76. Синтаксичні особливості творів наукової і навчально-методичної літератури і робота редактора над ними.

Наукові видання є давнім, випробуваним і авто­ритетним в усьому світі засобом фіксації та поширення інформації, створеної творчою працею вчених. За характером інформації наукові видання поділяємо на такі види: монографія; автореферат дисертації; стаття; наукова доповідь (тези доповіді). За складом основного тексту: моновидання (в основі — один твір, скажімо, моно­графія або автореферат дисертації); тези доповідей чи повідомлень (наукової конференції, симпозіуму, з'їзду); матеріали конференції (симпозіуму, з'їзду); збірник наукових праць. Практика редагування такого виду літератури виокре­мила кілька аспектів, на які повинен звернути редактор осо­бливу увагу: ознайомлювальний, структурний, змістовий. Ознайомлювальний аспект. Під час першого читання оригіналу редакторові важ­ливо з'ясувати для себе кілька принципових позицій. А саме: актуальність та новизна теми; ступінь її розробки; адресне призначення; рівень використання автором найновішої літератури, залучення архівних матеріалів. Структурний аспект. Уважне прочитання та глибоке осмислення змісту ори­гіналу дає змогу редакторові визначити "плюси" й "мінуси" структурної його побудови. Поліпшити структуру можна шляхом: систематизації зібраного матеріалу; дотриманням приблизно однакового співвідношення обсягу структурних складових тексту (параграфів, розділів, частин); чіткого виокремлення в цих складових головного й другорядного; строгої логіки викладу; написання серйозних узагальнень; вироблення самостійних висновків; виявлення і ліквідації повторів, абзаців чи й цілих сторінок, написаних "не за темою". Змістовий аспект.Редактор передусім має проявити чітке розуміння іс­нуючих у науці методів викладу зібраного й узагальненого автором матеріалу. Виділимо головні методи: індуктивний (від окремого до загального); дедуктивний (у зворотному, від загального, напрямку); логічний (так зване послідовне членування матеріалу на смислові фрагменти); історичний (аналіз розвитку подій та явищ у строго хронологічній послідовності). На особливу увагу редактора заслуговує відстеження в наукових текстах порядку і частоти вживання спеціаль­ної термінології. Важливо переконатися, аби при першому вживанні того чи іншого терміна давалося його пояснення, вказувалося на його етимологію чи джерело запозичення.У визначенні, скажімо, не можна допустити багатозначності терміна в межах одного твору, змішування термінів різних наукових шкіл чи дисциплін, уживання в значенні терміна професіонального жаргону, неточного або помилкового тлу­мачення (скажімо, наукове видання — це науковий текст). Редактор має пам'ятати, що до публікацій статей у фахових виданнях, віднесених до переліків ВАК України, існують особливі вимоги. Такі статті повинні містити: постановку проблеми у загальному вигляді та її зв'язку із важливими науковими чи практичними завдання­ми; аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких запо­чатковано розв'язання даної проблеми і на які спира­ється автор, виділення невирішених раніше частин; загальну проблему, якій присвячується конкретна стаття; формулювання цілей статті (постановка завдання); виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; висновки з даного дослідження і перспективи подаль­ших розвідок у даному напрямку.

77. Система правил ділового та наукового стилю в держстандартах України. У зв’язку з ухваленням закону України “Про стандартизацію” та затвердженням “Державної програми розвитку й функціонування української мови на 2004–2010 роки”, у стандартах уперше у вітчизняній практиці закріплено систему вимог до стилю українських нормативних документів (НД). Ці стандарти разом із чинним правописом мають стати нормою для розробників НД усіх видів та рівнів приймання. Дотримування застандартованих правил, сприяє: 1) усталюванню однозначності термінів; 2) уніфікуванню мовних засобів, необхідному для внутрімовного гармонізування науково-технічної термінології; 3) шліфуванню українського науково-технічного стилю мовлення. А також дає змогу: 1) полегшити сприймання й розуміння науково, технічного та ділового тексту; 2) впорядкувати й пришвидшити процес узгоджування й удоскона­лювання української науково-технічної термінології; 3) випрацювати українську термінологію, що відповідатиме традиціям, духові й структурі сучас­ної української літературної мови; 4) убезпечити від руйнування, відродити і розвивати цілісність та системність української наукової й ділової мови. Ці правила не є нові. Вони ґрунтуються на традиціях укр. л-ної мови, рекомендаціях відомих укр. мовознавців і термінологів, таких як О. Курило, Б. Антоненко-Давидович, К. Городенська, Н. Непийвода , О. Пономарів, О. Сербенська, С. Ярема та інших. Головних застандартованих правил ділового та наукового стилю є два й уста­новлено їх в одному з основоположних стандартів національної стандартизації України ДСТУ, а інші випливають із двох перших і тому підпорядковані їм. Перше головне правило – усі мовні засоби треба вживати відповідно до їхньої прямої (головної) призначеності. Друге головне правило – за наявності двох рівнозначних слів: іншомовного походження й українського, треба вживати українське. Обидва правила зумовлені тим, що науковий, технічний чи діловий текст повинен бути однозначний і потребувати якнайменше зусиль, щоб його зрозуміти. - Переходьмо на природний для української мови дієслівний спосіб позначання процесів замість іменникового; - Уникаймо мовних конструкцій дієслово + віддієслівний іменник, що не становлять усталених дієслівно-іменникових зворотів: - Надаваймо перевагу активним конструкціям над пасивними: - Правильно вживаймо безособові конструкції на - но, - то: - Правильно вживаймо віддієслівні іменники із суфіксом - к(а): - Правильно вживаймо іншомовні терміни на - ція, - зія, - інг, - мент: - Надаваймо перевагу іменникам для назв учасників процесів (суб'єктів та об'єктів): - Розрізняймо дійові властивості та перебування учасником дії. 3. Система правил українського ділового та наукового стилю, викладена в ДСТУ 1.5:2003 та ДСТУ 3966:2000 та реалізована розробниками комплексу основоположних стандартів національної системи стандартизації, є дороговказом для всіх, хто пише українською мовою нормативні документи, ділові та наукові тексти. Адже від мови НД усіх видів та рівнів прийняття багато залежить, чи фахова українська мова удосконалюватиметься й збагачуватиметься, чи, - як іноді, на жаль трапляється, - засмічуватиметься.

