5.2. Тектонічні рухи земної кори

Процеси гороутворення вивчає наука тектоніка, а всі рухи Земної кори, пов'язані з цими процесами, називають тектонічними. Тектонічні рухи призводять звичайно до зміни положення шарів гірських порід, що утворилися і мали горизонтальне (непорушене) залягання. Усі тектонічні рухи поділяють на коливання (епейрогенічні) та дислокаційні (орогенічні).

Коливальні рухи розглядалися вище. Це повільні (0...3 см/рік) вертикальні переміщення блоків земної кори в межах великих регіонів; вони зберігають свою спрямованість протягом десятків і сотень мільйонів років, зумовлюють формування геосинклінальних западин і накопичення в них осадових порід, утворення таких же порід на платформах, коли ті занурюються нижче рівня моря. Завдяки таким рухам виникають гірські споруди; загалом коливальні рухи сформували земну кору.

Розрізняють коливальні рухи давні (минулих геологічних періодів), новітні та сучасні.

Коливальні рухи минулих періодів позначаються у перервах відкладення осадів, у зміні складу шарів як у вертикальному, так і в горизонтальному напрямках, перерозподілі межі суша - море. В районах підняття море відступає (регресія моря), при опусканні поверхні море наступає (трансгресія моря), тут накопичуються морські осади.

Новітні коливальні рухи відносяться до неогену та кінця палеогену. Свідоцтвом їх прояву є морські тераси, затоплені морем гирла річок з утворенням лиманів, підняття та опусканні русел річок. Так, у недалекому минулому Англія та Ірландія не розділялися протоками від континенту Європи, а складали з ним одне ціле. Внаслідок опускання місцевості сюди прийшло море, деякі старовинні портові міста опинилися на морському дні. Храм Сераписа на побережжі Неаполітанської затоки, що був збудований 2000 років тому, внаслідок опускання в ХШ сторіччі опинився на глибині 5,7 м, а потім, у ХVII віці знову був на суші; починаючи з ХVII сторіччя і до цього часу руїни храму занурилися під воду на глибину 2,5 м.

Сучасні коливальні рухи, вивчає наука неотектоніка. Ці рухи відбувалися в історичні періоди і за нашого часу. Про це свідчать історичні документи, археологічні дані та геодезичні спостереження. Наприклад, район Криворіжжя підіймається із швидкістю 10,8 мм/рік. Скандинавія – 25 мм/рік (район Стокгольма за останні 50 років піднявся на 19 см). Занурюються Москва (3,7 мм/рік), Одеса (5.1 мм/рік), Прибалтика, Голландія (40…60 мм/рік). Район Баку за останні 800 років зазнав опускання і підняття приблизно на 16 м.

Сучасні коливання мають особливе значення для інженерної діяльності, оскільки вони змінюють висоти поверхні Землі у конкретному районі, їх потрібно враховувати при будівництві лінійно-подовжених, гідротехнічних споруд, каналів, водоймищ, при споруджені морських портів, прибережних міст, дуже чутливих до коливання споруд (приміром, синхрофазотронів).

Дислокаційні рухи викликають порушення первинних умов залягання гірських порід – утворення дислокацій у вигляді розривів, складок, тріщин. Такі порушення є наслідком розрядки механічних напружень в земній корі. В місцях зіткнення блоків виникають зони напружень, породи заминаються в складки, розриваються.

Дислокаційні рухи носять епізодичний характер вони незворотні, мають набагато більші швидкості. Ці рухи досить часто супроводжуються магматизмом і метаморфізмом гірських порід.