85. Український видавничий рух у Франції.

Рукописний відділ Національної бібліотеки Фр. - найбільша книгозбірня країни.Саме звідси починалося знайомство з давньою рукописною і друкованою українікою, що вже кілька століть зберігається на фр-х теренах, багатьох наших відомих укр. учених і гром.-політ. діячів(М. Драгоманов, Б. Кістяківський, І. Лучицький). Іншим місцем збору, а отже і джерелом майбутнього видання, став Український архів у Фр. (засновано 1949 р. з ініціативи Апостольського візитатора українців-католиків архієпископа Івана Бучка). Ймовірно, першим укр-м видавництвом у Фр. є „Український друкар”. Бо саме ця назва зазначена на одній з найдавніше виданих тут книг - 1923 року - брошурі Ілька Борщака „Ідея соборної України в Європі в минулому” з підзаголовком: „По невиданих документах і стародавніх працях”. Першим україномовним періодичним друкованим органом став „Тризуб” – гром.-політичний і л-но-мистецький часопис. Українська бібліотека імені Симона Петлюри в Парижі. Щотижнева газета „Українське Слово”(1933-р) - періодичний друкований орган наших емігрантів. Редакційний колектив „Українського Слова” та його видавців спричинився до появи 1938 року на чужині незалежного підприємства з чітко окресленою національною приналежністю - Перша Українська Друкарня у Франції. Для пожвавлення книговидавничої діяльності незабаром при друкарні створюється Націоналістичне видавництво в Європі. У післявоєнну пору в Парижі появляється новий неперіодичний друкований орган - журнал „Україна”. Ще про один осередок українського руху у Франції варто сказати окремо. Йдеться про Наукове Товариство ім. Шевченка в Європі і його найголовніше дітище - „Енциклопедію українознавства” (словникова частина в десяти томах), що творилася протягом ряду років в Сарсельскій українській оселі неподалік Парижа. Ост. роками європейський осередок НТШ у Сарселі практикує спільні видання своїх праць з укр. видавництвами з тим, аби наклади таких книг поширювалися в Укр.. Так, 1996 і 2000 років вийшло (спільно зі львівським видавництвом „Фенікс”) солідне за обсягом (50 і 70 обліково-видавничих аркушів) двотомне видання праць Володимира Кубійовича. Дослідження нинішнього Голови НТШ в Європі академіка А. Жуковського „Нарис історії Наукового товариства ім. Шевченка в Європі” (2000) також є спільним паризько-львівським виданням. Нині в Сарселі завершується робота над черговим важливим видавничим проектом - виданням у трьох томах „Антології сучасної української літератури”.

86. Українські друкарні та їх роль у формуванні вітчизняної школи редагування і видавничої справи. Перші друковані книги староукраїнською мовою видав Швайпольт Фіоль у своїй друкарні в Кракові («Осьмогласник» (1491) з дереворитом «Розп'яття», «Часословець» (1491), «Тріодь пістну» (не датована) і «Тріодь цвітну» (1491)). «Псалтырь» Франциска Скорини, видрукований 1517 у Празі як посібник для шкільних потреб, та інші книги проникали в Україну і Росію, переписувалися від руки в численних копіях. В Укр.перша підтверджена документально друкарня існувала у середині 15 ст.У 1460 році львівський міщанин Степан Драпан подарував свою друкарню львівському Онуфріївському монастирю. Це перша з відомих згадок про друкарство в Україні і Львові зокрема. Друга з відомих в Україні друкарень заснована у 1573 році Іваном Федоровичем у Львові. Пізніше почали діяти Острозька друкарня, Києво-Печерська друкарня та інші. В сучасних друкарнях є цехи основного виробництва (складальні, фотоцинкографські, стереотипні, виготовляння офсетних форм і форм глибокого друку, друкарські та брошурувально-палітурні) і допоміжного (наприклад, ремонтно-механічні). В українському Бересті існувала друкарня вже в 60-х роках 16 століття, а у 1574 Іван Федоров, вигнаний з Москви, надрукував у Львові книгу «Апостол», хоча є дані, що років за 20 до того вже з'явилися книги невідомих львівських друкарів. Пізніше найвідомішими українськими друкарнями стала Львівська братська (заснована 1573), Острозька (1560), Києво-Печерська (1606), Почаївська (1618) та інші. З 1805 лідерство переходить до Харківської університетської друкарні, яка за перші 25 років надрукувала близько 300 книг. Пізніше до видавничої справи долучилися відомі українські культурні діячі. П. Куліш у 1860-62 видав 39 випусків «Сільської бібліотеки», а І. Франко видав серію книг «Літературно-наукової бібліотеки». Видавничою діяльністю у Львові займалися «Народний дім», «Ставропігійський інститут», «Галицько-руська матиця». В Наддніпрянській Україні в кінці 19-го — на початку 20-го ст. у Києві відомими видавцями були І. Самоненко, Л. Ідзиковський, О. Череповський, в Одесі — Ю. Фесенко. Також треба відзначити єврея Якова Оренштайна, який на власні гроші заснував на початку 20-го століття у Коломиї, а пізніше у Берліні видавництво «Українська накладня». Видавництво публікувало ілюстровані твори українських класиків та тогочасних письменників, шкільні підручники, літературу для дітей та юнацтва. За популяризацію української книги Оренштайн, доля якого залишилася невідомою після 1939 року, заслужив щиру подяку від світового українства.

