища. Основою для виноса проекту в натуру є межові знаки меж землекористувачів СВК „Надія” та населеного пункту Нове.

Після перенесення проекту в натуру проводять перевірку виконання робіт та складають Акт втілення проекту в життя.