Вступ
Серед закладів культурного відпочинку виникло направлення як молодіжні центри (клуби). Такі заклади вважаються популярними, відкриваються по всій Європі, важливе місце вони посідають в країнах Англії, Франції, Німеччини.
На даний момент в Україні інформаційних молодіжних центрів не багато, але вони стають все більш актуальними. Тому, темою дипломної роботи є розробка дизайн–проекту інтер’єрів молодіжного інформаційного центру «Майданс». Головне в об’єкті – це його багатофункціональність: в такому місці можливо приємно провести свій час з друзями, обговорити важливі питання з заходу в найближчий час, послухати музику, подивитися якісне кіно, пограти в настільні ігри та відпочити у кафе.
Метою дизайн-проекту є створення підвищеної комфортності, наявність культурного відпочинку. Молодіжний центр розташований в окремому будинку, і має два поверхи. Завданням проекту є розробити якісний, функціональний, приємний інтер’єр для молоді, якщо враховувати, що заклад розрахований на постійних клієнтів, з різними смаками та інтересами. Врахувати психологічні фактори, що створюють клімат, який благодійно впливає на людину. Об’єкт призначений для розміщення на рельєфному участку, для цього підходить територія району на Набережній м. Запоріжжя.
1 Загальна частина
Загальні відомості, історія дизайну даної теми
Клуб — співтовариство людей з єдиними інтересами, об'єднане в організацію або асоціацію. Розрізняють клуби по таким видам: інформаційні, спортивні, розважальні, політичні, релігійні й т.п. У СРСР і у соціалістичних країнах клубами називалися культосвітні встанови, що організують дозвілля трудящих і сприяють їхньому комуністичному вихованню, утворенню, розвитку творчих потреб.
Споконвічно, клуби, як ідея організації людей зі спільними інтересами та з метою об’єднатися з'явилися в античності. Всі бажаючі збираються у великі регулярні групи, де обговорювали їхні проблеми, що цікавлять їх, ділилися знаннями й досвідом, інформацією що кожного чимось зацікавила. Після епохи Середньовіччя під словом клуб розумілася організація, для відвідування зборів якої потрібно було стати її членом, внести плату, розділяти спільні інтереси і додержуватися правил групи.
До XIX віку клуби були у всіх поважаючих себе співтовариств. Існували клуби офіцерів, моряків, суддів, членів парламенту, адвокатів, учених та інших. Для спільних зборів на засоби від членських внесків купувалися земельні ділянки де будувалися клубні будинки, або приміщення орендувалися в інших власників.
Тоді ж поняття клуб стало застосовуватися до різних організацій, які не ставили основною метою спілкування, але проте поєднувалися під спільними ітересами. З'являлися атлетичні, альпіністські, шахові, спортивні, літературні, автомобільні, музикальні, художні клуби.
В Англії клубами називалися збори знайомих і друзів, які проводили спільні застілля, збиралися в тавернах. Одним з перших клубів був заснований сіром Уолтером Рєли, у таверні Мермайд, під ім'ям Bread або Friday street Club; серед його членів були Вільям Шекспір, Бомон, Флетчер і інші. Бен Джонсон уважається засновником Devil Tavern Club, у Темпль-Бара.
Наприкінці XVII ст. з'явилися політичні клуби: White Club, Brook's Club. В Kit-Cat Club (по імені пиріжника Христофора Ката) було 40 чоловік із прихильників Гановерського дому і разом з тим аматорів баранячих паштетів; у ньому брали доля Мальборо, Сундерлэнд, Галифакс, Роберт Вальполь. В Brother's Club були членами Болингброк, Гарлей, Свифт. В 1764 році був заснований клуб Джонсона, перейменований в 1779 році у літературний клуб (Literary Club). Навколо Джонсона групувалися отут Олівер Голдсміт, Рейнольдс, Борк, Гаррик. Athen Club, спеціально для літераторів, художників, державних діячів і т.п., був заснований в 1827 році; одним з перших членів його був Вальтер Скотт.
У кожної професії є свої клуби: університетський світ малий the united University, Oxford and Cambridge, the New University; армія й флот - the United service, thе Junior United service, the Army und Navy; для дипломатів існує St. James Club; є, потім, the Traveler's Club, the East India United Service, the Oriental etc.
В XIX столітті з'явилися численні Working Men's Clubs, де робітники сходяться для бесіди, читання газет і т.п. Також з'явилося багато спеціально жіночих клубів. Типовий клуб інтелігентної жінки середнього кола, змушеної добувати собі засобу до життя уроками або іншими заняттями, — це Somerville Club у Лондоні, що в 1894 року нараховував більше 800 членів-жінок, і в який чоловікам дозволяється доступ тільки як гостей. На чолі клубу комітет з 20 жінок. Перший клуб робітниць — Soho Club, заснувань дівчиною з інтелігентних сфер, міс Стенлі. По його зразку виникло в Лондоні більше 20 інших клубів для фабричних робітниць і жінок, що живуть шиттям і іншими заняттями.
