20.Особливості біномів.Напівпустелі. Пустелі.

Дефіцит вологи, а також значне випаровування, сухість повітря та інтенсивність сонячної радіації створюють екстремальні умови для живих організмів. До таких умов змогли адаптуватися небагато видів рослин і тварин. Пустельні біоценози наявні у помірному, субтропічному і тропічному теплових поясах, де випаровуваність значно перевищує кількість опадів та простежуються відмінності в їх тепловому режимі. Зовнішній вигляд, структура, динаміка пустельних угруповань, обсяг продуктивних процесів контролюють через рівень зволоженості та її розподіл упродовж року. Кількість опадів у різних пустельних регіонах і всередині них змінюється від 200–150 до 50–40 мм на рік, а іноді їх зовсім немає. Рослинність. Адаптація рослин до фізичних умов поєднується з адаптацією до засолених безгумусних ґрунтів та високої температури. До таких умов змогли адаптуватися лише ті рослини, коренева система яких має високий осмотичний тиск та глибоке коріння. Зокрема,

насіннєві паростки дерев і чагарників розростаються у стрижневі корені, довжина яких у десять разів перевищує наземні паростки, а деякі злаки утворюють кореневу систему у верхніх ґрунтових горизонтах, що нагадує войлок, і досягають метрової довжини. Чим сухіше, тим більше зростає маса кореневої системи. Особливу групу утворюють рослини-сукуленти, які нагромаджують вологу в листі, стеблах, корінні у вологий період і економно

витрачають її в сухий період. У пустельних регіонах субтропічного і тропічного поясів формуються своєрідні сукулентні формації з двосезонним режимом випадання опадів, що забезпечує нагромадження вологи в паренхімі (запасаючих тканинах) листків і стебел. Крім сукулентів (кактуси, агави, алое, молочаї), у пустельних біоценозах значне місце належить рослинам склерофітам, які мають тверді й сухі стебла та вузькі листки. Вони можуть витрачати до 25% вологи і нормально вегетувати. До склерофітів належить багато видів злакових. Окрему групу утворюють рослини з вкороченим життєвим циклом, який приурочений до вологих проміжків року, коли, наприклад, розтанув сніг і вдосталь сонячного світла і тепла. Насіння таких рослин (ефемерів і ефемероїдів) може зберігати схожість протягом кількох років. Важливу роль у формуванні зовнішнього вигляду пустель відіграють ґрунти та субстрат, на якому вони формуються. Виділяють піщані, глинисті й кам’янисті пустелі. Так, у піщаних пустелях значну негативну роль відіграє рухомість субстрату; в кам’янистих і галечникових пустелях – щільність і загіпсованість ґрунтів та материнських порід. Цим зумовлена поява в рослин своєрідних пристосувань, залежно від яких виділяють екологічні групи псамофітів і гіпсофітівТваринне населення. Життя тварин у пустелі здебільшого приурочено до тих мозаїчних і розріджених фітоценозів, що адаптувалися до арідних умов. Спільними рисами для рослин і тварин в пустелях є тривалий період спокою в несприятливий для активного життя сезон року, зокрема, анабіоз – у безхребетних, сплячка – у гризунів і плазунів. Рухомі тварини, на відміну від рослин, можуть проводити під землею все життя або окремі його цикли (терміти, мокриці, личинки багатьох комах та інших безхребетних). Морфологічні й фізіологічні особливості тварин свідчать про

їхню пристосованість до умов пустелі, зокрема до економії вологи. Це і структура шкірного покриву, забарвлення, нагромадження жиру в деяких органах тіла копитними, мозоленогими і гризунами (хвіст у тушканчиків і піщанок, горб у верблюдів). Хімічне розкладання жиру

в умовах дефіциту вологи забезпечує організм водою. Своєрідними адаптаціями тварин до арідних умов середовища є їхні міграції як всередині регіону, так і поза його межами. Далекі міграції властиві для копитних і більшості птахів, що гніздяться у пустелях. Високі температури змушують багатьох тварин вести нічний і присмерковий спосіб життя, за якого активність припадає на сприятливі для них години доби.