§ 6. Державний та місцевий борг

Згідно методології ОР8М 2001, борг — це зобов'язання дебітора виплати процен­ти та/або основну суми боргу кредитору в обумовлений термін у майбутньому.

Боргові зобов'язання можуть залучатися у формі, що складається з таких інстру­ментів: депозитів, боргових цінних паперів, кредитів і позик, страхових технічних ре­зервів, кредиторської заборгованості, оформленої іншим чином.

Боргові цінні папери — фінансові інструменти, які засвідчують, що дана інститу- ційна одиниця має зобов'язання, які повинні бути врегульовані шляхом виплати гро­шових коштів, надання іншого фінансового інструменту чи будь якого іншого об'єк­ту, що має певну економічну цінність. Відповідно до ОР8 2001, до категорії боргових цінних паперів відносяться: 1) векселі, оборотні депозитні сертифікати, банківські акцепти та інші короткострокові цінні папери, які надають власнику безумовне пра­во у визначений термін на отримання обумовленої фіксованої суми і випускаються із дисконтом до цієї суми. 2) облігації та незабезпечені боргові зобов'язання — явля­ють собою довгострокові цінні папери, які надають їх власникам безумовне право на отримання грошового доходу.

Кредити і позики — фінансові інструменти, які створюються, коли кредитор на­дає кошти напряму дебітору і в якості засвідчення права власності на актив отримує необоротний документ. У випадку, коли кредити і позики стають об'єктом купівлі продажу на вторинних ринках, вони переносяться у категорію цінних паперів. До ка­тегорії позик відносяться також операції репо — продаж цінних паперів, монетарно­го золота та інших активів з наступним їх викупом.

Страхові технічні резерви — у ОР8 2001 вони складаються із вартості активів до- могосподарств в пенсійних фондах і резервах із страхування життя, коштів отрима­них як передоплата страхових премій, а також резервів на покриття непогашених ви­мог із страхового відшкодування. Одиниці сектору державного управління можуть приймати зобов'язання із страхових технічних резервів в якості управляючого про­грамами страхування (крім страхування життя) і неавтономними або такими які не передбачають створення спеціальних фондів пенсійними програмами. Крім цього у 8КЛ 1993 року є пропозиції ввести до цієї статті резерви на покриття можливих ви­трат пов'язаних із вступом у дію гарантійних випадків за кредитами наданими під державні гарантії.

Інша кредиторська заборгованість — заборгованість по заробітній платі та соці­альних виплатах, заборгованість з відшкодування ПДВ, авансові платежі з податків, заборгованість, що виникла в результаті взяття на себе зобов'язань іншого інститу- ційного сектору, заборгованість з виплати доходу за акціями²⁴, а також зобов'язання із виплати страхових платежів спеціально створеними автономними фондами, крім

25

пенсійних²⁵.

Залежно від методології обліку основної суми боргу розрізняють:

1. номінальну та ринкову вартість боргу;

2. консолідований та неконсолідований — різниця між ними полягає у тому, що консолідований борг не враховує тієї частини боргу, яка є у власності інших струк­турних одиниць цього сектору. Тобто якщо власником частини облігацій боргу цен­трального уряду виступають позабюджетні фонди то консолідований борг сектору державного управління буде менший на суму цих облігацій. Консолідований метод здійснюється у країнах ЄС натомість у США та Японії ведуть обліку неконсолідова- ного боргу;

3. борг, який обліковується касовим методом та методом нарахувань. При вико­ристанні касового методу до боргу не відноситься кредиторська та дебіторська забор­гованість, що відповідним чином не оформлена;

4. чистий та валовий борг — чистий борг розраховується шляхом віднімання від пасивів, що оформлені певними інструментами, що формують борг, активів за цими ж інструментами

Крім боргу органів державного управління різних рівнів, з метою контролю за по­казниками боргу, який має вірогідність стати державним у міжнародній світовій практиці обліковують так званий суспільний борг (риЬїїс (ІеЬЇ). Відповідно до міжна­родних стандартів ООН, суспільний борг — це сукупність зобов'язань (як наявних, так і юридично оформлених, які забезпечені необхідним фінансуванням, але, внаслідок деяких обставин, не є такими, що набрали чинності), які безпосередньо прийняті на себе державними органами такими як: центральний уряд (або федеральний уряд за­лежно від політичної організації країни); центральні органи штатів, провінцій, муні­ципалітетів, регіонів або інші місцеві органи влади; корпорації або підприємства, які знаходяться у державній власності чи контролюються державою.

