Вступ
Серед закладів культурного відпочинку виникло нове направлення клубу-ресторану. Такі заклади вважаються популярними, відкриваються по всій Європі, важливе місце вони посідають в країнах Англії, Франції, Німеччини.
На даний момент в Україні клубів-ресторанів не багато, але вони стають все більш актуальними. Тому, темою дипломної роботи є розробка дизайн-проекту інтер’єрів клубу-ресторнау «Візаві». Головне в об’єкті – це його багатофункціональність: в такому місці можливо приємно провести свій час з друзями, обсудити важливі питання з діловими партнерами, одночасно з цим посмакувати широким асортиментом страв, послухати живу музику на фортепіано, подивитися якісне кіно.
Метою дизайн-проекту є створення підвищеної комфортності, наявність культурного відпочинку, високого матеріально-технічного оснащення. Клуб-ресторан розташован в окремому будинку. Фасади виконані пластично, об’єкт має живописні контури планів, що не може не відображатися в інтер’єрах приміщень даного котеджу. Тому в моє завдання входить розробити якісний, функціональний, приємний інтер’єр для відвідувачів, якщо враховувати, що заклад розрахован на постійних клієнтів. Врахувати психологічні фактори, що створюють психологічний клімат, який благодійно впливає на людину. Об’єкт призначен для розміщення на рельєфному участку, для цього підходить територія району на Набережній м. Запоріжжя.
1 Загальна частина
-
Загальні поняття про дизайн заданої теми та історичні відомості
Клуб — співтовариство людей з єдиними інтересами, об'єднане в організацію або асоціацію. Розрізняють клуби спортивні, розважальні, політичні, релігійні й т.п. У СРСР і ряді соціалістичних країн клубами також називалися культосвітні встанови, що організують дозвілля трудящих і сприяють їхньому комуністичному вихованню, утворенню, розвитку творчих потреб.
Споконвічно, клуби, як ідея організації людей зі спільними інтересами з'явилися в античності. Всі бажаючі збираються у більш регулярні групи, де обговорювали їхні проблеми, що цікавлять, ділилися знаннями й досвідом. Після епохи Середньовіччя під словом клуб розумілася організація, для відвідування зборів якої потрібно було стати її членом, внести плату, розділяти спільні інтереси і додержуватися правил групи.
В XVII—XVIII сторіччях з повсюдним поширенням у Європі кави стали з'являтися відповідні клуби. Це були досить респектабельні суспільства — «джентельменські клуби», куди було не просто потрапити сторонній людині. Смороду швидко перетворилися в місця обговорення важливих суспільних, політичних і економічних тем.
До XIX віку клуби були у всіх поважаючих себе співтовариств. Існували клуби офіцерів, моряків, суддів, членів парламенту, адвокатів, учених і т.д. Для спільних зборів на засоби від членських внесків купувалися земельні ділянки де будувалися клубні будинки, або приміщення орендувалися в інших власників.
Тоді ж поняття клуб стало застосовуватися до різних організацій, які не ставили основною метою спілкування, але проте поєднувалися під спільними ітересами. З'являлися атлетичні, альпіністські, шахові, спортивні, літературні, автомобільні, музикальні, художні клуби.
В Англії клубами називалися збори знайомих і друзів, які проводили спільні застілля, збиралися в тавернах. Одним з перших клубів був заснован сіром Уолтером Рэли, у таверні Мермайд, під ім'ям Bread або Friday street Club; серед його членів були Вильям Шекспир, Бомон, Флетчер і інші. Бен Джонсон уважається засновником Devil Tavern Club, у Темпль-Бара.
Наприкінці XVII ст. з'явилися політичні клуби: White Club, Brook's Club. В Kit-Cat Club (по імені пиріжника Христофора Ката) було 40 чоловік із прихильників Гановерського дому і разом з тим аматорів баранячих паштетів; у ньому брали доля Мальборо, Сундерлэнд, Галифакс, Роберт Вальполь. В Brother's Club були членами Болингброк, Гарлей, Свифт. В 1764 році був заснований клуб Джонсона, перейменований в 1779 році у літературний клуб (Literary Club). Навколо Джонсона групувалися отут Оливер Голдсмит, Рейнольдс, Борк, Гиббон, Гаррик. Athen œ um Club, спеціально для літераторів, художників, державних діячів і т.п., був заснувань в 1827 році; одним з перших членів його був Вальтер Скотт.
