29.Створення Європейського валютного союзу

Створення Європейського валютного та економічного союзу є завершальним етапом у розвитку західноєвропейського інтеграційного процесу. Початок цьому процесу поклав підписаний 25 березня 1957 р. Римський договір про створення Європейського економічного союзу (його друга назва - "Спільний ринок") та продовжили Маастрихтські угоди, які проголосили створення Європейського союзу. Тоді до його складу входили шість країн: Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. За більш ніж 40 років, що минули після 1957 p., процес інтегрування в Європі, незважаючи на чималі труднощі та суперечності, в цілому з успіхом розвивався як вшир (кількість повноправних країн-чле-нів збільшилась до 15), так і вглиб (за спрямованістю до головної цілі - формування єдиного економічного простору, в якому незалежно від національних кордонів відбувається вільний рух товарів, капіталів та людей, а також діють рівні для всіх суб'єктів господарювання умови конкуренції на спільному ринку).

Головними досягненнями на цьому довгому шляху стали створення митного союзу (скасування мита та інших обмежень у торгівлі між країнами - членами ЄС та єдиний "зовнішний тариф" у торгівлі з іншими країнами), а також уніфікація господарського законодавства країн-учасниць. Разом з тим, відмовившись від використання у взаємних відносинах деяких засобів зовнішньоекономічної політики, національні держави залишили у своїх руках засоби валютної політики (курси національних валют, процентні ставки, валютні інтервенції тощо), які могли використовуватись.

Виникла суперечність між внутрішньоторговельною та валютною складовими інтеграційного процесу. З метою пом'якшення Цього протиріччя та обмеження можливостей країн - членів ЄЕС маніпулювати курсами своїх валют ці країни ще в 1979 р. прийняли рішення про створення Європейської валютної системи, згідно з якою встановлювались певні межі коливань валютних курсів.

30.Проблеми Європейського валютного союзу

У даній роботі розглядається два види проблем, що стоять перед ЕВС. Один з них стосується кваліфікації та членства: як кваліфікація оцінені і які держави-члени, ймовірно, відповідають критеріям, встановленим для членства в третьому етапі ЕВС в 1999 році. Інші проблеми потенціалу держав-членів, індивідуально та колективно, щоб мати справу з економічною політикою після появи третього етапу. Зокрема, чи будуть вони бути в змозі вирішувати довгострокові проблеми низьких темпів зростання і високого рівня безробіття, від яких страждає так багато Європі? Відносно першого питання, документ пропонує, для прихильників ЕВС, деякі підстави для оптимізму. Дуже ймовірно, що третій етап ЕВС почнеться в перший день 1999 року, а також, що "євро-зоні", що спадає на буття в цей день, ймовірно, включають в себе велику кількість держав-членів - майже напевно більше, ніж 8 і, ймовірно, більше, ніж 10 або 11. З другого питання - потужністю ЕВС для вирішення довгострокових проблем низьких темпів зростання і високого рівня безробіття - документ пропонує деякі причини для занепокоєння і песимізму. Більшість держав-членів, що беруть участь у третьому етапі ЕВС, ймовірно, продовжать зазнавати низькими темпами зростання і високого безробіття. Ні грошово-кредитної політики, ні політики обмінного курсу, швидше за все, не застосовується таким чином, щоб генерувати будь значне збільшення довгострокових темпів економічного зростання або зниження високого рівня безробіття, який в даний час існують в більшості ймовірно, "євро-зоні" членів. Крім того, договір не створює інституційні можливості для спільних дій в економічній політиці, які можуть дозволити членів, що беруть участь у ЕВС щодо усунення цих проблем, і, схоже, мало бажання в ЄС в цілому, щоб створити що інституційного потенціалу.