Обмеження обсягу державного боргу. У світовій практиці перші спроби формалі­зувати обмежуючі правила у вигляді законодавчих норм розпочалися понад 150 ро­ків тому. З цього часу еволюція законодавчого регулювання державної заборгованос­ті пройшла чотири етапи:

Табл. 3. Основні відмінності у визначенні боргу згідно міжнародної та вітчизняної методології

	СР8М 2001	ЕБР	Україна
Вплив зобов'язань з виплати пенсій на обсяг боргу	відносяться	не відносяться	не відносяться
Вплив умовних в т.ч. гарантійних зобов'язань на обсяг боргу	можуть відноситись	не відносяться	відносяться
Вплив зобов'язань установ, що не відносяться до СЗДУ, однак підтримуються державою на обсяг боргу	можуть відноситись	не відносяться	не відносяться
Рівень сектору, на якому визначається борг, що підлягає обмеженню	-	СЗДУ	центральний бюджет

• Спершу регіональні органи влади федеральних держав намагалися забезпечи­ти ефективне використання запозичених коштів через дотримання "золотого пра­вила" державних фінансів. Починаючи із середини XIX ст., деякі штати у США та з 1920-х рр. кантони у Швейцарії взяли на себе зобов'язання підтримувати баланс поточного бюджету.

• Після ІІ світової війни окремі індустріальні країни — Німеччина, Італія, Япо­нія, Нідерланди — ввели до національного законодавства вимоги щодо балансуван­ня бюджету, які були обов'язковими для центрального уряду. Такі вимоги органічно вписувалися в стабілізаційні програми грошових реформ, які проводилися в цих кра­їнах у повоєнний період.

• У 1960-ті рр. пильна увага почала приділятися джерелам фінансування дефіци­ту бюджету. Ряд країн вдалися до заборони фінансування дефіциту бюджету з емі­сійних джерел. Такі норми стали складовою частиною законодавства розвинених країн і деяких країн, що розвиваються (Індонезії, країн Африки).

• Новітня історія законодавчого регулювання боргових операцій бере свій поча­ток з 1994 р. (у цей час було прийнято Акт про фінансову відповідальність у Новій Зеландії). Її особливістю стала велика кількість та значне поширення регулюючих норм у галузі державної заборгованості. Дані норми умовно поділяються на три основні групи: вимоги щодо балансування бюджету, накладення боргових лімітів та обмежень на розмір державних видатків. З того часу все більша кількість країн із пе­рехідною та розвинутою економікою вдаються до законодавчого регулювання борго­вих операцій як на рівні держави і муніципальних утворень, так і на рівні міжнаціо­нальних об'єднань.

Маастрихтський договір, підписаний країнами-членами ЄС у 1991 р., встановив кількісні обмеження на взаємопов'язані показники дефіциту бюджету і державного боргу на рівні 3 % ВВП і 60 % ВВП відповідно.

Щодо економічного обґрунтування кількісних критеріїв, то на початку 1990-х рр., коли багато європейських країн вже мали достатньо великі обсяги накопиченої державної заборгованості, країни-члени Європейського Валютного Союзу для недо­пущення її подальшого зростання прийняли рішення про обмеження державного боргу рівнем 60 % ВВП. Кількісний критерій для дефіциту бюджету був визначений

розрахунково на основі граничного розміру державного боргу на рівні 60 % ВВП. Розрахунки ґрунтувалися на такому допущенні: в довгостроковій перспективі серед­ньорічні темпи зростання номінального ВВП становитимуть 5 %, що передбачає будь-яку комбінацію реальних темпів зростання і темпів інфляції на рівні 5 %. За та­ких умов для стабілізації частки державного боргу у ВВП необхідним стає зведення бюджету з дефіцитом, який не перевищує 3 % ВВП. Було доведено, що тільки при реалізації вказаних макроекономічних передумов і дотриманні даного обмеження на дефіцит бюджету країнам-членам вдасться уникнути збільшення державної заборго­ваності та виникнення проблем, пов'язаних з обслуговуванням боргу. Взаємозв'язок між дефіцитом та боргом наведений у додатку 2.

Додаток 2.

УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БЮДЖЕТОМ УКРАЇНИ 1

ПІДРУЧНИК 1

За загальною редакцією М. Я. Азарова 1

УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БЮДЖЕТОМ УКРАЇНИ 17

ПІДРУЧНИК 17

За загальною редакцією М. Я. Азарова 17

Питання для самоконтролю 65

1. Бюджет — це: 66

2. Бюджетна система України — це: 66

3. Правовою основою бюджетної системи України є: 66

4. На зміст та склад бюджетної системи України впливають такі складові: 66

5. Знайдіть найбільш повну відповідь. Бюджетна система України складається: 67

6. Знайдіть найбільш повну відповідь. Місцевими бюджетами є: 67

7. Знайдіть найбільш повну відповідь. Бюджетами місцевого самоврядування є: 67

8. Державний бюджет як основний фінансовий план держави: 67

9. Державний бюджет — це: 67

10. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є: 67

Завдання №6. 69

Завдання №7. 69

Перелік питань для іспиту (заліку) 69

Тема 2. БЮДЖЕТНА КЛАСИФІКАЦІЯ 70

§ 1. Сутність бюджетної класифікації, її значення та роль у бюджетному процесі 70

Рис. 2.1. Об'єкти, які підлягають бюджетній класифікації 74

§ 2. Класифікація доходів бюджету України, їх склад та структура 77

§ 3. Класифікація видатків та кредитування бюджету 88

§ 4. Класифікація фінансування бюджету 93

§ 5. Класифікація боргу 95

§ 6. Складові частини бюджету 99

Питання для самоконтролю 109

1. Бюджетна класифікація — це: 110

2. Об'єктами, які підлягають бюджетній класифікації є: 110

3. Доходи бюджету — це: 110

4. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами: 110

5. Податковими надходженнями визнаються: 111

6. Згідно з бюджетною класифікацією до податкових надходжень відносяться: 111

7. Згідно з бюджетною класифікацією до неподаткових надходжень відносяться: 111

8. Затвердження дотації вирівнювання для міста обласного підпорядкування належить до повноважень: 111

9. Затвердження субвенції для районного бюджету належить до повноважень: 111

10. Бюджетним кодексом України передбачається використання таких видів транс­фертів: 111

11. Класифікація — це (виберіть те, що більше підходить за значенням): 112

12. Для яких цілей використовується бюджетна класифікація? 112

13. Хто затверджує бюджетну класифікацію? 112

14. Які складові бюджетної класифікації? 112

15. Програмна класифікація видатків та кредитування бюджету використовується у разі: 113

16. Що відображає функціональна класифікація видатків бюджету? 113

17. Відомча класифікація видатків та кредитування бюджету відображає: 113

18. Економічна класифікація видатків бюджету відображає: 113

19. Внутрішні джерела фінансування — це: 113

20. Зовнішні джерела фінансування — це: 113

21. Тип кредитора — це категорія: 114

22. Державний борг — це: 114

23. Класифікації боргу у Бюджетному кодексі здійснюється за двома ознаками (знайдіть невірне тлумачення): 114

24. Борг поділяється на (знайдіть невірне тлумачення): 114

25. Чи вірно визначене тлумачення: 114

26. Класифікація боргу відноситься до: 114

27. Складовими частинами спеціального фонду бюджету є (знайдіть помилкове твердження): 115

28. Кошти, отримані в установленому порядку бюджетними установами як плата за надання послуг, згідно з Кодексом називаються: 115

29. Бюджет розподіляється на: 115

30. Вкажіть правильне тлумачення: 115

31. Розподіл Державного бюджету на спеціальний і загальний фонди, їх складові частини визначаються: 115

Завдання №1. 115

Завдання №4. 116

Завдання №5. 117

Завдання №6. 117

Завдання №7. 117

Завдання №8. 118

ФІНАНСУВАННЯ БЮДЖЕТУ (ДЕФІЦИТ, ПРОФІЦИТ) ТА ДЕРЖАВНИЙ (МІСЦЕВИЙ) БОРГ 120

§ 1. Дефіцит бюджету: його роль та методи обліку 121

§ 2. Джерела фінансування дефіциту бюджету 130

§ 3. Управління ліквідністю бюджету та фінансовими активами 134

\ 140

Рис. 3.2. Механізм управління касовими залишками 147

§ 4. Управління борговими зобов'язаннями 153

§ 5. Державні та місцеві гарантії 161

§ 6. Державний та місцевий борг 167

Табл. 3. Основні відмінності у визначенні боргу згідно міжнародної та вітчизняної методології 168

Тестові завдання 186

1. Оборотний залишок бюджетних коштів — це: 186

2. Джерелами фінансування дефіциту бюджету можуть бути: 186

3. Джерелом фінансування дефіциту бюджету не можуть бути: 186

9. Профіцит спеціального фонду місцевого бюджету затверджується з метою: 188

10. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради не мають права приймати рішення щодо залучення місцевих внутрішніх запозичень без відповідного дозволу Кабінету Міністрів: 188

11. Викуп державних боргових зобов'язань це: 188

12. Загальний обсяг місцевого боргу м. Києва та гарантованого м. Києвом боргу не повинен перевищувати: 188