Вальтервними політичними клубами були: Карльтон К. (the Carlton Club), заснувань герцогом Веллингтоном, the Conservative, the Junior Carlton, the S. Stephen's, the Reform, the Devonshire, the Union, the Eighty Club. Перші три клуби становили зосередження консервативної партії; останній заснован 1880 року,найбільш видатними прихильниками Гладстона. Взагалі в шкірному більше значному місті торуй, віги й уніоністи мають свій клуб.
У кожної професії є свої клуби: університетський світ малий the united University, Oxford and Cambridge, the New University; армія й флот - the United service, the Junior United service, the Army und Navy; для дипломатів існує St. James Club; є, потім, the Traveler's Club, the East India United Service, the Oriental etc.
Умови прийняття в клубів різноманітні. Первісний внесок — від 15 до 40 фунтів стерлінгів, щорічний - від 10 до 20 фунтів стерлінгів, число членів - від 500 до 2000.
В XIX столітті з'явилися численні Working Men's Clubs, де робітники сходяться для бесіди, читання газет і т.п. Також з'явилося багато спеціально жіночих клубів. Типовий клуб інтелігентної жінки середнього кола, змушеної добувати собі засобу до життя уроками або іншими заняттями, — це Somerville Club у Лондоні, що в 1894 року нараховував більше 800 членів-жінок, і в який чоловікам дозволяється доступ тільки як гостей. На чолі клубу комітет з 20 жінок. Перший клуб робітниць — Soho Club, заснувань дівчиною з інтелігентних сфер, місс Стенлі. По його зразку виникло в Лондоні більше 20 інших клубів для фабричних робітниць і жінок, що живуть шиттям і іншими заняттями.
Існують в Англії й такі клуби, які зовсім не мають на увазі доставляти своїм членам можливість приємного або корисного перепровадження години, а задаються особливими цілями. Такий, наприклад, альпійський клуб або Benefit Clubs. У них збереглося основне значення слова club, як складчини; це лікарняні, похоронні, овдовілі, сирітські й інші каси.
У США в XIX столітті були поширені лише чисто політичні клубочи. Довго смороду не мали навіть відмітних ознак клубу — постійного існування й регулярних зборів у певнім місці: смороду засновувалися на годину президентських компаній і припиняли своє існування по закінченні виборів. В 1860 році республіканські клуби виявили жваву діяльність при обранні Лінкольна. Після громадянської війни в США виникли постійні клуби, які служать для молоді школою в справі захисту інтересів партії. У штаті Нью-Йорк союзи, відомі під ім'ям Таммани й Ірвінг-Галль, теж наближаються до типу таких клубів. В 1887 році відбулося в Нью-Йорку національні збори республіканських клубів США; було до 1500 делегатів, у тому числі багато сенаторів, депутатів, що були міністри й губернатори. У цих зборах обговорювалися питання про збільшення кількості республіканських клубів і про кращу їхню організацію. Збори мали великий вплив на результат президентських виборів 1888 року.
У Франції для позначення клубу вживається слово cercle, що спочатку означало збори княгинь і герцогинь, які в присутності королеви сиділи, у колі. Згодом це поняття розширилося, і при Людовіку XIV cercle означало збори чоловіків і жінок, що сходилися по вечорах для бесіди. Потім з'явилися клуби в епоху великої революції, чисто політичні, що зовсім припинили своє існування при консульстві. Липнева революція 1830 долі породила в Парижі два політичних клуби: Société des amis du peuple і Société des droits de l'homme, але смороду мали лише скороминуще існування, як і численні клуби, що виникли в 1848 році, з яких найбільш відомий клуб, заснований під ім'ям Societe republicaine centrale Луі Огюстом Бланки. Всі ці клуби були закриті після липневого повстання.
