2.3 Композиція зелених насаджень

Територія кожної з існуючих категорій міських насаджень зазвичай представляє собою сукупність рослинності, водойм, будівель, доріг, майданчиків та різних елементів обладнання та декоративного оформлення [24].

Мистецтво організації простору на цих територіях шляхом добірки, розміщення та групування всіх вище перерахованих компонентів з дотриманням функціональних та художніх вимог називається ландшафтною архітектурою, або ландшафтним мистецтвом [23].

Задача ландшафтної архітектури міститься в тому, щоб перетворити кожну озеленену територію у своєрідний ансамбль, основною складовою якого слугує рослинність, тобто живий матеріал, який безперервно змінюється в своїх формах, забарвлення, фактурі.

Головне у створенні будь-якого об’єкту ландшафтної архітектури – це виявлення художнього образу даної споруди. Художній образ складається з безперервно пов’язаних поміж собою ідейного та тематичного складу твору та його форми [25].

І дейний зміст визначається ідеями, наявними даному громадському строю.

Тема художнього твору – це основне, найбільш сильно вражаюче у всій його композиції. Ідейний та тематичний зміст твору, виражені у певну форму, представляють собою художній образ. Чим глибше ідейний зміст твору, чим яскравіше його тематичне вираження та досконаліше його форма, тим прекрасніший та переконливіший художній образ [20].

Але турбуючись про високі художні якості декоративного скверу необхідно разом з тим забезпечити можливість найкращого використання їх за призначенням [13].

При рішенні скверу та інших озеленених ділянок виникає ряд питань композиційного порядка, у числі яких чільне місце посідає погодженість композиції з природними умовами та планувальною ситуацією. Ця задача полягає в тому, щоб максимально використати всі природні та планувальні переваги території [17].

В числі чинників, що здійснюють вплив на композиційне рішення озеленювальної ділянки, видне місце займає існуюча архітектурно-планувальна ситуація (під цим терміном мається на увазі весь комплекс планування та забудови, що склалися на озеленювальній території та навколо неї) [16].

Узгодженість композиції озеленювальної ділянки з планувальною ситуацією передбачає врахування втіх особливостей цієї ситуації: використання, інколи за зовсім іншим призначенням, існуючих на озеленювальній території будівель; ув’язку композиції дорожньої мережі проектованого об’єкта з вулицями, що до нього підводять; розкриття виду на прилеглі території та окремі споруди або, навпаки, ізоляція даного ансамблю від оточуючої території [36].

В елике значення в озелененні територій має кольорове рішення. Забарвлення листя, квітів, стовбурів та пагонів рослин має нечисленну множину фарб, тонів та відтінків. Найбагатша, безперервно перемінна палітра фарб рослин доповнюється кольором інших елементів паркового ансамблю: будівель, доріг, предметів обладнання та декоративного оформлення. Все це відкриває широкі можливості в рішеннях кольорових композицій, але разом з тим потребує спеціального пророблювання питань кольору по кожному конкретному об’єкту [29].

Практичне рішення всього комплексу питань композиції визначається організацією плану даного ансамблю, об’ємними ознаками всіх елементів, що його складають, та їх кольоровою характеристикою [37].

Композиція плану декоративного скверу характеризується членуванням території на частини та пропорціями окремих частин; розміщенням споруд, майданчиків, насаджень; направленням доріг; розмірами всіх елементів, що входять до складу даної території. Вагомий бік композиції плану – організація простору та перспективи, тобто виду з різних точок. В одних випадках той чи інший простір на озелененій території може бути обмежений рослинністю або будівлями, і тоді утворюються замкнуті перспективи. В інших випадках простір організується так, що перед поглядом відкриваються глибокі, відкриті перспективи [41].

В теорії та практиці ландшафтного мистецтва розрізняють три прийоми організації простору: відкриті, напіввідкриті та закриті ландшафти. Застосування цих прийомів у різних сполученнях відкриває широкі можливості різноманітного рішення композиції об’єкту в цілому та окремих його частин [14].

В плануванні декоративних скверів застосовують регулярний та пейзажний прийоми [26].

Регулярне планування озеленених територій характеризується переважанням прямих та широких доріг, геометричної форми водойм, майданчиків, квіткового оформлення, симетричними посадками, інколи застосуванням стрижених живоплотів та окремих екземплярів дерев та чагарників.

П ейзажне планування характеризується вільним групуванням дерев та чагарників, виткими доріжками, неправильною формою водойм та майданчиків. В окремих випадках, навіть при регулярній системі доріжок та майданчиків, але при вільному угрупуванні рослинності загальне рішення може бути пейзажним.

Вибір планувального прийому представляє собою творчу задачу, при рішенні якої повинна бути врахована вся сума місцевих природних та функціональних умов. В цьому питанні нема і не може бути будь-яких норм і правил [19].

У композиційному рішенні декоративного скверу велике значення має створення центра композиції. Композиційний центр в залежності від місцевих умов та архітектурного задуму з однаковим успіхом може бути розміщений на вході, у геометричному центрі території, у глибині ділянки. На великих територіях складної конфігурації може бути декілька композиційних центрів [43].

В архітектурному рішенні кожної озелененої території окрім центра композиції є композиційні осі. Розрізняють головні та другорядні осі композиції [30].

Віссю композиції є направлення розвитку архітектурної побудови. Головна ось зазвичай співпадає з основним потоком руху по території та приводить до композиційного центру. Другорядні осі можуть пересікати головну під різними кутами або проходити паралельно їй [42].

Прийоми ландшафтної архітектури у місті тісно пов’язані з його функціональним зонуванням, кожна зона ставить специфічні задачі, як екологічні, так і естетичні. Прийоми, що застосовуються для кожної функціональної зони міста, змінюються в залежності від природно-кліматичних умов, від загальної містобудівельної ситуації та низки додаткових чинників, що в кінці кінців дозволяє створити велике різноманіття варіантів рішень. Вирішальну роль у створені індивідуального вигляду об’єкту відіграють вихідні дані, які поступово формують єдине і неповторне ціле [45].