Тема 1

ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ І МЕТОДОЛОГІЯ КУРСУ

ПЛАН

1. Предмет і завдання курсу.

2. Методологія курсу.

3. Місце історії економічних вчень у системі економічних знань.

1. Предмет і завдання курсу

Економічна діяльність є матеріальною основою суспільного життя і визначальним фактором суспільного розвитку. Вивчення економічної діяльності, загалом економічного життя, є предметом цілої системи економічних наук. Але методологічною базою для розвитку великої кількості сучасних наукових дисциплін економічного напрямку є економічна теорія.

Зародження економічної думки, тривалий процес розвитку системи економічних знань і є предметом вивчення історії економічних вчень в широкому розумінні. В рамках даного курсу вивчається процес зародження, розвитку і сучасний стан економічної теорії.

Необхідно виділити наступні завдання курсу.

1. Вивчення процесу виникнення економічних категорій, концепцій, теорій та їх спадкоємності.

2. З’ясування джерел зародження і розвитку сучасних економічних теорій, що необхідно для глибокого розуміння їх суті.

3. Оволодіння культурою економічного мислення.

2. Методологія курсу

Для вивчення даного курсу найбільш широко використовується два методологічних принципи – історичний (хронологічний) та логічний.

Історичний метод передбачає розгляд ідей, теорій у порядку їхнього виникнення та формування, і може поєднуватися з аналізом соціально-економічних умов, в яких формувалися ці погляди та ідеї.

Логічний метод базується на дослідженні еволюції концепцій чи теорій без достатнього врахування їхнього зв’язку з історичними умовами.

3. Місце історії економічних вчень у системі економічних знань

Фундаментом сучасної системи економічних знань є економічна теорія, побудована на принципах співіснування альтернативних парадигм, що пройшли складний шлях історичного розвитку. Кожна з цих парадигм в момент зародження була адекватною реакцією економічної думки на певний етап еволюції світового господарства (чи його регіональної складової), відображала історичні умови, тенденції і закономірності економічного розвитку на відповідному етапі. В процесі взаємозбагачення і взаємодії з іншими парадигмами розбудовувалася теоретична база для цілого комплексу наук, покликаних вирішити проблему ефективності господарської діяльності людини. Таким чином, сучасна економічна теорія є продуктом еволюції економічної думки, а історія економічних вчень, відповідно, є складовою економічної теорії в широкому розумінні. Вивчення курсу історії економічних вчень є необхідною умовою поглибленого розуміння економічної теорії як методологічної бази для підготовки фахівців з економіки усіх напрямків.

Тема 2

ЕКОНОМІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ І СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

ПЛАН

1. Економічна думка Стародавнього Сходу.

2. Економічна думка Античного світу.

3. Економічна думка Середньовіччя.

1. Економічна думка Стародавнього Сходу

Економічна думка виникає в глибокій давнині. З переходом людства до господарської діяльності відтворювального типу з’являється необхідність узагальнення та аналізу інформації щодо ведення господарства. Удосконалення знарядь праці, технології та організації виробництва вимагало відповідного розвитку економічної думки.

Сучасні уявлення про розвиток економічної думки Стародавнього віту формуються на основі вивчення пісемних пам’яток, що збереглися до наших днів. Їх умовно можна поділити на дві групи. До першої групи належать різного роду документи, що безпосередньо відображають господарську діяльність, як то: юридичні угоди про господарські оборудки, бухгалтерські документи, статистична звітність про врожаї, переписи населення, земельні кадастри тощо. Безумовно, всі ці джерела дають певне уявлення про розвиток економічної думки, але з цієї точки зору більший інтерес мають пам’ятки, що належать до другої групи. Це різного роду трактати, в яких з позицій переважно правителів робляться спроби проаналізувати економічні процеси, а також законодавчі акти, що регулюють господарську діяльність, письмові поради правителям по організації господарського устрою стародавніх держав. Як бачимо, ці пам’ятки мали здебільшого нормативний характер, хоча безперечними є і аналітичні успіхи їх авторів.

Зокрема, про розвиток економічної думки Стародавнього Єгипту ми маємо уявлення завдяки творам чиновників староєгипетської держави “Проречення Іпусера”, “Пророцтво Неферті”, “Повчання Ахтоя …” та іншим. Не дивлячись на те, що ці твори присвячені переважно питанням управління державним господарством, на основі поданої в них інформації можна зробити висновки про соціальну структуру давньоєгипетського суспільства, політичні та економічні функції держави, розвиток товарно-грошових відносин, що призвів до послаблення централізованої системи управління на початку ІІІ тисячоліття і зменшення державного тиску на безпосередніх виробників матеріальних благ у вигляді порушення суворої регламентації господарства та послаблення контролю за їх діяльністю.

