16. Лексичний рівень мови

Одиниця рівня – лексема, предмет вивчення – слово; галузі мовознавства - лексикологія, семантика, орфографія, етимологія, семант.стилістика, ономатологія(терміни).

На лексичному рівні визначаються слова і словоформи, які можливі для цієї мови. Дійсно, комбінуючи між собою морфеми і склади, можна утворити нескінченну кількість словоподібних конструкцій, але в кожній конкретній мові далеко не всі вони будуть наповнені якимось значенням.

Лексемою називається безліч словоформ із загальним лексичним значенням. Лексема здатна виступати членом пропозиції і утворювати пропозиції. Вона може бути простою і складовою. У першому випадку лексема складається з одного слова, а в другому - з декількох, наприклад, залізна дорога, будинок відпочинку. Слова можуть грати роль лексем, але не всі слова є лексемами. Службові слова, такі, наприклад, як з і б не є лексемами.

Слово - це одна з одиниць мови, яка служить для найменування предметів, властивостей, процесів чи дій. Слово має план змісту і план вираження.Усі слова за значенням поділяються на дві групи - самостійні та службові.

Самостійні слова - це слова, які обов'язково щось називають (центр, компанія, білий, докласти, купити, обізнаність, сум).

Службові слова не мають самостійного значення, а лише виражають різні відношення між самостійними словами (у виразах ані травички, земля і небо, посеред поля, до нестями службові слова ані, і, посеред, до).

Класифікація слів: за походженням:акт.вжитку, застарілі; за акт-тю вж-ня: загальновживані, незагальновжтвані; за сферою вж-ня: літературні, діалектні, професійні; за значенням: однозначні, багатозначні, синоніми, антоніми; за звучанням: однойменні; за емоц.забарвленням: нейтральні, емоційні; за значенням: терміни, ділові штампи, образно-художні, побутові.

Як одиниця мови слово характерізується такими ознаками: складається із звуків і має один основний наголос; може поділятися на менші значущі частини - так звані морфени (корінь, закінчення, префікс, суфікс); має лексичне значення, тобто називає предмети, ознаки та процеси реальної дійсності.

Лексичне значення слова - це його реальний зміст, тобто те, що це слово називає.Наприклад, лексичне значення слова портрет - це "зображення або опис людини чи групи людей". Граматичне значення слова - це відомості про належність цього слова до тієї чи іншої частини мови, а також про граматичні ознаки цієї частини мови, які змінюють форму слова (рід, число, відмінок, вид, час тощо).

Словоформа – певне слово у конкретній граматичній формі. Сукупність словоформ одного слова, які відображають систему флективних відношень, утворює парадигму – сукупність мовних елементів (напр., форм слова), пов’язаних системними відношеннями.

17. Морфологічний рівень мови. Принципи виділення частин мови.

галузі мовознавства – морфологія, морфеміка.

Морфологічний рівень розглядає структуру слова, форми словозміни, способи вираження граматичних значень, а також віднесення слів до певної частини мови. Основною одиницею морфологічного рівня є морфема – найменша структурна значима одиниця мови, що має двобічний характер. Як і будь – яка інша одиниця мови, крім фонеми, морфема є єдністю форми та змісту. Морфема - послідовність фонем, які складають її матеріальний бік; зміст же морфеми, або її семантика, звично складається із певного набору мінімальних смислових елементів, які називаються семами. Сема – компонент мовного значення лексеми, найдрібніша частинка змісту. Морфеми бувають двох родів: це може бути непохідна (первинна) основа, яка містить значення слова, напр., стіл, або нім. Tisch і т.д. Це можуть бути афіксальні морфеми, які несуть службові функції, напр., стіл – столик, або нім. Kreis –. Афікс – морфема з граматичним значенням, «зв’язана» морфема, яка не може вживатися у даній мові як самостійна одиниця на відміну від “вільних” морфем з лексичним значенням (порівн. стіл – стілець; столами); залежно від положення стосовно основи серед афіксів виділяють префікси, постфікси інфікси. Афіксальні морфеми, у свою чергу також бувають двох родів: 1) словозмінювальні (реляційні) напр., відмінкові морфеми в укр. мові (книга – книги – книзі - книгою), морфема мин. часу –te у претериті нім. слабких дієслів (sagte, setzte,) 2) cловотворчі (дериваційні) морфеми, які використовуються для утворення нового слова, напр., співати – співак чи у нім. мові: sprechen – Sprache.

Сполучення кореневої морфеми з афіксальною словозмінною морфемою утворює словоформу - певне слово у конкретній граматичній формі. Частини мови — це лексико-граматичні розряди слів, які відрізняються один від одного узагальненим лексичним значен­ням, граматичними категоріями, синтаксичними функціями.

Традиційно таких лексико-граматичних розрядів у сучасній українській літературній мові виділяють десять: іменник, прикмет­ник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частки, вигук. Принципи їх виділення: Лексичний принцип поділу слів на частини мови виявляється у тому, що слова однієї частини мови об'єднуються спільною семантикою. Таким значенням для іменників є значення предметності. Частини мови поділяють на повнозначні (властиве лекс.значення) і неповнозначні(не властиве лекс.зн: прийменник, сполучник, частки). Окремо перебувають вигуки як слова, що ви­ражають почуття, волевиявлення.Морфологічний принцип визначає, які граматичні категорії властиві словам певної частини мови, який характер ма­ють граматичні категорії, які граматичні значення характеризують цю частину мови, отже, які граматичні форми вона утворює. Частини мови поділяються на змінні і незмінні (прислівник, усі неповнозначні частини мови і вигук).Синтаксичний принцип передбачає враховувати, в ролі якого члена речення найчастіше виступають слова певної час­тини мови. Частини мови поділяють на самостійні (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, при­слівник) і службові (прийменник, сполучник, частки); окре­мо перебуває вигук. Словотвірний принцип визначає словотвірні засоби, найбільш характерні для творення нових слів, що належать до пев­ної частини мови.