13. Затвердження дефіциту місцевих бюджетів дозволяється: 188

14. Дефіцит загального фонду місцевого бюджету затверджується шляхом: 189

15. Не дозволяється затвердження профіциту бюджету для: 189

16. Норматив оборотного залишку бюджетних коштів становить: 189

17. До напрямів видатків по бюджетним фінансовим зобов'язанням, на основі яких формуються тимчасові касові розриви не належать: 189

18. Джерелом фінансування бюджету не можуть бути: 189

19. До умов отримання державою позик не належить: 190

20. Національний банк України: 190

21. До надходжень, безпосередньо пов'язаних з процесом приватизації державного майна, не належать: 190

22. Емісійні кошти Національного банку України — це: 190

23. Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень, у межах, визначених Законом про Державний бюджет України, належить державі в особі: 190

24. Умови здійснення державних запозичень затверджує: 191

25. План державних запозичень на наступний бюджетний період не включає: 191

26. Ратифікації підлягають: 191

27. В Україні до обов'язків первинних дилерів належать: 191

28. Місцеві зовнішні запозичення на ринках капіталу можуть здійснювати: 191

29. Повернення позик на покриття тимчасових касових розривів можуть передбачатися: 191

30. Бюджетні платежі здійснюються лише за наявності: 191

31. Місцеві гарантії можуть надаватися: 192

32. Гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення боржником свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти кредитору за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших вимог має назву: 192

33. Міністерство фінансів має право здійснювати продаж прав вимоги погашення державної заборгованості, термін прострочення якої становить: 192

34. Не дозволяється списання заборгованості суб'єктів господарювання перед державою за позиками, залученими під державні гарантії за умови: 192

35. Загальний рівень державного та гарантованого державою боргу на кінець бюджет­ного періоду має становити: 192

36. Загальний обсяг місцевого та гарантованого територіальною громадою міста боргу на кінець бюджетного періоду має становити: 193

37. Загальний обсяг місцевого та гарантованого Автономною Республікою Крим боргу на кінець бюджетного періоду має становити: 193

38. Територіальні громади міст не мають права здійснювати запозичення на фінансовому ринку якщо: 193

39. Згідно з рекомендаціями Європейської комісії від 2008 року, державні гарантії повинні надаватися на: 193

Ситуаційні завдання 194

§ 1. Загальна характеристика бюджетного процесу 196

Основні задачі бюджетного процесу: 197

Фактори впливу на якість бюджетного процесу: 197

§ 2. Стадії бюджетного процесу 198

§ 3. Учасники бюджетного процесу та їхні повноваження 200

Законодавчі (представницькі) органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування: 200

Виконавчі органи державної влади, органи місцевого самоврядування: 201

Органом грошово-кредитного регулювання є Національний банк України. 201

Органами фінансового контролю є: 201

§ 4. Організація бюджетного процесу в зарубіжних країнах 203

§ 5. Доступність інформації про бюджет 214

Питання для самоконтролю 216

1. Скільки стадій містить бюджетний процес: 216

а) п 'ять стадій ; 216

б) три стадії ; 216

в) чотири стадії; 216

г) сім стадій; 216

д) шість стадій. 216

2. Що визначають стадіями бюджетного процесу: 216

3. На яких стадіях бюджетного процесу здійснюються контроль за дотриманням бюд­жетного законодавства, аудит та оцінка ефективності управління бюджетними коштами: 217

4. Хто належить до основних учасників бюджетного процесу: 217

5. Що слід вважати бюджетними повноваженнями учасників бюджетного процесу: 217

6. Через скільки днів після прийняття підлягає обов'язковій публікації основних напрямів бюджетної політики: 218

7. Скільки розділів містить основні напрями бюджетної політики: 218

8. Перший розділ основних напрямів бюджетної політики стосується: 218

9. Другий розділ основних напрямів бюджетної політики стосується: 218

10. Третій розділ основних напрямів бюджетної політики стосується: 219

11. Четвертий розділ основних напрямів бюджетної політики стосується: 219

12. П'ятий розділ основних напрямів бюджетної політики стосується: 219

13. Який термін публікації проекту закону про Державний бюджет: 219

14. Коли повинно бути оприлюднене рішення про місцевий бюджет: 219

15. Коли повинна бути оприлюднена попередня інформація про виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів: 220

16. Коли подається Урядом річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України: 220

г) до 1 травня року, наступного за звітним; 220

17. Коли здійснюється публічне представлення інформації про виконання місцевих бюджетів: 220

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО МЕТОДУ У БЮДЖЕТНОМУ ПРОЦЕСІ 220

Запровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі спрямоване на: 221