§ 5. Класифікація боргу

Державний борг є невід'ємною складовою державних фінансів. Під державним боргом розуміють загальну суму боргових зобов'язань держави з повернення отрима­них та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслі­док державного запозичення (п. 20 ст. 2 Кодексу). Класифікація боргу дає змогу сис­тематизувати інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади міста.

Відповідно до нової бюджетної класифікації України, державний борг, як і фінан­сування бюджету, класифікується за типом кредитора і типом боргового зобов'язання. Найбільш важливою класифікацією державного боргу є класифікація за типом креди­тора (рис. 2.12, 2.13).

Класифікація боргу за типом кредитора залежить від типу утримувача або власни­ка боргового зобов'язання: внутрішнього чи зовнішнього. Відповідно розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Внутрішній борг складається із заборгованості за позиками, одержаними із сек­тору державного управління, заборгованості органам грошово-кредитного регулю­вання та іншим банківським установам, заборгованості іншим фінансовим устано­вам, нефінансовому приватному сектору та домашнім господарствам.

Зовнішній борг складається із видів боргових зобов'язань, аналогічних зовнішнім джерелам покриття дефіциту бюджету.

Класифікація боргу за типом боргового зобов'язання відрізняє заборгованість за довгостроковими, середньостроковими зобов'язаннями, короткостроковими зо­бов'язаннями та векселями (на термін не менше одного року) та іншими внутріш­німи й зовнішніми зобов'язаннями у структурі непогашеного внутрішнього та зов­нішнього боргу.

Рис. 2.12. Класифікація фінансування бюджету за типом кредитора

Державний борг можна класифікувати (розглядати) й за іншими критеріями. На­приклад, за формою залучення коштів державний борг поділяється на державні за­позичення та гарантії.

Державні запозичення — це залучення державою (в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України) грошових коштів, іншого май­на та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення.

Розрізняють державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що роз­міщуються на внутрішньому ринку; та державне зовнішнє запозичення — державне за­позичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про по­зику та випуск державних цінних паперів, що розмішуються на зовнішньому ринку.

Державне запозичення може здійснюватись лише з метою:

Рис. 2.13. Класифікація фінансування бюджету за типом боргового зобов'язання

• фінансування дефіциту державного бюджету;

• підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;

• на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку.

Державна гарантія — зобов'язання держави (в особі Кабінету Міністрів України,

що діє через Міністерство фінансів України) повністю або частково виконати плате­жі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим ніж Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:

• випуск (емісія) державних цінних паперів;

• укладення угод про позику та гарантійних угод;

• інші способи, передбачені законодавством України.

При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.

За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іно­земній валюті.

Внутрішній борг переважно формується в національній валюті. Для залучення коштів емітуються (випускаються) цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті здійснен­ня безпосереднього запозичення коштів в урядів іноземних держав, міжнародних фі­нансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних ринках капіталів.

Залежно від терміну залучення коштів розрізняють: короткостроковий борг (з терміном погашення до одного року), середньостроковий (від одного до п'яти років), довгостроковий (від п'яти років і більше).

Державний борг можна поділити також на:

• капітальний, що включає всю сукупність боргових зобов'язань держави на пев­ну дату;

• поточний, що складається з платежів по зобов'язаннях, які позичальник пови­нен погасити у звітному періоді.

Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є де­фіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінан­сування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінан­сових організацій. Проте вони не завжди допомагають вирішити цю проблему. У 2009 р. чисті залучення прямих іноземних інвестицій становили 4,5 млрд. дол. США і порівня­но з 2008 р. та обсягом, врахованим при затвердженні державного бюджету, зменшили­ся більш ніж удвічі. Водночас чисті погашення зобов'язань за операціями з кредитами та облігаціями становили 9 млрд. дол. порівняно з чистими залученнями кредитних ре­сурсів у сумі понад 12 млрд. дол. у попередньому 2008 р. У цілому від'ємне сальдо фінан­сового рахунку платіжного балансу становило 11,8 млрд. дол. і виявилося найгіршим показником за останні одинадцять років. Проведена у минулому році фінансова під­тримка банків на суму майже 94 млрд. грн. шляхом участі держави у їх капіталізації бан­ків (29,3 млрд. грн.) та здійснення Національним банком рефінансування (64,4 млрд. грн.) не привели до поліпшення фінансового стану банків і зростання кредитування, а відтак відновлення економіки та збільшення доходів державного бюджету.

Згідно з інформацією Колегії Рахункової палати про виконання Державного бюд­жету України станом на 01.01.2010 р., 2009 рік Україна закінчила з боргом у сумі 42% ВВП. Залишаючись достатньо високим, рівень державного боргу України водночас не є критичним. Згідно з міжнародними стандартами (Маастрихтською угодою) кри­тичними вважаються боргові зобов'язання держави, які перевищують 60% від ВВП.

Особливістю місцевих бюджетів є те, що в них відображаються боргові зо­бов'язання місцевих рад за встановленою класифікацією для систематизації боргових зобов'язань, визначення суми боргу місцевого бюджету та обсягів фінансових ресур­сів, необхідних для його обслуговування.

Базовими особливостями класифікації фінансування бюджету та класифікації боргу в Україні є згрупування джерел фінансування бюджету та інструментів пога­шення боргу за двома ознаками — за типом кредитора та за типом боргового зо­бов'язання, що є загальноприйнятним у міжнародній практиці.

Наприклад, у Республіці Білорусь класифікація фінансування дефіциту бюджету також є згрупуванням джерел фінансування, що залучаються для покриття дефіциту бюджету, виходячи з їх видів та форм боргових зобов'язань (ст. 17 Бюджетного ко­дексу Республіки Білорусь). Стаття 18 Бюджетного кодексу Республіки Білорусь пе­редбачає, що класифікація видів її державного боргу є групуванням зовнішніх дер­жавних позик та внутрішніх державних позик виходячи з видів кредиторів та форм боргових зобов'язань.