78. Службова частина видання. Основні елементи службової частини видання. Службова частина видання - це напрацьований історичним досвідом і регламентований певними нормами, зразками, стандартами тієї чи іншої країни мінімум уніфікованих інформаційних даних не авторського, а видавничого походження, який вміщується, здебільшого на початкових і прикінцевих сторінках видання з метою його ідентифікації користувачами як всередині країни так і за рубежем, а також для бібліографічного опрацю До вихідних відомостей відноситься: відомості про автора (чи авторів); назва видання; над заголовкові, підзаголовкові, вихідні данні, класифікаційні індекси; макет анотованої каталожної картки; анотація; ISBN; знак охорони авторського права; випускні дані; ЕАN. Початкові сторінки. На титульній сторінці: Відомості про автора - до трьох авторів. Назва видання повне (на обкладинці припускається скорочення). Над заголовкові дані (відомості про заклад від імені якого здійснюється видання), підзаголовкові (вид видання, аудиторія, повторюваність видання, наявність грифу, упорядник, переклад тощо), вихідні дані (місце назва видання час виходу). Зворот титульної сторінки: Шифр зберігання видання УДК (Універсальная десяткова класифікація) ББК (бібілотечно-бібліографічної класифікації), авторський знак. Макет анотованої каталожної картки (бібліографіч запис: заголовок, бібл.опис, анотація, автор. знак). ISDN, авторські права, іноді данні про рецензентів, редактора, данні про документ за яким надано гриф видання. Авантитул: Повтор данних титулу, логотип видавництва, епіграф, цитата, посвята. Прикінцеві сторінки: Над випускні дані (Повна назва видання, повна ім'я автора чи упорядника, вид видання за цільовим призначенням, імена учасників видавничого процесу, мова видання). Випускні дані: дата підписання, формат паперу та частку аркуша, наклад, обсяг видання в умовних аркушах, номер замовлення, назву та місце знаходження видавця, його свідоцтво про реєстр, тощо.вання та статистичного обліку.

79. Стан видавничої справи в Україні та в розвинених країнах(порівняльний аналіз). Частка вітчизняної книги на внутрішньому ринку за роки української незалежності продовжує скорочуватися. Якщо 1999 року у вільний продаж надійшло (без врахування видань за держзамовленням та відомчих для службового користування) близько 9 млн. примірників книг, то 2000 року - на мільйон менше. Для порівняння варто навести показники сусідів: у Польщі - 150, у Росії - 300 млн. примірників книг за один рік. Ситуація в українській книговидавничій справі на кінець 90-х років минулого століття характеризується такими особливостями: - знизилася до критичної межі кількість освітніх та наукових видань, що спричинило до поглиблення кризи освіти і науки в державі; - припинилося бюджетне фінансування бібліотек і цільових видавничих проектів, покликаних забезпечити поповнення фондів бібліотек,; - падає авторитет країни в очах євр.спільноти, яка почала сприймати Укр. як державу, де влада не опікується книгою, освітою, культурою; - Україна стала джерелом прибутків для видавництв ближнього закордоння, які, використовуючи податковий тиск влади в Україні на власних виробників та протекціоністські закони своїх держав, мають змогу поставляти до нашої держави значно дешевшу та якіснішу в поліграфічному відношення книжкову продукцію; - втрачаються кваліфіковані фахівці, а отже, знижується загальний фаховий рівень видавничої сфери, зростає кількість підприємств, які припиняють видання книжок і перепрофілюються; - прогресує занепад поліграфічних підприємств, спричинений значним зменшенням замовлень, а також моральним і фізичним старінням обладнання, пов'язаним з браком коштів на його модернізацію; - стрімко зросла собівартість української книги, внаслідок чого вона стала недоступною пересічному читачеві. Необхідним є удосконалення національного законодавства для підтримки вітчизняного книговидання. В законодавстві має бути передбачений більш широкий спектр пільг для видавничих, поліграфічних, книгорозповсюджувальних організацій, зокрема, звільнення від ПДВ операцій по випуску та виготовленню видавничої продукції, звільнення від оподаткування прибутку від випуску продукції наукового, культурного, освітнього значення в частині, що зараховується в бюджет, а також прибутку, що спрямовується на розвиток матеріально-технічної бази, поширення на книговидання пільг, встановлених для ЗМІ. Правовими документами мають бути більш чітко окреслені умови приватизації і створення видавництв та інших організацій видавничої галузі. Важливим є також усунення протиріч в законодавстві. Це є необхідним для підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняного видавничо-поліграфічного комплексу, створення децентралізованих джерел інвестування інформаційної сфери, забезпечення інформаційної безпеки України.