Існують в Англії й такі клуби, які зовсім не мають на увазі доставляти своїм членам можливість приємного або корисного перепровадження години, а задаються особливими цілями. Такий, наприклад, альпійський клуб або Benefit Clubs. У них збереглося основне значення слова club, як складчини; це лікарняні, похоронні, овдовілі, сирітські й інші каси.
У Франції для позначення клубу вживається слово cercle, що спочатку означало збори княгинь і герцогинь, які в присутності королеви сиділи, у колі. Згодом це поняття розширилося, і при Людовіку XIV cercle означало збори чоловіків і жінок, що сходилися по вечорах для бесіди. Потім з'явилися клуби в епоху великої революції, чисто політичні, що зовсім припинили своє існування при консульстві. Липнева революція 1830 долі породила в Парижі два політичних клуби: Société des amis du peuple і Société des droits de l'homme, але смороду мали лише скороминуще існування, як і численні клуби, що виникли в 1848 році, з яких найбільш відомий клуб, заснований під ім'ям Societe republicaine centrale Луі Огюстом Бланки. Всі ці клуби були закриті після липневого повстання.
В XIX столітті французькі cercles - це клуби за зразком англійських, приміщення для читання журналів, для гри на більярді, у карті й т.д. І у Франції клуби були з різними цілями: літературні, художні, політичні, військові, торговельні, духовні й т.д. Найбільш відомі в Парижі: землеробський клуб, жокей-клуб, артистичний союз, Клуб Сен-Симона (історичний), клуб образотворчих мистецтв і т.д. Як усякі асоціації, клуб перебували у відомстві міністерства внутрішніх справ і підлеглі дирекції суспільної безпеки.
Дозвіл відкрити клуб давалося лише за певних розумів, з яких головні: організація комітету, відповідального за всі витрати, вироблені від імені клубу; у клуб не мають доступу жінки й неповнолітні, не допускаються азартні ігри, дебати про політичні й релігійні питання; забороняється змінювати устав без дозволу адміністрації; щороку представляється список всіх членів і т.д. Ці умови не завжди дотримувалися: деякі клуби існували винятково завдяки азартним іграм, інші не одержували дозволів. Із клубів, що мають завданням одне лише приємне перепровадження години, стягувався особливий податок, причому законом 1890 року всі такі клуби розділені на 3 класи: 5% із загальної суми членських внесків платять клуби, у яких торба ця не перевищує 3000 франків, 10% - якщо торба ця коливається від 3 до 8 тис. франків, і 20% - якщо вона перевищує 8 тис. франків. Податок цей відносять до числа податків на предмети розкоші.
Католицькі клуби (Cercles catholiques) уперше з'явилися у Франції в 1841 року. Особливо швидко смороду почали поширюватися, завдяки енергічній діяльності й пропаганді віконта де Мін. Це суспільства ремісників, організоване клерикалами й наступними качанами католицького соціалізму. В 1888 року таких клубів було до 350, число членів доходило до 37000. Щороку проходивши загальний з'їзд делегатів всіх католицьких клубів. Смороду мають свій орган за назвою "l'Association catholique".
Військові клуби у Франції. В XVIII столітті офіцери збиралися в якому-небудь кафе, куди заборонявся вхід нижнім чинам. Згодом зустрічаються збори офіцерів у будинках командирів. Військові клуби, загальні для офіцерів всіх пологів зброї одного гарнізону, з'являються тільки в 1872 року. Смороду називалися Réunion des officiers, і мали метою поширення й популяризацію військових наук, улаштовують бібліотеки, публічні лекції й т.д. В 1886 році у Парижі був відкритий Cercle national des armees de terre et de mer, a потім відкриті й у провінції військові клуби, членами яких обов'язково складаються всі офіцери дійсної служби, а офіцери запасу й територіальної армії - за бажанням. При паризькому Cercle national виходить щотижневий орган "Revue du cercle militaire".
У Німеччині клуби з'явилися наприкінці XVIII ст. Будучи клубом з політичним характером ( майнциські кубісти 1790—1793 років), але імперським законом 1793 долі смороду були заборонені. Революційні рухи в різних країнах Європи (і в Польщі в 1830 році) супроводжувалися установою політичних клубів, але смороду мали лише скороминуще існування, не крім із численних клубів, що виникли в 1848 році. В XIX столітті в Австрії клубами називалися іноді парламентські групи: клуб Гогенварта (утворений у квітні 1891 році депутатами австрійської палати, у числі близько 70, із представників великої поземельної власності в Чехії, німецьких консерваторів, словаків, хорватів і румунів), клуб Ліхтенштейну й інших. Звичайна назва клуб дається в німецьких землях розважальним суспільствам. Офіцерські клуби користувалися посібниками зі скарбниці й головним своїм призначенням мають служити їдальнями для неодружених офіцерів, називаються казино; для унтер-офіцерів і нижніх чинів також улаштовані казино.