В XIX столітті французькі cercles - це клуби за зразком англійських, приміщення для читання журналів, для гри на більярді, у карті й т.д. І у Франції клуби були з різними цілями: літературні, художні, політичні, військові, торговельні, духовні й т.д. Найбільш відомі в Парижі: землеробський клуб, жокей-клуб, артистичний союз, Клуб Сен-Симона (історичний), клуб образотворчих мистецтв і т.д. Як усякі асоціації, клуб перебували у відомстві міністерства внутрішніх справ і підлеглі дирекції суспільної безпеки.
Дозвіл відкрити клуб давалося лише за певних розумів, з яких головні: організація комітету, відповідального за всі витрати, вироблені від імені клубу; у клуб не мають доступу жінки й неповнолітні, не допускаються азартні ігри, дебати про політичні й релігійні питання; забороняється змінювати устав без дозволу адміністрації; щороку представляється список всіх членів і т.д. Ці умови не завжди дотримувалися: деякі клуби існували винятково завдяки азартним іграм, інші не одержували дозволів. Із клубів, що мають завданням одне лише приємне перепровадження години, стягувався особливий податок, причому законом 1890 року всі такі клуби розділені на 3 класи: 5% із загальної суми членських внесків платять клуби, у яких торба ця не перевищує 3000 франків, 10% - якщо торба ця коливається від 3 до 8 тис. франків, і 20% - якщо вона перевищує 8 тис. франків. Податок цей відносять до числа податків на предмети розкоші.
Католицькі клуби (Cercles catholiques) уперше з'явилися у Франції в 1841 року. Особливо швидко смороду почали поширюватися, завдяки енергічній діяльності й пропаганді віконта де Мін. Це — суспільства ремісників, організоване клерикалами й наступними качанами католицького соціалізму. В 1888 року таких клубів було до 350, число членів доходило до 37000. Щороку проходивши загальний з'їзд делегатів всіх католицьких клубів. Смороду мають свій орган за назвою "l'Association catholique".
Військові клуби у Франції. В XVIII столітті офіцери збиралися в якому-небудь кафе, куди заборонявся вхід нижнім чинам. Згодом зустрічаються збори офіцерів у будинках командирів. Військові клуби, загальні для офіцерів всіх пологів зброї одного гарнізону, з'являються тільки в 1872 року. Смороду називалися Réunion des officiers, і мали метою поширення й популяризацію військових наук, улаштовують бібліотеки, публічні лекції й т.д. В 1886 році у Парижі був відкритий Cercle national des armees de terre et de mer, a потім відкриті й у провінції військові клуби, членами яких обов'язково складаються всі офіцери дійсної служби, а офіцери запасу й територіальної армії - за бажанням. При паризькому Cercle national виходить щотижневий орган "Revue du cercle militaire".
У Німеччині клуби з'явилися наприкінці XVIII ст.. Будучи клубом з політичним характером (майнциські клубисти 1790—1793 років), але імперським законом 1793 долі смороду були заборонені. Революційні рухи в різних країнах Європи (і в Польщі в 1830 році) супроводжувалися установою політичних клубів, але смороду мали лише скороминуще існування, не крім із численних клубів, що виникли в 1848 році. В XIX столітті в Австрії клубами називалися іноді парламентські групи: клуб Гогенварта (утворений у квітні 1891 році депутатами австрійської палати, у числі близько 70, із представників великої поземельної власності в Чехії, німецьких консерваторів, словаків, хорватів і румунів), клуб Ліхтенштейну й інших. Звичайна назва клуб дається в німецьких землях розважальним суспільствам. Офіцерські клуби користувалися посібниками зі скарбниці й головним своїм призначенням мають служити їдальнями для неодружених офіцерів, називаються казино; для унтер-офіцерів і нижніх чинів також улаштовані казино.
У Росії клуби, офіційно іменовані зборами, мали своїм завданням доставити членам можливість приємного перепровадження години, для чого влаштовувалися різні ігри, бали, маскаради, танцювальні й музичні вечори, драматичні подання, рідше літературні й наукові читання. Клуби виписували книги, газети й інші періодичні видання.
