34.Реформи Володимира Великого в кр

Завершальний етап формування державності в Україні-Русі вимагав від Володимира проведення кардинальних суспільних перетворень, направлених на консолідацію країни. Тому він під час свого правління і провів низку найрізноманітніших реформ. Найважливішою можна вважати утвердження в Україні- Русі християнства. Володимир розумів, що тільки прийнявши християнство його держава зможе ввійти, як рівноправна, в коло європейських країн. Повернувшись до Києва, Володимир почав хрещення свого народу. Вже в 988 році почали з'являтися школи, а в Києві була споруджена церква св. Василія (таке ім'я отримав і князь після хрещення). На замовлення Володимира у Києві в 989—996 рр. візантійськими майстрами був споруджений собор Богородиці, на що князь виділив десяту частину своїх прибутків. 980-1015 рр.

Одним із головних завдань що постали перед князем на початку його правління , було отримання понад 2 десятків племен під владною Києва. Протягом 981-984рр. Володимир приборкав повстання в’ятичів , радимичів, встановив для них данину, також приєднав землі Червенської русі – міста Червень, Бузьк, Перемишиль, що належали полякам.Для змінення оборонної могутності держави Володимир провів військову реформу, встановивши феодальну організацію війська – службу за право володіти землею. Це зміцнило і власну владу князя. Також він створив розгалужену систему фортець, валів, опорних пунктів у прикордонних землях. Важливим напрямом діяльності Володимира було вдосконалення системи права, пристосування до умов свого часу.

Весною 988 р. відбулося масове хрещення киян, що поклало початок хрещенню всієї країни. Процес християнізації в КР плинув повільно. Християнство принесло нову культуру й докорінно змінило світосприйняття ті самовиявлення населення КР. Запровадження християнства мало прогресивний характер. Завдяки цьому КР прилучилася до європейської цивілізації, пожвавилися міжнародні зв’язки нової християнської держави, зріс її авторитет у Європі як могутньої держави. Надзвичайно піднісся авторитет самого князя.

35.Початок національного відродження на початку ХІХ На початку 19 ст. Україна залишалася підневільною. Щоправда, кількість держав, які володіли українськими землями, зменшилася. Тепер Україну переділили дві імперії - Російська та Австрійська: Правобережжя, Лівобережжя, Слобожанщина й Південна Україна перебували під царською владою, а Галичина, Північна Буковина й Закарпаття - під цісарською. І хоч у житті двох імперій було чимало відмінностей, проте ставлення володарів обох держав до нашого народу було однаковим: українців не вважали за окремий народ, що має власну історію та велику культуру, обмежували вживання української мови, зокрема забороняли відкривати школи з українською мовою навчання, не дозволяли використовувати її у вищих навчальних закладах.Та найтяжчим лихом тих часів було кріпацтво. Мільйони українців народжувалися та вмирали не маючи особистої волі. Українські селяни-кріпаки були власністю своїх панів. Пан мав право продати кріпака, обміняти його на іншого тощо.Звісно, за таких умов годі було й думати про власну державу. Саме тому освічені українці і в підросійській, і в підавстрійській Україні докладали зусиль для скасування кріпацтва. Не менш опікувалися вони й духовним життям. Пожвавлення духовного життя в Україні спостерігалося після виходу у світ першого твору сучасною українською літературною мовою - поеми «Енеїда». Свій безсмертний твір Іван Котляревський почав писати 1794 р., коли козацтво під несамовитим тиском російського царату відходило в минуле.Водночас у поемі з винятковою любов'ю описано народні традиції, обряди, вірування.Хвиля національного відродження захопила й західноукраїнські землі. Слави галицьких будителів - тобто тих, хто своїми вчинками утверджував у західноукраїнських землях думку про самобутність української історії та культури, зажили Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. Заповзяті хлопці невтомно записували уснопоетичні твори, бо вважали, що жива народна мова галицьких українців має бути вживаною в навчальних закладах, державних установах, нею повинні друкувати книжки й газети. За тих часів у краї панували німецька й польська, а освічені українці послуговувалися незрозумілою селянам церковнослов'янською. Великою справою «Руської трійці» став вихід у світ 1836 р. першої друкованої книжки живою народною мовою - «Русалки Дністрової». її складала низка народних дум, пісень, творів трійчан і перекладів. Найвидатнішим явищем першої половини 19 ст. стала поява 1840 р. «Кобзаря» Тараса Шевченка. Вірші Шевченка мали не тільки літературне значення. Адже ніколи раніше з такою силою та переконанням не лунав заклик до власного народу скинути чужоземне ярмо та здобути волю.