87. Умови ефективної коректури. У ред..-видавничій справі виробилися певні вимоги до чи­тання коректури. Вважається, що дотримання наступних вимог за­безпечить якісну коректуру: 1) темп читання тексту має відповідати індивідуальним можливостям людини бачити всі знаки, літери, сло­ва, а не лише початки слів, закінчуючи їх подумки, як при звичайно­му читанні; 2)особливо уважно читати доведення, визначення, висновки, цитати, а також увесь цифровий матеріал; 3) вивіряти іме­на, ініціали, прізвища, посилання; 4) зосереджувати особливу увагу на прочитанні рядків, складених більшим або меншим, ніж основний текст, кеглем; 5)усі коректурні виправлення робити чітко, зрозуміло; 6) раціонально розподіляти роботу над коректурними відбитками, щоб не перевтомлюватися; 7) дочитавши коректуру, переглянути увесь текст і перечитати окремі (складні) місця. Крайнікова, зокрема, дає такі методичні рекомендації до коректорського читання, дотримання яких має забезпечити ефективну коректуру: 1. Коректуру насамперед слід побіжно прогорнути,— зорієнтуватися, якого змісту і жанру надійшов матеріал, у якому стилі викладений. 2. Перед читанням коректури перевірити її комп­лектність ( наявність усіх сторінок оригіналу та коректурних відбитків зі складання). 3. Не можна надто поспішати, ігноруючи при цьому само­перевірку. 4. Кор. виправлення повинні бути розбірливими. Ро­бити їх слід охайно — так, щоб текст залишався читабельним. 5. Коректуру виконують ручкою з темною (синьою, фіоле­товою), але не червоною пастою: по-перше, вона втомлює очі, а по-друге, у деяких видавництвах червоною пастою вносить виправлення виключно головний редактор. Чорна ж паста не контрастує з чорною фарбою комп'ютерної роздруківки, а то­му теж не рекомендується для коректорського читання. Не слід користуватися олівцем: для оператора комп'ютер­ного складання це означає, що виправлення не обов'язкове. 6. Насамперед контролюють дотримання вказівок «Технічної специфікації» (щодо шрифту, формату рядка, міжрядкових проміжків, величини абзацних відступів, прийомів шрифтових виділень тощо). 7. Професійні коректори радять читати «під лінійку» . 8. Читати коректуру зручніше на пюпітрі — вона розта­шовується похило, а такий кут зору зручніший. 9. Виправлення у коректурі повинні бути економними та раціональними. 10. Якщо коректор вважає за необхідне дати оператору комп'ютерного складання певні роз'яснення щодо виправ­лень, то ці слова і фрази слід обвести овалом — щоб оператор не сприйняв їх за вставку і не вніс у текст. 11. Усі помилкові, на думку коректора, формулювання потрібно (краще простим олівцем) позначати спеціальним коректурним знаком на окремому аркуші, зазнача­ючи відповідні сторінки коректури, викласти суть зауважень і пропонований варіант виправлень. Порадившись щодо них із редактором, коректор доопрацьовує відбиток: вилучає ко­ректурні знаки і вписує затверджені варіанти формулювань. 12. Дочитавши коректуру, вдаються до її додаткового пе­регляду та перечитування. І якщо при першому читанні пере­довсім перевіряють правопис тексту, зауважують певні смис­лові помилки, то при повторному читанні контролюють технічну якість складання чи верстання (залежно від виду відбитків). А також ще раз уважно перевіряють комплектність. 13. Коректор підписує кожну сторінку виконаної ко­ректури.