У перше клуби з'явилися в Санкт-Петербурзі з ініціативи іноземців. У перші роки царювання Катерини ІІ багато хто з іноземців, що перебували в Петербурзі, здебільшого англійці, люди торговельні, збиралися кілька разів у тиждень в одному готелі, що містив голландський виходець Корнелій Гардинер. На качану 1770 року він закрив свій готель. Тоді один зі звичайних відвідувачів, фабрикант Фрапцис Гарднер, запропонував своїм співтоваришам заснувати клуб. У такий спосіб створився найдавніший і найбільш фешенебельний з російських клубів — пітербуржські Англійські збори або клуб 50 засновників його обрали своїм девізом: concordia et laetitia. Наприкінці 1771 року число членів дійшло до 260, а до 1780 році наплив бажаючих надійти в члени клубу був такий великий, що встановлено була вища норма в 300 чоловік. Членами його складалися Карамзин, Пушкин, Жуковський, Крилов, Сперанский, граф Милорадович, Кочубей, Строганов і багато вищих сановників. В 1817 році норма числа членів підвищена була до 350, а в 1853 році — до 400. Проте в 1850-ті роки вважалося до 1000 кандидатів, які по старшинству й займали вакансії, що відкривалися. Найвизначніші люди домагалися честі вступити в число членів Англійського клубу; князь Чернишов і граф Клейнмихель так і вмерли, не потрапивши в число вибраних. З 1798 року існує в Англійському клубі звання почесного члена, якого вдостоювалися лише вищі сановники, наприклад Кутузов в 1813 році, Паскевич в 1828 році, згодом князь Горчаков.
В 1784 році у Санкт-Петербурзі був створений клуб "Комерційне суспільство". При Катерині II виникло в Петербурзі й кілька інших клубів, у тому числі два музичних, що проіснували лише кілька років, і "танцклуб", заснований в 1785 році гробовим майстром Уленгутом і славився в 1850-ті роки своїми скандалами. Складалися також щозими одне англійське й одне німецьке купецьке суспільство для балів.
Наприкінці XIX століття в Санкт-Петербурзі було 20 клубів, у тому числі два яхт-клуба, клуб для лікарів, для інженерів, шаховий, "Збори економістів", "Новий клуб", призначений для вищого петербурзького суспільства.
У Москві наприкінці XIX століття було 10 клубів, смороду вперше виникли також при Катерині II і спочатку малі, мабуть, тимчасовий характер (наприклад, заснувань в 1780 році московський дворянський клуб. Перший постійний клуб, винятково для дворян, заснувань був у Москві в 1783 році сенатором М. Ф. Соймоновым і князем А. Б. Довгоруким і спочатку йменувався "Московськими шляхетними зборами". Хоча він був заснований у самий розпал діяльності московських мартиністів і людьми, серед яких було багато масонів, але він залишився далеким суспільних рухів, і тому його не торкнувся розгром московських масонських кружків. В 1803 році для Московських шляхетних зборів складені були правила. Його бали придбали всеросійську популярність і блиском своїм дивували навіть Потьомкіна. Імператор Олександр I, що складався його членом, особливим рескриптом 1810 року привласнив цьому "форуму" дворянства найменування "Російських шляхетних зборів". До 1844 року фінансові засоби цих зборів прийшли в занепад. Для підняття їх вирішено було тісніше згуртувати збори з московським дворянством: найвищим велінням 20 вересня 1849 року ухвалено вважати будинок Російських шляхетних зборів власністю московського дворянства.
При Катерині II виник у Москві й Англійський клуб, але він був закритий Павлом I, який хотів було знищити. У провінційних містах клуби стали виникати, головним чином, завдяки з'їздам дворян для виборів, тобто із часів Катерини II, і спочатку мали тимчасовий характер. Іншим елементом, досягавшим до встанови клубів, було офіцерство, що для прибудую балів залучав "панів громадян" або як гостей, безкоштовно, або ж як членів, з обов'язковим внеском. Наприкінці XIX століття не тільки в губернських, але й у багатьох повітових містах існує клуб, іноді й два або більше, з яких один іменується "шляхетним" або "дворянськими зборами". Більшу частку доходів клуби одержували від азартних ігор.