У Росії клуби, офіційно іменовані зборами, мали своїм завданням доставити членам можливість приємного перепровадження години, для чого влаштовувалися різні ігри, бали, маскаради, танцювальні й музичні вечори, драматичні подання, рідше літературні й наукові читання. Клуби виписували книги, газети й інші періодичні видання.
У перше клуби з'явилися в Санкт-Петербурзі з ініціативи іноземців. У перші роки царювання Катерини ІІ багато хто з іноземців, що перебували в Петербурзі, здебільшого англійці, люди торговельні, збиралися кілька разів у тиждень в одному готелі, що містив голландський виходець Корнелій Гардинер. На качану 1770 року він закрив свій готель. Тоді один зі звичайних відвідувачів, фабрикант Фрапцис Гарднер, запропонував своїм співтоваришам заснувати клуб. У такий спосіб створився найдавніший і найбільш фешенебельний з російських клубів — Англійські збори або клуб 50 засновників його обрали своїм девізом: concordia et laetitia. Наприкінці 1771 року число членів дійшло до 260, а до 1780 році наплив бажаючих надійти в члени клубу був такий великий, що встановлено була вища норма в 300 чоловік. Членами його складалися Карамзин, Пушкин, Жуковський, Крилов, Сперанский, граф Милорадович, Кочубей, Строганов і багато вищих сановників. В 1817 році норма числа членів підвищена була до 350, а в 1853 році — до 400. Проте в 1850-ті роки вважалося до 1000 кандидатів, які по старшинству й займали вакансії, що відкривалися. Найвизначніші люди домагалися честі вступити в число членів Англійського клубу; князь Чернишов і граф Клейнмихель так і вмерли, не потрапивши в число вибраних. З 1798 року існує в Англійському клубі звання почесного члена, якого вдостоювалися лише вищі сановники, наприклад Кутузов в 1813 році, Паскевич в 1828 році, згодом князь Горчаков.
В 1784 році у Санкт-Петербурзі був створений клуб "Комерційне суспільство". При Катерині II виникло в Петербурзі й кілька інших клубів, у тому числі два музичних, що проіснували лише кілька років, і "танцклуб", заснований в 1785 році гробовим майстром Уленгутом і славився в 1850-ті роки своїми скандалами. Складалися також щозими одне англійське й одне німецьке купецьке суспільство для балів.
Наприкінці XIX століття в Санкт-Петербурзі було 20 клубів, у тому числі два яхт-клуба, клуб для лікарів, для інженерів, шаховий, "Збори економістів", "Новий клуб", призначений для вищого петербурзького суспільства.
У Москві наприкінці XIX століття було 10 клубів, смороду вперше виникли також при Катерині II і спочатку малі, мабуть, тимчасовий характер (наприклад, заснувань в 1780 році московський дворянський клуб. Перший постійний клуб, винятково для дворян, заснувань був у Москві в 1783 році сенатором М. Ф. Соймоновым і князем А. Б. Довгоруким і спочатку йменувався "Московськими шляхетними зборами". Хоча він був заснований у самий розпал діяльності московських мартиністів і людьми, серед яких було багато масонів, але він залишився далеким суспільних рухів, і тому його не торкнувся розгром московських масонських кружків. В 1803 році для Московських шляхетних зборів складені були правила. Його бали придбали всеросійську популярність і блиском своїм дивували навіть Потьомкіна. Імператор Олександр I, що складався його членом, особливим рескриптом 1810 року привласнив цьому "форуму" дворянства найменування "Російських шляхетних зборів". До 1844 року фінансові засоби цих зборів прийшли в занепад. Для підняття їх вирішено було тісніше згуртувати збори з московським дворянством: найвищим велінням 20 вересня 1849 року ухвалено вважати будинок Російських шляхетних зборів власністю московського дворянства.
При Катерині II виник у Москві й Англійський клуб, але він був закритий Павлом I, який хотів було знищити. У провінційних містах клуби стали виникати, головним чином, завдяки з'їздам дворян для виборів, тобто із часів Катерини II, і спочатку мали тимчасовий характер. Іншим елементом, досягнутим до встанови клубів, було офіцерство, що для прибудую балів залучав "панів громадян" або як гостей, безкоштовно, або ж як членів, з обов'язковим внеском. Наприкінці XIX століття не тільки в губернських, але й у багатьох повітових містах існує клуб, іноді й два або більше, з яких один іменується "шляхетним" або "дворянськими зборами". Більшу частку доходів клуби одержували від азартних ігор.