21.Особливості біномів.Вічнозелені жорстколисті ліси і чагарники.

Субтропічні широти на сході материків характеризуються порівняно рівномірним розподілом річної суми опадів і відсутністю яскраво вираженого періоду літньої засухи. В цих умовах сформувалися лаврові ліси. На заході материків у субтропіках сформувався інший тип клімату, який одержав назву середземноморського – з вологою зимою і сухим літом. У таких умовах виникла формація твердолистих лісів і чагарників середземноморського типу, яка найширше представлена в Середземномор’ї та Австралії. Рослинність. Волога і прохолодна зима, жарке й сухе літо є сприятливими кліматичними умовами для поширення твердолистихвічнозелених дерев і чагарників. Такі угруповання належать до своє рідної групи склерофітів, для яких властива тверда кора на стволах, початок розгалуження на низькій висоті, широкі крони. Листки часто опушені, нерідко покриті восковою плівкою і містять ефірну олію. Коренева система багатьох дерев і чагарників сягає значної глибини. Чемпіоном є дуб кам’яний, коріння якого проникає тріщинами в по родах на 10–20 м глибини. Велике різноманіття видів простежується серед чагарників з твердим листям і колючками. У трав’яному покриві є чимало цибулькових і бульбоподібних рослин, час цвітіння яких припадає на весну й осінь. Нині серед чагарникових угруповань рідко трапляються дерева дуба кам’яного, висота яких сягає 20 м. Там, де немає посівів або плантацій, поширені чагарники. Ці формації відомі під назвою маквіс, а в Криму – шибляк. Тваринне населення. Як жарке сухе літо, так і волога прохолодна зима не створюють сприятливих умов для більшості тварин субтропічного поясу. Максимальна активність тварин – весняний і осінній періоди, коли найсприятливіше поєднання тепла й вологи. Угруповання субтропічних лісів і чагарників межують з тропічними сезонно-сухими лісами, саванами і пустелями, з одного боку, та лісами помірних широт, з іншого. З огляду на це набір видів і груп тварин дуже схожий з фауною сусідніх біомів – від термітів, дощових червів і молюсків (тварини сапрофаги) до хижаків (ласки,

борсука, шакала і вовка). За запасами біомаси різні варіанти субтропічних сухих лісів, рід-

колісь і чагарників можуть відрізнятися залежно від умов зволоження. Біомаса в найпоширеніших угрупованнях (маквіс Середземномор’я, чапараль Північної Америки) становить 50 т/га, продукція – 10 т/га, що дорівнює 20% від сукупного запасу біомаси. Частка зоомаси в загальній біомасі не перевищує 3–5 %.

22.Флористичне районування суші . Області: Карибська та Гвіанського нагір’я.

У флорі Карибської області є дві ендемічні родини і понад 500 ендемічних родів. Монотипний рід мікроцикас, що на лежить до саговникових, зростає лише в Західній Кубі.

Область Гвіанського нагір’я налічує одну ендемічну родину і близько 50% ендемічних видів, у високогір’ях ендемізм зростає до 90–95%.

23.Основні рівні організації живого. Рі́вні організа́ції живо́ї мате́рії — ієрархічно супідрядні рівні організації біосистем, що відображають рівні їх ускладнення. Найчастіше виділяють шість основних структурних рівнів життя:молекулярний, клітинний, організменний, популяційно-видовий, биогеоценотичний та біосферний. У типовому випадку кожен з цих рівнів є системою з підсистем нижчого рівня і підсистемою системи вищого рівня.

Слід підкреслити, що побудова універсального списку рівнів біосистем неможлива. Виділяти окремий рівень організації доцільно в тому випадку, якщо на ньому виникають нові властивості, відсутні у систем нижчого рівня. Наприклад, феномен життя виникає на клітинному рівні, а потенційне безсмертя — на популяційному^[1]. При дослідженні різних об'єктів або різних аспектів їх функціонування можуть виділятися різні набори рівнів організації. Наприклад, у одноклітинних організмів клітинний і організменний рівень збігаються. При вивченні проліферації (розмноження) клітин багатоклітинного рівня може бути необхідне виділення окремих тканинного і органного рівнів, так як для тканини і для органу можуть бути характерні специфічні механізми регуляції досліджуваного процесу.

Одним із висновків, що випливають із загальної теорії систем є те, що біосистеми різних рівнів можуть бути подібні у своїх істотних властивостях, наприклад, принципах регуляції важливих для їхнього існування параметрів