Типи клубів:
– Сучасні спортивні клуби — це професійні або аматорські організації, що мають команду спортсменів, інфраструктуру, систему керування й обслуговуючий персонал;
– Культосвітні установи. В 20—30-і XX століття роки в СРСР почалося активне клубне будівництво, чому в чималому ступені сприяло активний профспілковий рух. З десяти реалізованих у Москві й області проектів робочих клубів шість належать архітекторові К. С. Мельникову. Всі шість клубів цього періоду відрізняються за формою, розміру й функціональності. Однак, можна виділити дві загальних для всіх клубних будівель Мельникова риси: гнучка система залів, що припускала можливість об'єднання й поділу приміщень мобільними перегородками й активне використання зовнішніх сходів, що дозволяло заощадити внутрішній простір установ культури;
– Ділові клуби – Об'єднання бізнесменів, іноді в певній галузі з метою обміну досвідом, налагодження контактів, спілкування й плідного спілкування;
– Фан-клуби — співтовариство людей, об'єднаних шануванням і спільним інтересом до видатної людини або групи знаменитостей. Такими об'єктами найчастіше виступають музиканти або спортивні клуби;
– Есперанто-клубы – Співтовариство людей, об'єднані спільним інтересом до міжнародної мови есперанто.
Ресторан (фр. Restaurant) — торгівельний заклад (іноді з музикою, танцями), тип підприємств громадського харчування, де здійснюється виготовлення, реалізація і організація споживання широкого асортименту блюд і виробів складного приготування всіх основних груп із різноманітних продуктів, реалізація вино-горілчаних виробів. Обслуговуванням відвідувачів ресторану займається кваліфікований персонал в умовах підвищеної комфортності і високого матеріально-технічного оснащення. В ресторанах організовуються культурно-відпочинкові заходи.
Перший ресторан Франції в Парижi в 1533 році «Тур де аржан». Відрізнявся тим, що був перший (білі скатертини, чистий посуд, культура обслуговування). Засновник Буланже.
Зараз важко повірити, що лише не набагато більше двохсот років тому в Парижі, та й у всій Франції існував тільки один ресторан. Tour d'Argent відкрився в 1533 р. і протягом двох сторіч залишався унікальним закладом. Звичайно, на постоялих дворах теж подавали їжу, але це не було їхньою єдиною функцією, як у Tour d'Argent. За законом тільки члени гільдії постачальників провізії мали право продавати м'ясні страви, та й то лише під час банкетів.
М. Буланже, «батько сучасного ресторану», мав на вулиці Баєль таверну, що працювала і вночі. Головною стравою тут був суп, що мав назву restorantes (зміцнювальний, що відновлює), звідси і виникла назва «ресторан». Однак Буланже не хотів обмежувати свій кулінарний репертуар тільки супом. У 1767 р. він кинув виклик гільдії постачальників провізії, якій належала монополія на м'ясні страви, створивши свій знаменитий «суп» з баранини в білому (винному) соусі. Гільдія подала позов, і справа дійшла до Верховного суду Франції. Буланже виграв справу, і незабаром його ресторан відновлював сили сотням зголоднілих відвідувачів, пропонуючи їм широкий набір соковитих, прекрасно приготовлених страв. Серед них є одне, що має цікаву історію. Буланже дозволяв сусідам приходити до нього в пекарню і запікати картоплю, використовуючи жар печей після того, як звідти вийняли хліб.
У 1782 м на вулиці Ришельє відкрився перший дійсний ресторан - Гранд Таверн де Лондр, а три роки потому недалеко від Пале-Рояль - ще один, Про Труа Фрер Прованс. До 1794 р., коли по вулицях Парижа покотилися зрубані голови, там уже було п'ять сотень ресторанів.
У результаті революції тільки самі вірні із шеф-кухарів аристократичних будинків залишилися у Франції, більшість же з них революційна буря розкидала по всій Європі. Багато хто перетнули океан і опинилися в Америці. На новому місці майже усі вони зайнялися ресторанним бізнесом.
Одним із самих знаменитих новоорлеанських ресторанів дотепер залишається Court of the Two Sisters (Дворик двох сестер). На стінах при вході до нього написані імена американців, що побували в полоні під час різних війн, у яких брала участь Америка.
