Тема 4

ПОЧАТОК КЛАСИЧНОЇ ПОЛІТЕКОНОМІЇ

ПЛАН

1. Історичні умови і загальна характеристика класичної школи політекономії.

2. В.Петті і П.Буагільбер – засновники класичної школи політекономії в Англії і Франції.

3. Фізіократи.

1. Історичні умови і загальна характеристика класичної школи політекономії.

Бурхливий розвиток промисловості та науково-технічні успіхи в Англії у ХVІІІ ст., а потім і в інших країнах Західної Європи свідчать про якісно новий етап розбудови капіталістичної системи. Капітали, накопичені в торгівлі, стають фундаментом промислового розвитку. Промислова буржуазія починає відігравати все більшу суспільну роль і поступово перебирає владу. В цих умовах меркантилізм, зорієнтований на політику протекціонізму, вже не міг виконувати роль прогресивної економічної ідеології. Протекціоністські обмеження з прогресивних заходів перетворилися на гальмівні, стримуючи зовнішню і внутрішню експансію промислового капіталу.

В цих умовах починає формуватися класична школа політекономії – нова економічна ідеологія, адекватна умовам суспільного розвитку. На відміну від меркантилізму, класична школа являє собою дійсно наукову, теоретично обґрунтовану парадигму. Вперше в історії економічної науки предметом її дослідження стає процес виробництва, а сама наука з рекомендацій в галузі економічної політики і поверхневого аналізу сфери обігу перетворюється на серйозне дослідження об’єктивних законів економічного розвитку.

Принципова відмінність класичної школи політекономії від меркантилізму полягає у проголошенні принципу економічного лібералізму, тобто, вільної конкуренції, свободи підприємництва, невтручання держави в економічні процеси. Класична традиція політекономії охоплює період від кінця ХVІІ ст. (В. Петті) до другої половини ХІХ ст. і включає цілий ряд визначних науковців, що заклали підвалини сучасної економічної теорії: Ф.Кене, А. Сміт, Д. Рікардо, Т. Мальтус, Ж.Б. Сей, Дж. С. Мілль та інші.

2. В.Петті і п. Буагільбер – засновники класичної школи політекономії в Англії і Франції

Засновником класичної політекономії в Англії вважається Вільям Петті (1623-1687), хоча ряд дослідників зараховують Петті до пізніх меркантилістів. В усякому разі в його творах можна знайти досить багато типово меркантилістських положень. Петті є автором кількох наукових праць, зокрема, “Трактат про податки і збори”, “Слово мудрим”, “Політична арифметика”, “Різне про гроші”.

Методологія. Петті за освітою медик, тому він розглядає економічний устрій в країні як живий організм, намагається з’ясувати його “анатомію”. Такий підхід привів його до висновку про закономірності функціонування цього організму, тобто мова йде про економічні закони. Таким чином, Петті застосовує абстрактний метод в політичній економії.

Визначення багатства. Петті не тільки дає визначення багатства, під яким він розуміє сукупність рухомого і нерухомого майна, але й намагається кількісно підрахувати його. Цим він фактично закладає основи цілої економічної науки – статистики, яку він називав “політичною арифметикою”. Петті приходить до висновку, що джерелом багатства є виробництво (на відміну від меркантилістів, які вважали, що багатство створюється у сфері обігу).

Теорія вартості. Петті можна вважати основоположником трудової теорії вартості. Він стверджує, що вартість створює праця, але не будь-яка, а лише та, що витрачається на видобуток золота і срібла, які функціонують як мінові вартості. Петті чітко не розмежовує мінову і споживну вартість. Він вважає, що всі продукти праці, крім золота і срібла, - це споживні вартості, а міновими вони стають в процесі обміну. Крім того, природа, на думку Петті, теж приймає участь у виробництві споживної вартості. Петті належить крилатий вислів: “Труд – батько і найбільш активний принцип багатства, земля – його мати”. Отже, Петті прибічник двофакторної моделі виробництва вартості, вартість, створену землею і працею, він називає природною ціною. Розуміючи, що реальна ціна формується під впливом цілого ряду факторів, в тому числі і співвідношенням попиту і пропозиції, він також вводить поняття ринкової (“політичної”) ціни.

Заробітну плату Петті розуміє як ціну праці. Ренту він також вважає продуктом праці, причому, враховуючи, що рента присвоюється власниками, він визначав її величину як різницю між вартістю сільгосппродуктів і витратами на їх виробництво. Взагалі аналіз ренти у Петті досить глибокий, в тому числі і аналіз диференційної ренти. На його основі він робить спробу визначити ціну землі як певну кількість річних рент.

Теорія проценту. Процент Петті називає “грошовою рентою” і розглядає його як величину, похідну від ренти, хоча, з іншого боку, у трактаті “Різне про гроші” він розглядає процент як страхову премію і плату за утримання.

Науковим досягненням Петті є визначення принципів кількісної характеристики національного багатства і національного доходу.

У Франції класичну школу політекономії започаткував П’єр де Буагільбер (1646-1714). Буагільбер за освітою юрист і на протязі всього життя займав досить високу посаду окружного судді, тому мав чітке уявлення про економічні реалії сучасної йому Франції. Політика кольбертизму привела країну на межу економічної кризи, а основна галузь економіки – сільське господарство внаслідок політики кольбертизму переживало занепад. Буагільбер виступив з ідеями податкової реформи і реформи взагалі державної економічної політики. Розуміючи об’єктивну сутність економічних законів, які діють як закони природи, він виступає проти втручання держави в економіку.

Буагільбер є автором кількох наукових праць: “Докладний опис становища Франції …”, “Міркування про природу багатства, грошей і податків” та інших.

Як і Петті Буагільбер обґрунтовує “справедливу” вартість товару, величина якої визначається витратами праці, але, на відміну від Петті, Буагільбер повністю порвав з меркантилізмом, різко критикує його, проголошуючи необхідність вільної конкуренції. Фактично Буагільбер вперше формулює принцип економічного лібералізму. Економічні ідеї Буагільбера розвивали фізіократи.