Тема 3. Міжнародно-правовий режим космічного простору

Міжнародні правовідносини у сфері космічної діяльності та все те, з приводу чого встановлюються ці правовідносини.

Поняття космічного простору. Космічний простір і небесні тіла у світлі сучасних теорій структури Всесвіту.

Суттєві відмінності в правовому режимі космічного простору і небесних тіл. Договір про принципи діяльності держав з дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1967 р., Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 р.

Делімітація повітряного та космічного просторів.

Правовий режим геостаціонарної орбіти (ГСО). Регламент радіозв'язку, 1990 р., Статут і Конвенція Міжнародного союзу електрозв'язку, 1992 р. Актуальні проблеми справедливого розподілу та ефективного використання ресурсів ГСО.

Основні категорії та поняття

космічний простір − “простір за межами земної атмосфери, включаючи Місяць та інші небесні тіла...“ [11]. На цей час нижня межа космічного простору встановлюється міжнародним звичаєм і становить 100‑110 км над поверхнею Світового океану. Множину норм міжнародного космічного права, що вміщено в основних договорах з космосу, застосовують незалежно від того, де мала місце відповідна подія. Однак вже стаття ІІ Договору про космос говорить про особливий характер космічного простору, що не може підпадати під юрисдикцію будь-якої з держав (“...не підлягає національному привласненню ані шляхом проголошення... суверенітету..., ані будь-якими іншими засобами”) на відміну від простору повітряного, тобто простору, що знаходиться як під суверенітетом відповідних держав, так і над відкритим морем. А делімітація космічного простору надзвичайно важлива з огляду на необхідність здійснення відповідного регулювання приватної діяльності в космічному просторі, за що держава несе міжнародну відповідальність згідно зі статтею VI того самого Договору: “держави-учасниці Договору несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі‚ включаючи Місяць та інші небесні тіла, незалежно від того‚ провадиться вона урядовими органами чи неурядовими юридичними особами, і забезпечують дотримання національної діяльності положенням, що містяться в цьому Договорі” [67]. Тому встановлення меж космічного простору є, по суті, встановленням меж національної відповідальності щодо контролю за діяльністю приватних організацій і підприємств. До того ж делімітація космічного простору щільно пов’язана з ще одною актуальною проблемою – справедливим розподілом геостаціонарної орбіти, яку міжнародна спільнота визнала обмеженим природним ресурсом і на частки якої, що знаходяться над національними територіями, мають претензії деякі екваторіальні країни.

Делімітація космічного та повітряного просторів – договірне встановлення межі між космічним і повітряним просторами.

Демілітаризація космічного простору – міжнародно-правовий режим, який передбачає заборону випробувань, прольоту і розміщення в межах цього простору військових об’єктів, зброї будь-якого роду, військових контингентів. Демілітаризація космічного простору може бути повною та частковою. Повна демілітаризація виключає будь-яку діяльність воєнного характеру в космічному просторі. Використання військового персоналу та обладнання виключно в мирних цілях не підпадає під режим повної демілітаризації космічного простору. До цієї категорії належать також космічні засоби контролю за роззброєнням і з попередження конфліктних ситуацій.

Небесні тіла – узагальнена назва природних космічних об’єктів: Місяця, планет, астероїдів (малих планет) тощо. Термін „небесні тіла” утвердився ad hoc в МКП і використовується в міжнародно-правових документах [21].

Геостаціонарна орбіта (ГСО) –- траєкторія руху ШСЗ у навколоземному просторі в екваторіальній площині на відстані приблизно 35-36 тис. км над поверхнею Світового океану . При розташуванні на ГСО космічного апарата (КА) він обертається синхронно зі своєю прямокутною проекцією на поверхню Землі, тобто забезпечується стала пряма видимість (а значить, і сталий радіозв’язок) з борту КА наперед визначеної ділянки на земній поверхні, що приблизно становить третину від усієї поверхні земної кулі. Три такі супутники, рознесені на 120^О один відносно інших, забезпечують майже повне охоплення поверхні Землі (окрім полярних районів).

Діяльність щодо використання ГСО неподільна з використанням радіочастот, необхідних для керування КА під час його запуску, забезпечення функціонування КА на геостаціонарній орбіті, передачі на Землю корисної інформації та іншого. У цьому аспекті також неможливо перебільшити і роль щодо правового регулювання ГСО, яку здійснює МСЕ.

Беручи до уваги унікальні можливості, що їх дає розташування супутника зв’язку на ГСО, Конференція МСЕ 1971 року відкинула принцип “право першого” і встановила правила поведінки під час здійснення космічного зв’язку, за якими: реєстрація в МСЕ частот і їх використання не є пріоритетними для будь-якої країни або групи країн і не складає перешкоди створенню космічних систем іншими країнами; будь-яка країна або група країн, що зареєстрували в МСЕ частоти для своїх служб космічного зв’язку, повинні запровадити всі практично здійсненні заходи для забезпечення використання іншими країнами або групами країн нових космічних систем.

У 1973 році на Повноважній конференції МСЕ орбіта геостаціонарних супутників та частоти, які надаються для її використання, були оголошені обмеженим природним ресурсом, який повинен використовуватися ефективно та ощадливо відповідно до потреб та технічних можливостей держав на засадах Регламенту радіозв’язку. При цьому в МСЕ до питань регулювання діяльності щодо використання ГСО почали застосовувати фактично ті самі механізми, які склалися у сфері регулювання діяльності держав у галузі радіозв’язку взагалі. з 1973 року МСЕ надав Міжнародному консультативному комітету з радіо право не тільки давати консультації з раціонального використання спектра радіочастот, але й рекомендувати оптимальне розміщення ШСЗ на ГСО, а Міжнародному комітету реєстрації частот, який раніше тільки координував використання радіочастот, –- право реєструвати орбітальні позиції цих геостаціонарних супутників. Згідно зі ст. 11 Регламенту радіозв’язку на орбітальні позиції цих ШСЗ була розповсюджена процедура координації, яка використовується щодо частотних присвоєнь [16].

Завдання для самостійної роботи

3.1. Ознайомтесь із запропонованою до цієї теми літературою (зокрема, [1], С.58-72).

3.2. Сформулюйте визначення космічного простору.

3.3. Назвіть принципи МКП, що мають відношення до встановлення правового статусу космічного простору.

3.4. Охарактеризуйте фізичні особливості ГСО та визначте основні положення щодо її особливого правового статусу.

Практичні завдання

№ 3.1. Які основні сучасні підходи існують у встановленні межі між повітряним і космічним просторами?

№ 3.2. Що заважає ефективно розподілити та використовувати ресурс ГСО?

№ 3.3. Дайте розгорнуту відповідь на питання „Яка фізична та юридична природа терміна “делімітація? ”

№ 3.4. Обґрунтуйте основні відмінності у правовому режимі космічного простору і небесних тіл.

№ 3.5. Чому надзвичайно важливим для подальшого вдосконалення правового регулювання космічної діяльності є чітке формулювання на міжнародно-правовому рівні основних понять МКП: “космічний простір”, “космічна діяльність”, “космічний об’єкт”, “держава реєстрації”, “запускаюча держава”?