Виникнення перших мереж підприємств харчування у Європі та Америці. До 1800 р. англійці почали активно переймати у своїх французьких сусідів їх концепцію ресторану. До цього англійський ресторан був величною установою - світом витонченої кухні, високого декоруму, вишуканого сервісу, у якому дозволити собі пообідати могли тільки обрані.
Ресторани в Європі продовжували процвітати. У 1856 р. Ентонін Карем опублікував роботу La Cuisine Classique {Класика кулінарії) і інші книги, у яких описувалася безліч страв і соусів до них. У багатих ресторанах відвідувачам вручався список (a carte) усього, що могла запропонувати кухня. Починалася епоха меню «a la carte».
У США, як і в інших країнах, міські підприємства ресторанного господарства стали більше орієнтуватися на місцевих жителів, ніж на проїжджаючих, котрим приходилося тепер задовольнятися пришляховими тавернами. У країні народжувалася традиція обідати поза будинком не за необхідністю, а заради задоволення.
Види ресторанів:
– винний ресторан. Назва говорить сама за себе: створений для цінителів кращих сортів вина. Для такого ресторану обов'язкова наявність власного винного льоху, широкої винної карти, а також сомельє. Такі ресторани орієнтовані на відвідувачів бізнес классу;
– інтернет-кафе. Звичайне кафе, що додатково надає доступ в Інтернет. Унікальність не тільки в додатковій послузі, але й у тім, що замовлення їжі й напоїв виробляється за допомогою комп'ютера. Такий заклад орієнтований, насамперед, на молодь;
– коктейль-бар (клуб). Заклад, що у день працює в якості кафе, а в темний час доби, як клуб. У цьому клубі звичайно грає в живу DJ і є повне повний вибір різних страв меню;
– класичний ресторан. Ресторан такого типу орієнтований на цільову аудиторію бізнес класу. У такому ресторані найчастіше в меню пропонують європейську кухню, широкий вибір вин, а також надають можливість організації банкетів;
– культурно-дозвільний центр. У такому закладі можна знайти розвагу по душі. Це комплекс, у якому можна відвідати ресторан, бар, клуб, боулінг, більярд, концертну площадку й навіть кінотеатр;
– тематичний ресторан. Це ресторани різних кухонь, у них звичайно шеф-кухарі — іноземці, які пропонують унікальне меню. Дизайн у таких ресторанах відбиває концепцію національної кухні;
– ресторан-клуб. У такому ресторані найчастіше грає живаючи музика, що виконує DJ. Для таких ресторанів характерна змішана кухня, коктейль-бар, а також якісь елементи клубу, обслуговування проходить по типу клубної карти для відвідувачів;
– пивний ресторан. Буває, що в таких ресторанах варитися власне пиво. Звичайно, у такому ресторані можна зкуштувати самі різні сорти пива;
– free-floor. Своєрідні ресторани типу «шведського стола». Відвідувачі можуть проходити на кухню й куштувати страви, які були приготовлені на їхніх очах. Тут немає меню, відвідувач робить вибір тільки візуально;
– технологічний ресторан. Ресторан, розташований у якому-небудь технічному приміщенні. Яскравим прикладом такого типу ресторану є ресторан «Сьоме Небо» в Останкінське телевежі;
-
паб (пивний бар). Меню цього закладу представлено максимально широким вибором сортів пива плюс закуски до пива;
– fast food. Найбільш популярний вид міського кафе, у якому можна швидко й дешево підкріпитися. Меню представлено блюдами швидкого готування, напівфабрикатами;
– кафе-бар. Не менш популярний заклад, тип міського кафе, тут можна й добре поїсти й випити. Звичайно робочий день у такому кафе триватиме від 8 до 24 годин. Характеризується змішаною кухнею, кав'ярнею, баром;
– кав'ярня. Десертне кафе, що відрізняється широким вибором різних сортів кави, широким десертним меню, а також винною картою, у якій можна знайти різні види лікерів і десертних вин;
– танцювальний клуб. Голосна музика, світлові ефекти. Можуть бути обладнані в самих різних стилях, приміром, в Hi-Tech;
– танцювально-розважальний клуб. У такому клубі є — танцпол, ресторан, бар, чиллаут, стриптиз-зал і інше. Розрахований на молодь.