Мабуть, першою в історії спробою регулювання господарської діяльності на законодавчому рівні є відома пам’ятка економічної думки Межиріччя XVIII ст. до н.е. “Кодекс царя Хаммурапі”. Правління Хаммурапі припадає на період розвитку Вавилону, що характеризується надмірною динамікою господарської діяльності, розвитку товарно-грошових відносин. Тому необхідно було сформувати систему правових норм, спрямованих на регулювання соціально-економічних відносин у країні. Закони Хаммурапі регулюють питання прав приватної власності, оренди, найму, вводять певні обмеження на лихварську діяльність, регламентують до певної міри торгівлю, а також регулюють питання рабовласництва.

Видатною пам’яткою економічної думки Стародавньої Індії є трактат “Артхашастра”. В цьому творі розглядаються переважно проблеми управління державою, але поради для вирішення цих проблем ґрунтуються на змістовних відомостях про економіку, адміністрацію, соціальну систему, зовнішню політику індійської держави.

Лейтмотивом “Артхашастри” є економічна політика, головна мета якої – це поповнення державної скарбниці. В трактаті подано вчення про державні доходи – різноманітні податки, мито, штрафи, прибутки від державних підприємств. Розглядаються також питання торгівлі з точки зору збагачення державної скарбниці. Складовою торгівлі була регламентація цін та прибутків торговців. Адміністрацією могли встановлюватися “справедливі ціни”, в які включався нормований прибуток.

В цілому, не дивлячись на широкі відомості про економічний лад держави, відображення практичних знань з ведення господарства, рекомендації з державного управління та інші питання економічної політики, староіндійська економічна думка не була відокремленим науковим знанням, а розвивалася в рамках давньоіндійських релігійно-філософських систем – буддизму та брахманізму. Ці системи визначали суспільне буття в Стародавній Індії, на їх базі була сформована оригінальна соціальна структура – станова (варнова) ієрархія. Значна увага з боку релігійних вчень приділялася (побічно чи безпосередньо) господарській діяльності.

Ще більший вплив на розвиток економічної думки мали релігійно-філософські системи у Стародавньому Китаї. У IV-III ст. до н.е. в основному сформувалися домінуючі релігійно-філософські вчення Стародавнього Китаю – конфуціанство, легізм, даосизм і моїзм.

Найбільш авторитетним релігійним напрямком було конфуціанство, засноване Конфуцієм (Кун-цзи). Воно виникло в період гострих соціальних суперечностей в старокитайському суспільстві, викликаних розпадом родових відносин. Руйнація патріархальних порядків з одного боку ламала соціальну ієрархію та систему морально-етичних цінностей, сформованих в рамках родового укладу, з іншого боку відкривала шлях для побудови нової соціальної системи, централізованої держави на базі розвитку феодальних відносин. В цих умовах Конфуцій пропонує вчення основою якого є збереження морально-етичних засад патріархально-родових відносин. Він пропонує певну програму як для правителя, так і для звичайної людини. Зокрема, правитель, на думку Конфуція, повинен бути економним і дбати про людей. Завдяки більш справедливому розподілу багатства пропонувалися знизити рівень соціальної диференціації, зменшити податки, організовувати громадські роботи у міжсезоння. Основні рекомендації для звичайної людини зводилися до поваги до старших, сумлінного виконання законів і наказів правителя, піклування про дітей та родину, тощо.

Багато представників конфуціанства стали досить відомими людьми, зробивши відповідний внесок у розвиток економічної складової конфуціанського вчення. Так, відомий конфуціанець Мен-цзи висунув концепцію поділу китайського суспільства на керуючих та керованих, визнаючи відносини панування й підпорядкування природними. Він запропонував відродити общинні форми виробництва, ввести систему “криничних полів”. Згідно з нею громадська земля розмежовувалася на дев’ять однакових ділянок. Вісім із них оброблялися окремими родинами, а дев’ята – усіма спільно, і урожай з неї призначався для держави. Мен-цзи також виступав за розвиток товарного обміну між землеробами та ремісниками, помірні податки, розглядав проблеми ціноутворення в процесі торгівлі.

Іншим відомим конфуціанцем був Сюнь-цзи, який, зокрема, визначив деякі основні принципи економічної політики держави: економія у витратах, забезпечення достатку народові, необхідність збереження надлишків.

Загалом конфуціанство декларувало ідеї соціального порядку, заснованого на беззаперечному підкоренні владі, що асоціювалося зі старшинством та мудрістю. Конфуціанство пройшло певний еволюційний шлях, зазнавши модернізацій під впливом інших вчень, в першу чергу легізму.

Легісти виступали за соціальний устрій, побудований на твердій законодавчій основі. Найвідомішими з них є Лі Куй, автор учення про найповніше використання сил землі (сутність його полягає у необхідності державного регулювання ринку хліба, тобто у врожайні роки держава мала скуповувати зерно, а у неврожайні роки здійснювати зернові інтервенції за твердими цінами), а також Шан Ян, економічні погляди якого викладено у “Книзі правителя області Шан”. В основі його поглядів лежать принципи активного державного втручання в основну галузь господарства – землеробство шляхом запровадження єдиного податку на зібране зерно, запобігання спекуляції зерном, збереження общинного устрою.

З критикою конфуціанства виступали моїсти (засновник учення Мо-цзи). Вони проповідували принцип природної рівності всіх людей, засуджували рабство та паразитизм панівних станів, виступали проти станового поділу суспільства. Джерелом багатства вони вважали фізичну працю, а шлях до вдосконалення вбачали в утвердженні принципів “загальної любові” (рівноправні стосунки між людьми) та “взаємної вигоди”.

У IV-III ст. до н.е. формується даосизм, оригінальна релігійно-філософська система. Засновником даосизму вважають Лао-цзи. Основою вчення є поняття “дао” – природний, закономірний рух і мінливість усього сутнього, що не допускає зовнішнього втручання. На думку даосів, соціальне зло є наслідком порушення закону “дао” через несправедливість правителів. Тому вони виступали проти соціальної нерівності, гноблення народу, розбою багатіїв. Але їх протест був пасивним (принцип “недіяння”). Загалом даосизм являв собою ідеалізацію архаїчних порядків.

Найбільш повно економічну думку Стародавнього Китаю репрезентовано у трактаті “Гуань-цзи”, що є своєрідною енциклопедією наукових досягнень Стародавнього Китаю. Основна ідея економічної складової трактату – важливість економічної політики держави, тому в трактаті досить детально для свого часу розроблено систему державного регулювання економіки. Зокрема, пропонувалося посилити регламентацію праці землеробів, ремісників, торговців, регулювати розвиток товарно-грошових відносин, створити державні стабілізаційні фонди, застосовувати регулювання цін. Велику увагу приділено податковій політиці (пропонувалося, наприклад, замінити прямі податки на залізо та сіль на непрямі), грошовій політиці (застосування нормованої емісії грошових знаків).

Як бачимо, економічна думка Стародавнього Сходу має значні досягнення. Але її розвиток зосереджувався в основному на питаннях управління державним господарством. Така спрямованість склалася історично, адже практично всі державні утворення Стародавнього Сходу були деспотіями, тобто державами з жорсткою централізації влади. Не дивно, що держава відігравала величезну роль і в господарському розвитку. Загалом в рамках цивілізації Стародавнього Сходу формується “азіатський” спосіб виробництва, примітною рисою якого є колективізм, хоч і в примітивних формах. Господарське середовище сприяє такому розвитку суспільного виробництва. Так, основною галуззю господарства більшості країн Стародавнього Сходу було поливне землеробство. Відомо, що ця галузь потребує великих колективних зусиль для побудови і експлуатації іригаційних споруд. Не менших колективних зусиль вимагало і будівництво об’єктів релігійного культу.

Взагалі, релігія мала величезний вплив як на суспільне життя в цілому, так і, зокрема, на розвиток економічної думки. Цей вплив міг бути опосередкованим (через величезні суспільні витрати на спорудження об’єктів культу у Стародавньому Єгипті) чи безпосереднім (вплив релігійно-філософських систем Стародавніх Індії та Китаю на розвиток суспільної думки).

Необхідно відзначити, що значно меншої уваги в процесі розвитку економічної думки стародавнього Сходу було приділено таким питанням, як рабоволодіння, економіка і організація приватних господарств, дослідження фундаментальних економічних категорій. І це теж було історично обумовлено. Наприклад, практично у всіх країнах Стародавнього Сходу рабство мало нерозвинутий, патріархальний характер, діяльність приватних господарств регламентувалася державою і т.д.